ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

15 листопада 2006 р.

№ 25/366

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Перепічая В.С. ( головуючого ),

Вовка І.В., Гончарука П.А.,

розглянувши  у     відкритому  судовому засіданні  в м. Києві  касаційну  скаргу

Відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”

на  постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду  від 23.03.2006 року

у справі за позовом

Відкритого акціонерного товариства “Кривбасрудоремонт”

до	Приватного підприємства “Сінбрус” і Відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”

про	визнання договору недійсним,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2005 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідачів про  визнання недійсним укладеного між ними договору від 25.12.2004 року  на підставі ст. 215 ЦК України у зв’язку з відсутністю у продавця права власності на відчужуване майно, оскільки договір купівлі-продажу № 236/12-03 від 25.12.2003 року, на підставі якого ним було придбано це майно, визнано недійсним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26.05.2005 року.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач доповнив заявлені вимоги та послався на заборону ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2004  року здійснювати відчуження майна, що є предметом спірної угоди.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2005 року визнано недійсним спірний договір і до його сторін застосовано правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 року  зазначене рішення суду першої інстанції залишене без змін.

У касаційній скарзі відповідач ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та в позові відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що оскаржені судові рішення грунтуються на законі, і тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача ПП “Сінбрус” до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачами було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 25.12.2004 року, за умовами якого ПП “Сінбрус” продало у власність, а ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” набуло у власність нерухоме майно в Дніпропетровській області, м. Кривий Ріг, Широківське шосе, 2.

На виконання зазначеного договору продавець передав нерухоме майно, а покупець сплатив його вартість.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу від 25.12.2004 року  на підставі ст. 215 ЦК України у зв’язку з його невідповідністю вимогам ст. 658 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою ст. 203 цього Кодексу, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 216 ЦК України містить положення, згідно з яким по недійсній угоді кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість у грошах.

За змістом ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), то власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом не з їхньої волі.

Отже, право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ч.1 ст. 216 ЦК України, незалежно від того чи відповідає спірна угода Закону.

Результатом задоволення заявленого позову  стало застосування судом наслідків недійсності угоди, які стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди.

Захист прав такої особи можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст. 388 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій при розгляді справи на зазначені вимоги закону  уваги не звернули, що потягло за собою ухвалення судових  рішень, які не відповідають вимогам закону.

Таким чином, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського  апеляційного господарського суду  від 23.03.2006 року  та рішення господарського суду Дніпропетровської області  від 13.12.2005 року   скасувати, і  справу № 25/366 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий                                                                               В. Перепічай                                                                                

Судді                                                                                                     І. Вовк

                                                                                         П. Гончарук          

дп