ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2006 р. | № 4/68-28/16 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України”
НАК “Нафтогаз України”
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2006р.
у справі №4/68-28/16
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
до Новокалинівського виробничого управління житлово-комунального
господарства
про стягнення 22 897,76 грн. боргу,
за участю представників сторін:
від позивача: Бойко Д.Д. (копія довіреності у справі),
від відповідача: Максимів Р.Й. (довіреність у справі),
У судовому засіданні 21.11.2006р. оголошено перерву до 28.11.2006р.
ВСТАНОВИВ:
Дочірня компанія “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду Львівської області з позовом до Новокалинівського виробничого управління житлово-комунального господарства і просило суд стягнути з останнього заборгованість за договором №06/03-571 ТЕ-21 від 24.01.2003р. у сумі 22 897,76грн., у тому числі 6059,02 грн. основного боргу, 3079,66 грн. пені, 424,13 грн. штрафу, 10693,69 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 2641,26 грн. 3% річних.
Відповідач у своєму відзиві на позов визнав заборгованість основного боргу у сумі 3663,28 грн., і зазначив, що вона були сплачена платіжним дорученням від 23.01.2006р. №36, тому просить провадження у справі в цій частині припинити. Щодо решти суми основного боргу –2 395,74 грн., то відповідач вважає її погашеною шляхом зарахування в її погашення суми передплати за поставлений природний газ у 2002 році, і просить в цій частині позову, а також в частині стягнення штрафних санкцій відмовити.
Рішенням господарського суду Львівської області від 14.03.2006р. (суддя Морозюк А.Я.) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 2 395,74 грн. основного боргу, 8 396,91 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 1 884,18 грн. 3% річних та судові витрати. В частині стягнення 3663,28 грн. основного боргу провадження у справі припинено. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач свої зобов’язання за договором на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій №06/03-571 ТЕ-21 від 24.01.2003р. щодо оплати переданого позивачем протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2003р. природного газу виконав частково. Заборгованість за переданий у вказаний період природний газ станом на час звернення позивача з позовом складала 6 059,02 грн.
Оскільки відповідач після звернення позивача з позовом частково оплатив заборгованість у сумі 3663,28 грн., то суд першої інстанції дійшов висновку про припинення провадження в цій частині позову на підставі п.11 ч.1 ст.80 ГПК України за відсутністю предмету спору.
Що ж до решти основного боргу у сумі 2 395,74 грн., то суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для її стягнення з відповідача. При цьому, твердження останнього про те, що вказана сума ним погашена шляхом зарахування передплати за поставлений природний газ у 2002 році, суд першої інстанції визнав помилковими, оскільки акти звіряння розрахунків станом на 30.06.2004р. та станом на 31.10.2005р. не являються доказом здійснення зарахування вимог, а лише констатують загальне сальдо за результатами проведення звірки розрахунків за різними договорами, укладеними між сторонами. Судом першої інстанції встановлено відсутність обставин, з якими чинне законодавство пов’язує припинення зобов’язання зарахуванням суми 2395,74 грн.
Відмова суду у задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 3079,66 грн. та штрафу у сумі 424,13 грн. мотивована спливом строку позовної давності відповідно до вимог ст.ст.258, 267 ЦК України.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача 10693,69 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів (за лютий 2003 року –жовтень 2005 року) та 2641,26 грн. 3% річних (за період з 07.02.2003р. по 05.01.2005р.), суд першої інстанції виходив з того, що до періоду, за який здійснено нарахування інфляційних та 3% річних, частково потрапив період, в який був чинний ЦК УРСР 1963 року (до 01.01.2004року). Законом України “Про внесення зміни до ст.214 ЦК УРСР” від 08.10.99р. №1136-ХІУ стаття 214 ЦК УРСР викладена в такій редакції “Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів”. У прикінцевих положенням цього Закону передбачено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населення комунальних послуг.
Судом першої інстанції встановлено, що природний газ поставлявся позивачем для вироблення відповідачем теплової енергії для потреб населення та середньої школи м.Новий Калинів.
З врахуванням цих обставин, а також взявши до уваги, що розрахунковим періодом за договором є місяць, тобто право нарахування інфляційних та трьох відсотків річних в період до 01.01.2004р. виникло у позивача щомісяця, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачу інфляційних та 3% річних в період до 01.01.2004р. лише від заборгованості за газ, який був використаний не для надання населенню комунальних послуг, що відповідно до проведеного судом перерахунку складає 224,38 грн. інфляційних втрат та 73,96 грн. 3% річних.
Що ж до прострочення оплати, допущеної відповідачем після набрання чинності ЦК України, то за висновком суду, відповідач має нести відповідальність за прострочення виконання грошового зобов’язання у цей період згідно ст.625 ЦК України.
За таких обставин, судом першої інстанції в межах заявлених позовних вимог здійснено перерахування інфляційних втрат та 3% річних, за результатами чого судом першої інстанції зроблено висновок про те, що обґрунтований розмір суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, складає 8 396,91 грн., а розмір суми 3% річних складає 1 884,18 грн.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2006р. (головуючий, суддя Дух Я.В., судді Зданкевич З.І., Краєвська М.В.) рішення суду першої інстанції щодо стягнення 2395,74 грн. основного боргу, 8396,91 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 1884,18 грн. 3% річних та в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 3663,28 грн. основного боргу, скасовано з прийняттям в цій частині нового рішення. Відповідно до постанови позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 143,35 грн. інфляційних втрат за період з лютого по червень 2005р. та 45,82 грн. 3% річних за період з 07.02.2003р. по 25.06.2005р. В частині стягнення 6059,02 грн. основного боргу відмовлено. В решті рішенні залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що передплата за договором на постачання природного газу №06/01-399 ТЕ21-00000003 від 12.10.2001р., укладеним між сторонами раніше, має бути зарахована до договору на постачання природного газу №06/03-571 ТЕ-21 від 24.01.2003р., невиконання відповідачем якого є підставою даного позову.
За висновком суду апеляційної інстанції суд першої інстанції не дав належної правової оцінки та не з’ясував всіх обставин справи, не встановив дійсних правовідносин, в яких перебували сторони до 24.01.2003р., а тому безпідставно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 2395,74 грн., оскільки вказана сума була фактично сплачена відповідачем, а також помилково припинив провадження у справі в частині стягнення 3663,29 грн., так як ця сума боргу виникла не з поставленого у період 2003 року природного газу. Неправильне з’ясування правової природи спірних відносин в частині проведення оплати за поставлений у січні 2003 року природний газ, призвело до неправильного нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Одночасно суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з огляду на положення ст.5 ЦК України, норми ст.625 ЦК України погіршують цивільну відповідальність відповідача як постачальника комунальних послуг, а тому ст.625 ЦК України в цій частині спірних правовідносин не підлягає застосуванню щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за поставлений у 2003 році природний газ для вироблення теплової енергії населенню як така, що погіршує відповідальність особи порівняно з періодом, в якому виникли спірні правовідносини.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у суду першої інстанції не було правових підстав для стягнення в період з 01.01.2004р. інфляційних втрат та 3% річних в частині заборгованості, яка виникла з поставки природного газу для виробництва теплової енергії для населення, а тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити частково у сумі 143,35 грн. інфляційних втрат за період з лютого по червень 2005 року та 45,82 грн. 3% річних за період з 07.02.2003р. по 25.06.2005р.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Зокрема, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції ст.ст.161, 214, 216 ЦК УРСР, ст.84, 43 ГПК України.
Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Предмет і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов’язку.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога позивача щодо виконання відповідачем зобов’язання, яке виникло в силу договору №06/03-571 ТЕ-21 від 24.01.2003р., оплатити переданий протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2003р. природний газ, а підставою позову –невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо оплати прийнятого у цей період природного газу.
Судом першої інстанції встановлено, що доказом поставки відповідачу природного газу є акти приймання-передачі природного газу (а.с.12-20), в яких зазначено, що природний газ поставлявся, починаючи з січні 2003 року, на підставі саме договору №06/03-571 ТЕ-21 від 24.01.2003р. Станом на час звернення позивача з позов заборгованість відповідача за переданий у 2003 році на підставі вказаного договору природний газ складала 6059,02 грн.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що сума попередньої оплати за укладеним сторонами раніше договором на постачання природного газу №06/01-399 ТЕ21-00000003 від 12.10.2001р., має бути зарахована до договору на постачання природного газу №06/03-571 ТЕ-21 від 24.01.2003р., укладеного сторонами пізніше, не ґрунтується на чинному на час виникнення спірних відносин законодавстві, а саме ст.217 ЦК УРСР, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування досить заяви однієї сторони. Аналогічні положення щодо припинення зобов’язання зарахуванням передбачені й статтею 601 ЦК України.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідач заявляв про зарахування передплати за договором від 12.10.2001р. в рахунок погашення боргу за договором від 24.01.2003р., і позивач погодився на таке зарахування.
Тому у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для зарахування коштів у сумі 2395,74 грн., перерахованих відповідачем як передплату за іншим договором, на погашення заборгованості за договором .№06/03-571 ТЕ-21 від 24.01.2003р.
Відповідно до п.6.4. договору №06/03-571 ТЕ-21 від 24.01.2003р., за наявності боргу у покупця за даним договором постачальник має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.
Отже, вказаним пунктом договору встановлено право позивача зараховувати лише той борг відповідача, який виник за минули періоди, але у межах договору.№06/03-571 ТЕ-21 від 24.01.2003р.
Також є помилковим застосування судом апеляційної інстанції до вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних положень ч.2 ст.5 ЦК України, якою передбачено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Так, пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, встановлено, що правила ЦК України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
Пунктом 7.1. договору №06/03-571 ТЕ-21 від 24.01.2003р., сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань по даному договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Вказані положення пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підставно були враховані судом першої інстанції під час вирішення питання про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов’язання, допущене після набрання чинності ЦК України.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у відповідача заборгованості за договором №06/03-571 ТЕ-21 від 24.01.2003р., безпідставно звільнив відповідача від майнової відповідальності за даним позовом, скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. У зв’язку з чим оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Окрім того, в силу ч.11 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Проте, встановивши, що заборгованість у сумі 3663,29 грн. погашена відповідачем у процесі розгляду даної справи, суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції про припинення провадження у справі в цій частині позову, ухваливши нове рішення про відмову у стягненні 3663,29 грн.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” задовольнити.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2006р. у справі №4/68-28/16 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Львівської області від 14.03.2006р.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій