ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2006 р. | № 9/451пд |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П. –головуючого, Владимиренко С.В., Кота О.В, за участю представників сторін: позивача –Астапенкова С.В., директора, Корейши О.В. дов. № 74-60 від 5.01.2006 року, відповідача –Сіткевич Є.П. дов. № 67-06 від 03.01.2006 року та Костюка С.В. дов. №004-05 від 01.11.2005 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ВАТ “Донецькобленерго” в особі Структурної одиниці “Центральні електричні мережі” на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 липня 2006 року у справі господарського суду Донецької області за позовом Комунального підприємства з теплопостачання “Вуглик” до ВАТ “Донецькобленерго” в особі Структурної одиниці “Центральні електричні мережі” про спонукання укласти додаткову угоду в редакції позивача,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2005 року Комунальне підприємство з теплопостачання “Вуглик” звернулось до господарського суду з позовом до ВАТ “Донецькобленерго” в особі Структурної одиниці “Центральні електричні мережі” про спонукання укласти додаткову угоду до договору № 3768 від 15 жовтня 2003 року в редакції Комунального підприємства по теплопостачанню “Вуглик” Горлівської міської ради.
Рішенням господарського суду Донецької області від 31 березня 2006 року в позовні вимоги Комунального підприємства по теплопостачанню “Вуглик” Горлівської міської ради задоволені в повному обсязі.
Додатковим рішенням від 31 березня 2006 року по справі зобов’язано Відкрите акціонерне товариство “Донецькобленерго” Центральні електричні мережі м. Горлівка укласти додаткову угоду до договору №3768 від 15.10.2003р. в редакції Комунального підприємства по теплопостачанню "Вуглик".
Додаткове рішення було мотивоване тим, що судом першої інстанції у резолютивній частині рішення не було зазначено, на яких саме умовах сторони повинні укласти додаткову угоду до договору №3768 від 15.10.2003р., хоча вимоги були розглянуті в повному обсязі, та не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат (державного мита, сплаченого за вказаною заявою та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17 липня 2006 року апеляційну скаргу ВАТ “Донецькобленерго” в особі Структурної одиниці “Центральні електричні мережі” залишено без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області без змін.
Рішення та постанова мотивовані тим, що відповідно до ст. 6 ЗУ “Про теплопостачання” одним з принципів, на яких базується державна політика у сфері теплопостачання, визначено принцип заборони відключення в опалювальний період об’єктів теплопостачання від систем енерго-, газо-, водопостачання як об’єктів життєзабезпечення та стратегічного призначення, до яких, на думку суду, відноситься і позивач.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 31 березня 2006 року, додаткове рішення господарського суду Донецької області від 31 березня 2006 року, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 липня 2006 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заявник вважає, що судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень порушено положення п. 4 ст. 13 Конституції України, ст. 594 ГК України, ст. 28 Закону України “Про теплопостачання”.
Заявник посилається на те, що згідно статті 24 Закону України “Про електроенергетику” енергопостачальники мають право за умови неповної оплати споживачем спожитої електричної енергії обмежити його електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або за відсутності такої повністю припинити електропостачання споживачу.
Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 15 жовтня 2003 року між КП з теплопостачання “Вуглик” та ВАТ “Донецькобленерго” в особі Центральних електричних мереж укладено договір №3768 про постачання електричної енергії.
Листом №74-4195 від 11 листопада 2005 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти Додаткову угоду від 10 листопада 2005 року до договору № 3768 від 15 жовтня 2003 року про постачання електричної енергії.
Згідно з умовами Додаткової угоди позивач запропонував внести зміни до розділу 6 договору “Порядок обмеження та припинення електропостачання”, а саме: перше речення викласти в наступній редакції: “Електропостачання Споживача може бути припинено або обмежено Постачальником електричної енергії за винятком в опалювальний період. (Згідно Закону України “Про теплопостачання” № 2633-IV від 2 червня 2005р. Розділ II ст.6; Розділ V ст. 28).
Листом №14-849 від 18 листопада 2005 року відповідач повернув позивачу Додаткову угоду до договору № 3768 від 15.10.2003р. без оформлення, посилаючись на ч. 8 ст. 26 Закону України “Про електроенергетику”.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про електроенергетику" енергопостачальники мають право за умови неповної оплати споживачем спожитої електричної енергії обмежити його електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або за відсутності такої повністю припинити електропостачання споживачу, а також мають право на відшкодування несплаченої споживачем частини вартості електричної енергії, що постачається йому на рівні екологічної броні електропостачання, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Судом встановлено, що позивач є об’єктом теплопостачання, тобто, є споживачем електричної енергії не для власних потреб, а для надання послуг з теплопостачання населенню та комунально-побутовим споживачам.
Статтею 20 Закону України “Про електроенергетику” встановлено, що з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру через припинення електропостачання споживачам для них встановлюється екологічна броня електропостачання.
Фінансування екологічної броні електропостачання при несплаті або неповній оплаті за спожиту електроенергію споживачами, що мають таку броню, здійснюється з державного або місцевих бюджетів. Кабінет Міністрів України затверджує порядок складання переліку споживачів та їх обладнання, для якого має бути встановлена екологічна броня електропостачання.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про електроенергетику” екологічна броня електропостачання споживача - мінімальний рівень споживання електричної енергії споживачем (крім населення), який забезпечує передумови для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Зі змісту оскаржуваних рішення та постанови вбачається, що суди обмежились лише посиланням на загальний принцип, направлений на реалізацію заборони відключення в опалювальний період об’єктів теплопостачання від систем енерго-, газо-, водопостачання як об’єктів життєзабезпечення та стратегічного призначення, закріплений в ст. 6 Закону України “Про теплопостачання”.
Проте, судами не взято до уваги те, що для виконання вимог ст. 6 Закону України “Про теплопостачання” та дотримання умов безперебійного постачання електроенергією теплогенеруючих або теплопостачальних організацій статтею 20 Закону України “Про електроенергетику” передбачено встановлення екологічної броні електропостачання, за наявності якої обсяги обмежень постачання електроенергії не призводять до зупинки теплогенеруючого обладнання, а отже і до припинення постачання теплової енергії населенню.
Дана стаття також захищає і права енергопостачальника, оскільки не порушує принцип оплатності наданих послуг, тому що фінансування екологічної броні електропостачання при несплаті або неповній оплаті за спожиту електроенергію споживачами, що мають таку броню, здійснюється з державного або місцевих бюджетів.
У даному контексті суди не перевірили, чи відноситься позивач до об’єктів життєзабезпечення та стратегічного призначення, та не з’ясували факт наявності у позивача передбаченої ст. 20 Закону України “Про електроенергетику” екологічної броні електропостачаня, чим порушили право відповідача на отримання оплати за поставлені енергоносії, встановлене законом.
З огляду на викладене, враховуючи неповне встановлення судами всіх істотних обставин справи, рішення господарського суду Донецької області від 31 березня 2006 року, додаткове рішення господарського суду Донецької області від 31 березня 2006 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 липня 2006 року визнати законними та обґрунтованими не можна, в зв’язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, встановити дійсні обставини справи та прийняти рішення відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117 –11112 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу задовольнити.
Скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 липня 2006 року, рішення господарського суду Донецької області від 31 березня 2006 року і додаткове рішення господарського суду Донецької області від 31 березня 2006 року.
Справу передати до господарського суду Донецької області на новий розгляд в іншому складі суддів.
Головуючий Т. Козир
Судді С. Владимиренко
О. Кот