ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів :

За участю представників сторін:

від Генеральної Прокуратури України : Громадський С.О., посв. №76

від позивача: Болгар С.О.,  Вако М.Ю. довір. у справі

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2006 в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 23851 грн. 44 коп. неустойки за прострочку сплати вартості об'єкту приватизації відмовлено, оскільки суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин відповідальності, передбаченої ч.4 ст. 29 Закону України “Про приватизацію державного майна” (суддя Л. Коваль).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.09.2006 рішення місцевого суду залишено без змін з тих же підстав (колегія суддів: П. Павловський, А. Логвиненко, О. Чус).

В касаційному поданні прокурор м. Кривий Ріг просить скасувати прийняті у справі судові акти і позові вимоги задовольнити. Подання мотивоване тим, що судами не прийнято до уваги факт порушення відповідачем своїх зобов'язань по договору від 26.08.2005 щодо строків розрахунку за куплений об'єкт. Судами безпідставно не застосовано ст. 526 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції порушив стю 23 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 21.08.1997 не зарахувавши кошти одержані від приватизації державного майна до Державного бюджету України. В п.4 ст. 29 зазначеного закону вказано, що покупці, що не сплатили за об'єкт приватизації, включаючи земельну ділянку, придбаних шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладання чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку в розміні і порядку, що встановлюється постановою Кабінету Міністрів України № 910 від 21.09.1997. Таким чином, при винесенні оскаржуваних судових актів, судами попередніх інстанцій порушені норми матеріального права.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.111⁵ Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга  не підлягає задоволенню   з наступних підстав.

Відповідно ст. 111⁷ Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлене наступне.

По договору купівлі-продажу від 26 серпня 2005 року, укладеного Управлінням комунальної власності виконкому Криворізької міської ради продавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 ( покупець), остання придбала  на аукціоні 4 нежитлових приміщення вбудованих в перший поверх загальною площею 330 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. Договір посвідчено нотаріусом 01.09.2005. Об'єкт приватизації продано за 119257 грн. 20 коп.

Відповідач розрахувався за придбаний об'єкт приватизації з порушенням умов договору щодо строку оплати, оскільки повинен був сплатити вартість об'єкту протягом 30 днів з  моменту переходу до нього права власності на об'єкт, тобто з моменту нотаріального  посвідчення договору (п.1.2). Фактично оплату здійснив трьома платежами -12.08., 27.09.2005 та 03.03.2006, тобто з прострочкою.

Судами встановлено, що умови відповідальності покупця за несвоєчасну оплату об'єкта приватизації по договору сторін ті ж самі , що і в Законі України “Про приватизацію невеликих державних підприємств” (ч.3 ст. 23). Пунктом 7.2 договору сторін передбачено, що умовою сплати неустойки в розмірі 20% ціни, за яку куплено об'єкт приватизації, є розірвання договору.

З огляду на встановлене судами, а саме наявність договору сторін від 26.08.2005 про продаж об'єкта; фактичне отримання продавцем вартості проданого об'єкту, - попередні судові інстанції дійшли обгрунтованого висновку, що підстав для стягнення неустойки в розмірі 20% вартості об'єкту відсутні.

Доводи скаржника про порушення судами норм матеріального права колегія суддів до уваги не приймає, оскільки суди правильно вказали, що ст. 29 ч.4 Закону України “Про приватизацію державного майна” не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки відповідно неї стягнення неустойки є наслідком анулювання рішення про викуп об'єкту або результатів конкурсу або аукціону, що відсутнє у даному випадку.

На підставі викладеного, касаційна інстанція дійшла висновку, що судові акти, винесені у справі, відповідають нормам діючого законодавства, договору сторін і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

                                       ПОСТАНОВИВ:

Касаційне подання прокурора м. Кривий Ріг залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.09.2006 у справі № 7/106 -без змін.

Головуючий, суддя                                                             В. Овечкін

Судді:                                                                                    Є. Чернов

                                                                                    В. Цвігун