СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
05 липня 2006 року | Справа № 2-14/4109-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Борисової Ю.В.,
Сотула В.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу малого приватного підприємства фірми "Дакос" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Курапова З.І.) від 25.04.2006 у справі № 2-14/4109-2006
за позовом Українського фінансово-промислового концерну "УФПК" (вул. Празька, 5, оф. 422,Київ 4,01004); (м. Київ, вул. Васильківська, 29-б, 02090)
до малого приватного підприємства фірми "Дакос" (вул. Федотова, 25,Сімферополь,95017)
про стягнення 266018,21 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2006 року у справі № 2-14/4109-2006 позов Українського фінансово-промислового концерну „УФПК” задоволено частково. З приватного підприємства фірми „Дакос” на користь позивача стягнуто 130000,00 грн. попередньо оплаченого та непоставленого товару, 1300,00 грн. держмита та 57,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
При прийнятті рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на користь приватного підприємства фірми „Дакос” у рамках договору від 02.06.2003 року та додаткової угоди №1 до договору від 02.06.2003 року було перераховано 130000,00 грн. у порядку попередньої оплати за матеріали, сировину для запуску виробництва побутової хімії. Господарський суд Автономної Республіки Крим прийняв до уваги, що строк виконання зобов`язання сторонами не був узгоджений. Однак, оскільки мала місце вимога позивача про виконання зобов`язання –поставку товару та відповідачем таку вимогу залишено без виконання, суд, з посиланням на норму частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, прийшов до висновку про можливість повернення суми попередньої оплати.
При відмовленні у позові в частині стягнення суми неотриманого прибутку, суд першої інстанції прийняв до уваги той факт, що позивачем не надано доказів вжиття заходів, спрямованих на запобігання спричинених збитків збоку відповідача. При відмові у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкції, було прийнято до уваги, те, що зобов`язання не є грошовим та під дію статті 625 Цивільного кодексу України не підпадають.
Не погодившись з цим судовим актом, приватне підприємство фірма „Дакос” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, у позові Українського фінансово-промислового концерну „УФПК” відмовити.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що фактичне призначення платежу у сумі 130000,00 грн., на який позивач посилається як на передплату за поставку товару, є коштами на реалізацію заходів підпрограми „Підтримка вітчизняного товаровиробника продукції побутової хімії” згідно договору від 02.06.2003 року в рамках реалізації заходів національної програми сприяння розвитку малого підприємництва без ПДВ”. У зв`язку з цим, відповідач вважає, що грошові кошти у розмірі 130000,00 грн. до зобов`язань з поставки обумовленого у Додатку №1 товару відношення не мають, зобов`язання з цього приводу не виникали та позовні вимоги є необґрунтованими.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу без участі сторін за наявними документами в матеріалах справи.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга приватного підприємства фірми „Дакос” підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовою колегією встановлено, що 05.05.2003 року між Українським фондом підтримки підприємництва та Українським фінансово-промисловим концерном „УФПК” був укладений договір №4-НП метою якого є реалізація міжрегіональної програми зниження соціальної напруженості шляхом розвитку самозайнятості і підтримки малого підприємництва –„Программа „Підтримка вітчизняного товаровиробника продукції в галузі хімічного виробництва” в рамках реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні на 2003 рік.
02.06.2003 року між Українським фінансово-промисловим концерном „УФПК”, який діяв на підставі вищезазначеного договору №4-НП від 05.05.2003 року, та приватним підприємством фірмою „Дакос” був укладений договір про закупку обладнання, сировини, техніки, матеріалів, навчання кадрів і запуск виробництва вітчизняних товарів побутової хімії.
Пунктом 1.2 вказаного договору встановлено, що Замовник - Український фінансово-промисловий концерн „УФПК” фінансує Виконавця –приватне підприємство фірму „Дакос”, в рамках „Програми підтримки вітчизняного товаровиробника” для закупки обладнання, сировини, матеріалів та навчання кадрів, відповідно до технічного завдання та календарного плану.
Відповідно до пункту 2.1 договору від 02.06.2003 року розміри сум потрібних коштів для фінансування Виконавця, відповідно до календарного плану визначається у Додатках до цього договору.
Додатковою угодою №1 від 01.09.2003 року сторони домовились про наступне: Замовник - Український фінансово-промисловий концерн „УФПК” фінансує закупку матеріалів та сировини, а Виробник - приватне підприємство фірма „Дакос” виробляє та передає у власність Замовника безфосфатний пральний порошок. Пунктом 2 додаткової угоди №1 закріплено, що кількість, ціна та модифікація безфосфатного прального порошку узгоджується Додатком №1 доданої додаткової угоди.
Пунктом 4 Додатку №1 до додаткової угоди №1 від 01.09.2003 року сторони встановили, що загальна вартість товару, який постачається становить 130000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що платіжним дорученням № 1 від 07.07.2003 року Український фінансово-промисловий концерн „УФПК” перерахував на користь приватного підприємства фірми „Дакос” 130000,00 грн. У якості призначення платежу було зазначено –оплата за матеріали, сировину для запуску виробництва товарів побутової хімії згідно договору від 02.06.2003 року.
На підставі зазначеного факту, господарський суд Автономної Республіки Крим прийшов до висновку про те, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини з поставки товару –безфосфатного прального порошку, при тому, що строки поставки є невизначеними.
Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково наданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Згідно з частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Так, відповідачем, у якості доказу, суду апеляційної інстанції надано лист філії КРД АППБ „Аваль” від 16.07.2003 року, із змісту якого вбачається, що до Шевченківської філії ВАТ КБ „Надра” надійшло клопотання платника про виправлення невірно вказаного призначення платежу по платіжному дорученню №189 від 07.07.2003 року на суму 130000,00 грн. При цьому, фактичне призначення платежу суми у розмірі 130000,00 грн., перерахованої за платіжним дорученням №189 від 07.07.2003 року на користь приватного підприємства фірми „Дакос” є: кошти на реалізацію заходів програми „Підтримка вітчизняного товаровиробника продукції побутової хімії згідно договору від 02.06.2003 року в рамках реалізації заходів національної програми сприяння розвитку малого підприємництва без ПДВ”.
Відповідачем зазначено, що вказаного листа ним було отримано лише 16.05.2006 року, тому, можливість його надання під час розгляду справи у суді першої інстанції булла відсутня. Судова колегія вважає такі посилання обґрунтованими.
За таких обставин, відсутні підстави вважати суму у розмірі 130000,00 грн., такою, що перерахована на користь відповідача у якості попередньої оплати за поставку товару –безфосфатного прального порошку.
У зв’язку з цим, також відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України стосовно повернення продавцем суми попередньої оплати товару у разі його непередачі, а також норм статей 22, 623 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України, щодо відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням зобов`язання.
Що стосується фактичного призначення платежу, встановленого у листі філії КРД АППБ „Аваль” від 16.07.2003 року судова колегія виходить з наступного.
Як було зазначено, 07.07.2003 року на користь приватного підприємства фірми „Дакос” було перераховано 130000,00 грн. Призначенням платежу було: реалізація заходів програми „Підтримка вітчизняного товаровиробника продукції побутової хімії згідно договору від 02.06.2003 року в рамках реалізації заходів національної програми сприяння розвитку малого підприємництва без ПДВ”.
Умовами договору про закупку обладнання, сировини, техніки, матеріалів, навчання кадрів і запуск виробництва вітчизняних товарів побутової хімії від 02.06.2003 року передбачено умову, за наявності якої грошові кошти за вказаним вище призначенням мають бути перераховані.
Так, відповідно до пункту 2.2 договору від 02.06.2003 року, Замовник перераховує Виконавцю необхідну суму тільки після одержання від Виконавця документів, які підтверджують виконані роботи, або куплене обладнання та сировину (відповідно копії накладних, або актів виконаних робіт, або актів прийому-передачі обладнання).
З матеріалів справи не вбачається факту одержання Замовником від Виконавця документів, які підтверджують виконані роботи, або куплене обладнання та сировину.
Інших підстав для перерахування грошових коштів у рамках договору від 02.06.2003 року саме з таким призначенням платежу, яке було зазначено, умови договору від 02.06.2003 року не містять.
Тому, судова колегія приходить до висновку, що правова підстава для одержання відповідачем грошових коштів у сумі 130000,00 грн. була відсутня.
У зв`язку з цим, застосуванню у даному випадку підлягає норма статті 1212 Цивільного кодексу України, згідно з якою особо, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язано повернути потерпілому це майно.
Однак, відповідачем безпідставно набуте майно самостійно не поверталось, а позовні вимоги позивача полягають не у поверненні безпідставно перерахованих грошових коштів, а у відшкодуванні збитків, спричинених невиконанням зобов’язання. Оскільки положення Господарського процесуального кодексу України не надають суду право на вихід за межі заявлених позовних вимог, або на самостійну їх зміну, судова колегія вважає, що позовні вимоги Українського фінансово-промислового концерну „УФПК” у рамках даної справи задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 101, 103 п.2, 104 ч.1 п.1, 4, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства фірми „Дакос” задовольнити.
2. Пункти 1, 2, 3 рішення господарського суду Автономної республіки Крим 25 квітня 2006 року у справі № 2-14/4109-2006 скасувати.
3. У позові Українського фінансово-промислового концерну „УФПК” відмовити.
4. Пункт 4 рішення господарського суду Автономної республіки Крим 25 квітня 2006 року у справі № 2-14/4109-2006 залишити без змін.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді Ю.В. Борисова
В.В.Сотула