ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"04" липня 2006 р. | Справа № 30/28-06-1540 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тофана В.М.,
суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Петровій О.С.
за участю представників сторін:
Від Апелянта (прокуратури): Соломка О.Б., посв.
Від позивача: не з’явився, належним чином повідомлений
Від відповідача 1: Русакова К.О., по дов.,
Від відповідача 2: Медведєв В.О., ректор,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Чорноморського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв’язку України
на рішення господарського суду Одеської області від 12.05.2006 року
по справі 30/28-06-1540
за позовом Чорноморського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв’язку України
до: 1. Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство”;
2. Вищий заклад освіти „Одеський інститут підприємництва і права”
про зобов’язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Чорноморський транспортний прокурор (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України (далі –позивач) звернувся до господарського суду із позовом до Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" (далі –ДСК „ЧМП”) та Вищого закладу освіти "Одеський інститут підприємництва та права" (далі –ОІПП) про зобов’язання останнього повернути ДСК „ЧМП” нежитлові та допоміжні приміщення двоповерхової адміністративно-навчальної будівлі, загальною площею 2 131,9 кв.м., розташованої за адресою: вул. Варненська, 13, посилаючись на нікчемність договору позички №ОД-447 від 01.07.2004р., на підставі якого було отримане спірне майно.
У відзиві на позов позивач –Мінтрансзв’язку України –та відповідач - Державна судноплавна компанія "Чорноморське морське пароплавство" –позов прокурора не підтримали, посилаючись на те, що хоча нотаріальне посвідчення договору позички нотаріально не посвідчено, але сторони врегулювали всі його істотні умови, визначені законом, відбулось часткове виконання договору, що унеможливлює його припинення з моменту укладення договору, а також укладення цього договору поліпшує фінансово-економічний стан ДСК „ЧМП”, відновлює платоспроможність компанії, сприяє своєчасному здійсненню платежів по заробітній платі, в зв’язку з чим вважають за необхідне внести зміни до цього договору у відповідності з чинним законодавством.
Рішенням місцевого господарського суду від 12.05.2006р. (суддя Рога Н.В.) у позові відмовлено з огляду на відсутність підстав для його задоволення.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, прокурор подав апеляційне подання, в якому просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким його позов задовольнити про звільнення другим відповідачем займаних приміщень загальною площею 2 131,9 кв.м., розташованих по вул. Варненська, 13 у м. Одесі. При цьому апеляційне подання прокурор обґрунтовує порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, що, на його думку, є підставою для скасування оскарженого судового рішення.
Позивач і перший відповідач не скористались своїм правом надання відзиву на апеляційне подання прокурора. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник першого відповідача –ДСК „ЧМП” –погодився з апеляційним поданням прокурора.
Другий відповідач у відзиві на апеляційне подання посилається на невідповідність даних в апеляційному поданні фактичним обставинам справи в частині ефективності використання ним спірних приміщень і, що цей договір укладений саме в інтересах держави, оскільки спірні приміщення були капітально відремонтовані за його кошти, що підтверджується зверненням народних депутатів України і голови Одеської облдержадміністрації до міністра транспорту України, в цей договір можна внести зміни у відповідності з чинним законодавством, що з його допомогою спірні нежитлові приміщення за вказаною адресою були зняті з аукціону продажу за ухвалою суду загальної юрисдикції і залишилися у позивача –Мінтрансзв’язку України і ДСК „ЧМП”.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційного подання і у відзиві на нього, заслухавши представників: прокуратури, відповідачів, проаналізувавши юридичну оцінку судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і їх повноту, застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції приходить до наступного висновку.
01 липня 2004р. між ДСК „ЧМП” (Позичкодавець) та ОІПП (Користувач) був укладений договір позички № ОД-447, згідно якого Позичкодавець надає, а Користувач приймає позичку у вигляді нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 13а, що знаходиться на балансі ДСК „ЧМП”, а всього 2 131,9 кв.м. Термін дії договору згідно п.10.1. становить 10 років. У той же день сторони підписали Акт прийому-передачі нежитлових приміщень.
Чорноморський транспортний прокурор вважає, що зазначений договір є нікчемним у відповідності зі ст. 220 Цивільного кодексу України у зв’язку з недодержанням сторонами вимоги закону (п.3 ст. 828, п.2 ст. 793 Цивільного кодексу України) щодо нотаріального посвідчення таких договорів. На підставі п.2 ст. 215 Цивільного кодексу України прокурор вважає, що визнання судом нікчемного правочину недійсним законодавством не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним з моменту його укладення.
За таких обставин, прокурор вважає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Отже, за позовом прокурора ОІПП має повернути державне майно, отримане за договором позички №ОД-447 від 01.07.2004р. ДСК „ЧМП” (позичкодавцю), а останнє повернути ОІПП (користувач) всі отримані за користування приміщеннями кошти.
Одночасно прокурор пояснив, що позов подано в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України у зв’язку з тим, що це Міністерство здійснює контроль за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами транспортної галузі державного майна.
Стаття 2 ГПК України надає право господарському суду і водночас зобов’язує його порушити справу за позовною заявою юридичної особи чи прокурора (або його заступника), які звертаються до цього суду в інтересах держави. Прокурор самостійно визначає і обґрунтовує, в чому проявляється інтерес держави і в чому існує загроза її інтересам. Чорноморський транспортний прокурор подав позов в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України у зв’язку з тим, що це Міністерство здійснює контроль за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами транспортної галузі державного майна. У якості порушення інтересів держави прокурор зазначив, що використання ОІПП державного нерухомого майна на умовах договору позички, укладеного з порушенням вимог законодавства, свідчить про неефективність його використання, послаблює політику України як правової держави та свідчить про порушення її інтересів.
Як було зазначено вище, ні позивач –Мінтрансзв’язку України, ні перший відповідач – ДСК „ЧИП”, яка підпорядкована позивачу, і останній є органом Управління майна ДСК „ЧМП”, не підтримували позовні вимоги прокурора в суді першої інстанції, оскільки вважали, що його позов не відповідає фактичним обставинам справи, що передача спірного майна (нежитлових приміщень) за вказаною адресою не тільки не суперечить інтересам держави, а навпаки в зв’язку з їх повним відновленням другим відповідачем шляхом проведення капітального ремонту за рахунок власних коштів відповідає інтересам держави, що випливає із звернень народних депутатів України і голови Одеської обласної державної адміністрації у 2004 році до Міністра транспорту України.
Вказуючи у позові, що спірний договір позички між сторонами (відповідачами) згідно ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу (ЦК) України є нікчемним і у цьому випадку визнання його недійсним судом не вимагається, прокурор разом з тим у позові помилково вважає, що до цього нікчемного правочину слід застосовувати правові наслідки недійсності правочину, передбачені абзацами першим та другим частини 1 статті 216 названого Кодексу, тобто, що при його недійсності кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Разом з тим у прохальній частині позову прокурор нічого не зазначив про зобов’язання першого відповідача щодо отримання останнім коштів за користування спірним майном (нежитловимим приміщеннями) від другого відповідача. Таким чином, мотивувальна частина позову прокурора не співпадає з його прохальною частиною, тобто прокурор, пред’являючи позов до господарського суду, не визначився з предметом позову (підстава позову - це недійсність спірного правочину в результаті його нікчемності згідно закону і відповідної статті Цивільного кодексу України), про що зазначено вище.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 207 Господарського кодексу (ГК) України , який є спеціальним законом, що застосовується до господарських відносин між суб’єктами господарювання (ст.ст. 2 і 3 цього Кодексу), недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Також цією частиною зазначеної статті названого Кодексу визначені умови типових договорів і договорів приєднання, які визнаються нікчемними. Такі умови відсутні в договорі позички, укладеного між відповідачами і це свідчить, що вказаний договір позички не можна визнати нікчемним згідно названих положень Господарського кодексу України із-за відсутності для цього підстав.
Положення Господарського кодексу України щодо нікчемності договорів (зобов’язань) також не були враховані прокурором при пред’явленні позову.
Не було враховано при пред’явлені позову і те, що відповідно до пункту 1.2 укладеного між відповідачами договору позички користування майном є платним, то згідно частини 3 статті 207 ГК України і частини 2 статті 236 ЦК України таке зобов’язання (правочин) при визнанні його судом недійсним може бути припинено лише на майбутнє.
Також чинне законодавство (Господарський і Цивільний кодекси України) передбачає визнання недійсним зобов’язання (правочину), яке вступило в дію (набрало чинності), тоді як згідно пункту 2.2 укладеного між відповідачами договору позики від 01.07.2004р. №ОД-447 цей договір вступає в силу з дати підписання його Сторонами та акта приймання-передачі майна, після погодження цього договору позички Міністерством транспорту України. Таке погодження вказаного договору Мінтрансом України з проставленням печатки останнього і підписів його посадових осіб на ньому відсутнє, тому цей договір не набрав чинності, на що не звернули уваги ні прокурор, пред’являючи позов, ні суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті.
Таким чином, вимоги прокурора згідно підстав позову є необґрунтованими і задоволенню не підлягали.
При таких обставинах відсутні підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду.
Слід зазначити, що сторони по вказаному договору позички мають право внести зміни до нього і привести його у відповідність з чинним законодавством.
Враховуючи викладене і керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,
апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну подання Чорноморського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду Одеської області від 12 травня 2006р. по справі №30/28-06-1540 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя: В.М. Тофан
Судді: О.О.Журавльов
М.В. Михайлов