Справа № 2-355/10 Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.

Провадження № 22-ц/780/1978/13 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л.М.

Категорія 29 24.04.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Панасюка С.П.

при секретарі Клименко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2010 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов"язаних з виплатою страхового відшкодування,

встановила:

У липні 2010 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування № 006-235, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб LEXUS GX 470 державний номер НОМЕР_1. 14.11.2007 року на перехресті вулиць Б. Хмельницького та Пушкінська в м. Києві сталася ДТП за участю зазначеного автомобіля під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля ВАЗ 2104 державний номер НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_2, який відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 09.01.2008 року визнаний винним у скоєнні даної ДТП.

Оскільки даний випадок є страховим за вищезазначеним договором страхування, то позивач 29.11.2007 року виплатив страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 37250,40 грн. На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була застрахована у ЗАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", яка здійснила виплату страхового відшкодування із розрахунку різниці ліміту відшкодування та франшизи в розмірі 24990 грн.

Тому відповідно до вимог ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. ст. 993, 1194 ЦК України відповідач зобов'язаний відшкодувати різницю між виплатами страхового відшкодування ЗАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" та ЗАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", що складає 12260 грн. (37250 грн. - 24990 грн.)

Оскільки до позивача перейшло право вимоги, яке страхувальник ОСОБА_3, має до особи, відповідальної за завдані збитки, то просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 12260,40 грн. та судові витрати.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2010 року позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 12260,40 грн. та судові витрати.

У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, оскільки судом першої інстанції не враховано те, що в даному випадку володільцем джерела підвищеної небезпеки є не він, а ТОВ "Активна косметика", з яким він перебував у трудових відносинах на момент скоєння даної ДТП, яка є належним відповідачем у справі та несе матеріальну відповідальність в межах, визначених законом.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що для повного відшкодування завданої відповідачем шкоди він зобов'язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами ч.1 ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно ст. 1194 ЦК України, яка передбачає відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно ч. 2 та ч. 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Встановлено, що 15 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування № 006-235, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб LEXUS GX 470 державний номер НОМЕР_1. 14.11.2007 року на перехресті вулиць Б. Хмельницького та Пушкінська в м. Києві сталася ДТП за участю зазначеного автомобіля під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля ВАЗ 2104 державний номер НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_2, який відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 09.01.2008 року визнаний винним у скоєнні даної ДТП.

Встановлено, що 29.11.2007 року позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 37250,40 грн.

Встановлено, що автомобіль ВАЗ 21043 державний номер НОМЕР_2, яким на час скоєння даної дорожньо-транспортної пригоди керував відповідач, належав ТОВ "Активна косметика", з яким відповідач перебував у трудових відносинах, що підтверджується копією трудової книжки (а. с. 96)

Встановлено, що згідно полісу № ВВ/3364443 обов"язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 18.09.2007 року (а. с. 115) ТОВ "Активна косметика" забезпечила транспортний засіб автомобіль ВАЗ 21043 державний номер НОМЕР_2 і застрахувала свою цивільно-правову відповідальність у ЗАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", яка здійснила виплату страхового відшкодування із розрахунку різниці ліміту відшкодування та франшизи в розмірі 24990 грн.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_2 завдав позивачу шкоди під час виконання ним своїх трудових обов'язків, оскільки на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди 14.11.2007 року, перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ "Активна косметика", керував належним ТОВ "Активна косметика" автомобілем ВАЗ 21043 державний номер НОМЕР_2, яке 18.09.2007 року застрахувало свою цивільно-правову відповідальність у ЗАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", яка в свою чергу здійснила страхове відшкодування у розмірі ліміту відповідальності.

За правилами ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно ст. ст. 3, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість, сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав.

На вищезазначені обставини та вимоги закону суд першої інстанції уваги не звернув, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не з"ясував чи є відповідач, до якого пред'явлено позов, володільцем джерела підвищеної небезпеки, і всупереч вимогам ст. 33 ЦПК України не вирішив питання про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі в справі співвідповідача.

За наведених обставин, оскільки позов пред'явлено до відповідача ОСОБА_2, який не є володільцем джерела підвищеної небезпеки, а завдав шкоди позивачеві під час виконання ним своїх трудових обов'язків, працюючи водієм ТОВ "Активна косметика", тобто є неналежним відповідачем, то суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов"язаних з виплатою страхового відшкодування відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді