ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
23 листопада 2006 р. | № 4/3422-15/307 |
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С.,
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши касаційну скаргу Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Українська фінансова лізингова компанія” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2005 року у справі № 4/3422-15/307 за позовом Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Українська фінансова лізингова компанія” до Львівської державної залізниці про стягнення пені, інфляційних та 3% річних,
В С Т А Н О В И В:
Подана Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Українська фінансова лізингова компанія” касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 4 ст. 111 ГПК України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, до скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.
Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, докази надіслання іншій стороні копії касаційної скарги відсутні, оскільки додані до касаційної скарги опис відправлених документів свідчить про відправку копії касаційної скарги Львівському апеляційному господарському суду, а не відповідачу по справі Львівській державній залізниці, тому не є доказом направлення копії касаційної скарги іншим сторонам у справі.
Крім того, згідно підпункту “г” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
За вимогами до п.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (в редакції із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 25.03.2005 року №2505-ІV) ставки державного мита із заяв, що подаються до господарських судів встановлюються в таких розмірах: а) із заяв майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У той час же час, позивач Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Українська фінансова лізингова компанія” оспорює судове рішення про відмову в позові, предметом якого є вимоги щодо стягнення пені у розмірі 50679,59 грн., 3 % річних –31761,17 грн. та інфляційних сум –49934,94 грн., тобто на загальну суму 132375,70 грн.
Отже, касаційна скарга на судове рішення у даній справі повинна бути оплачена державним митом у розмірі 661,88 грн., а сплачено скаржником згідно платіжного доручення № 102 від 06.06.2006 року лише 51,00 грн. Тому зазначене платіжне доручення не може бути доказом сплати державного мита у встановленому розмірі.
Таким чином, позивачем Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Українська фінансова лізингова компанія” до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій стороні у справі та документів, що підтверджують сплату державного мита у встановленому розмірі.
Відповідно до п.п.3 та 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій стороні у справі та документів, що підтверджують сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі.
За таких обставин, касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду і підлягає поверненню.
Керуючись п.п.3, 4 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України, суд
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Українська фінансова лізингова компанія” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2005 року повернути без розгляду.
Судді В.Перепічай
І. Вовк
П.Гончарук