Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2013 р. Справа №805/4238/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10:55

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі судового засідання Небраті Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (представник ОСОБА_2, довіреність від 15.04.13) до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Попенкової Ірини Володимирівни (представник до судового засідання не з'явився) про:

- визнання дій державного реєстратора з прийняття рішень №893123 від 14.03.2013 року та №1017560 від 20.03.2013 року незаконними;

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора №893123 від 14.03.2013 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора №1017560 від 20.03.2013 року про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень;

- зобов'язання державного реєстратора здійснити реєстрацію права власності нежитлового приміщення - магазину літ. А-1 загальною площею 8,2 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Попенкової Ірини Володимирівни (далі - державний реєстратор, відповідач) про визнання дій державного реєстратора з прийняття рішень №893123 від 14.03.2013 року та №1017560 від 20.03.2013 року незаконними, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора №893123 від 14.03.2013 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора №1017560 від 20.03.2013 року про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень, а також зобов'язання державного реєстратора здійснити реєстрацію права власності нежитлового приміщення - магазину літ. А-1 загальною площею 8,2 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на норми статей 19 та 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», а також пункти 26, 27, 29 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року №703, зокрема зазначає, що рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27.12.2012 року у справі №0520/11785/2012 2/0520/3228/2012, яке набрало законної сили 09.01.2013 року, було визнано право власності позивача на самовільно зведене нежитлове приміщення - магазин літ. А-1 загальною площею 8,2 кв.м., розташований по АДРЕСА_1, у зв'язку з чим стверджує, що означений судовий акт є правовстановлюючим документом, який повинен надаватись для здійснення державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна та є підставою для реєстрації права власності на таке майно.

Відповідач через канцелярію суду надав письмові заперечення на адміністративний позов, в яких обґрунтував свою правову позицію посилаючись на приписи пункту 5 статті 5 та статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також положення Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №461 та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року №703, зазначивши, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник подає органові державної реєстрації прав, серед іншого, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, у зв'язку з чим позивачу для проведення реєстрації прав власності на самовільно збудоване нежитлове приміщення - магазин, необхідно отримати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, звернувшись до Інспекції ДАБК у Донецькій області.

Відповідач вважає, що оскільки у рішенні Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27.12.2012 року у справі №0520/11785/2012 2/0520/3228/2012 та у адміністративному позові відсутні відомості про звернення позивача до Інспекції ДАБК у Донецькій області з питання видачі документів на спірне нежитлове приміщення, позивач не мав підстав для звернення до суду з вимогою про визнання його права власності, внаслідок відсутності наявності спору про право.

Відповідач також зауважив, що органи державної реєстрації прав не наділені повноваженнями по виконанню рішень судів, стороною по справі у яких були підприємства БТІ, органи земельних ресурсів або інші органи, які до 01.01.2013 року проводили реєстрацію речових прав, оскільки законодавством у сфері державної реєстрації речових прав не встановлено правонаступництва органів державної реєстрації прав у зазначеній сфері, тобто переходу прав і обов'язків від підприємств та органів, які до 01.01.2013 року проводили реєстрацію речових прав (а.с.а.с.42-45).

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги, заявлені у позовній заяві в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, через канцелярію суду надав письмову заяву про розгляд справи без його участі (а.с.40).

Суд перебував у нарадчій кімнаті 24.04.13 року з 10:44 до 10:55 години.

Вислухавши у судовому засіданні представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

Частинами 1, 2 статті 41 Конституції України унормовано, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення держаної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

В свою чергу, відносини пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюється нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон).

Систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (ч.1 ст.6 Закону).

Згідно пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 року №395/2011, формування і забезпечення реалізації політики з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є одним з основних завдань Міністерства юстиції України.

Пунктом 7 цього положення також закріплено, що Мін'юст України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції.

Поряд з тим, процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав визначаються Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року №703 (далі - Порядок).

Державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (п.2 Порядку).

Рішення щодо державної реєстрації прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, форму та вимоги до оформлення яких встановлює Мін'юст, приймає державний реєстратор прав на нерухоме майно. Державний реєстратор оформляє рішення за допомогою Державного реєстру прав у двох примірниках, крім випадків, передбачених цим Порядком (п.3 Порядку).

Таким чином, відповідач є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує повноваження державного реєстратора, надані йому Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За визначенням статті 2 Закону, державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом (ч.5 ст.3 Закону).

Зокрема, відповідно до статті 15 Закону, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом (ч.7 ст.16 Закону).

Заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита (п.10 Порядку).

Також статтею 19 вказаного Закону встановлено перелік документів для державної реєстрації прав на нерухоме майно, серед іншого, таким документом визначено рішення суду, що набрало законної сили. Отже, за законом судове рішення є однією з підстав для державної реєстрації прав, що посвідчує виникнення речових прав на нерухоме майно.

Статтею 5 Закону, яка за змістом кореспондується з пунктом 4 Порядку, закріплено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, та нежитлове приміщення. У разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об'єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку (п.4 Порядку).

Дослідивши зміст наявних матеріалів справи, судом встановлено, що 27 грудня 2012 року рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області у справі №0520/11785/2012 2/0520/3228/2012, яке набрало законної сили 09.01.2013 року, було визнано право власності позивача на самовільно зведене нежитлове приміщення - магазин літ. А-1 загальною площею 8,2 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 (а.с.9).

Вказане судове рішення набрало чинності 09.01.2013 року, а тому в силу частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є обов'язковим до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

В свою чергу, на підставі прийнятого рішення суду, 14.03.2013 року позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення державної реєстрації права власності на вказаний вище об'єкт нерухомого майна. Однак, за результатом розгляду заяви позивача, державний реєстратор прийняв рішення №893123 від 14.03.2013 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, мотивуючи його тим, що заявником подані не всі необхідні документи, а саме: документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі відсутності відомостей про її кадастровий номер), документ, що відповідно до законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (а.с.15).

Оскільки у строки встановлені державним реєстратором позивач не надав витребуваних документів, відповідач рішенням №1017560 від 20.03.2013 року відмовив йому в державній реєстрації прав та їх обтяжень. При цьому, відмову мотивовано з посиланням на статтю 24 Закону та пункти 16 та 23 Порядку, зокрема тим, що заявником у п'ятиденний строк не усунено обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви (а.с.14).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із приписів ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86 КАС України).

Так, правова позиція державного реєстратора відносно того, що позивач не мав підстав для звернення до суду з вимогою про визнання його права власності судом сприймається як юридично неспроможна, адже таким чином відповідач фактично намагається поставити під сумнів судове рішення, яке набрало законної сили, що в світлі положень пункту дев'ятого частини третьої статті 129 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не допускається.

В силу частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлені вищеозначеним судовим актом факти мають преюдиціальне значення в рамках досліджуваного адміністративного спору та доведенню знову не підлягають. Суд також зазначає, що у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України (рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 року) Європейський Суд наголосив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Також суд відхиляє доводи відповідача щодо можливості проведення державної реєстрації спірного нерухомого майна лише після прийняття його до експлуатації, з тих підстав, що правила частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України застосовується у випадку відсутності у особи правовстановлюючих документів на новостворене майно, внаслідок чого виникає необхідність встановлення факту (моменту) набуття права власності на таке майно.

Наразі в спірних правовідносинах факт набуття позивачем права власності на самовільно зведене нежитлове приміщення - магазин літ. А-1 загальною площею 8,2 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 встановлено рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27.12.2012 року, яке в свою чергу визнано Законом та Порядком в якості самостійної правової підстави для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Водночас, пункт 29 Порядку вказує на те, що для проведення державної реєстрації права власності на новозбудований чи реконструйований об'єкт нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 і 28 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав технічний паспорт на такий об'єкт.

Між тим, за приписами статті 22 Закону, державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника, у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обмежень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами. Якщо заявник протягом п'яти робочих днів після отримання письмового повідомлення виконав вимоги державного реєстратора, загальний строк розгляду заявленого права продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. У разі невиконання зазначених вимог державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Окрім того, перелік підстав за яких може бути відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень також визначений статтею 24 Закону, серед яких однією з таких підстав є не усунення заявником після завершення п'ятиденного строку з дня отримання письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, обставин, що були підставою для прийняття такого рішення.

Частиною другою цієї ж статті унормовано, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень за наявності підстав для відмови в державній реєстрації.

Аналогічні положення містяться й в абзацах першому та восьмому пункту 13 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Тобто, дії державного реєстратора щодо зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав мають бути обумовлені виключно наявністю підстав передбачених законодавством, адже в подальшому не усунення з боку заявника обставин, які зумовили таке зупинення, тягнуть за собою відмову в державній реєстрації.

Однак, за висновком адміністративного суду, відповідач приймаючи оскаржувані рішення, передусім рішення №893123 від 14.03.2013 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, неправомірно зобов'язав позивача додатково надати документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі відсутності відомостей про її кадастровий номер), документ, що відповідно до законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Такі міркування насамперед ґрунтуються на тому, що перелічені документи, не передбачені нормативними актами, які регулюють спірні правовідносини, зокрема, в світлі пункту 29 Порядку, для проведення державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна, заявник подає: документ, що посвідчує особу заявника; копію реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків, крім випадків, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України; документ, що підтверджує виникнення його права власності на нерухоме майно, яким за змістом пункту 27 Порядку є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; технічний паспорт на новозбудований об'єкт.

У разі подання заяви про державну реєстрацію уповноваженою особою, яка діє від імені фізичної особи, така особа, крім вищезазначених документів, подає документ, що підтверджує її повноваження, копію документа, що посвідчує особу, яку вона представляє, а також копію реєстраційного номера облікової картки платника податку такої фізичної особи, крім випадків, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України (абз.5 п.9, абз.3 п.28 Порядку).

При цьому, надання документів зазначених державним реєстратором у рішенні №893123 від 14.03.2013 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, ані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ані Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для здійснення реєстрації спірного нерухомого майна не передбачено.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З огляду на викладене, виходячи із змісту вищенаведених норм права та досліджених обставин справи, суд вважає протиправними рішення відповідача №893123 від 14.03.2013 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та рішення відповідача №1017560 від 20.03.2013 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, з урахуванням того, що позивач мав всі законні підстави для державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, оскільки разом із заявою надав відповідачу всі документи необхідні для проведення державної реєстрації права власності, у тому числі, судове рішення, яке відповідно до норм чинного законодавства є тим самим правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація прав власності.

Здійснений судом правовий аналіз спірних правовідносин, зумовлює висновок про порушення прав позивача внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягають у незаконній відмові здійснити державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна. За таких обставин, порушене право підлягає поновленню, шляхом зобов'язання відповідача зареєструвати право власності на спірний об'єкт нерухомості за позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Втім, згідно з положеннями статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру становлять 0,03 розміру мінімальної заробітної плати.

Беручи до уваги, що Законом України «Про державний бюджет на 2013 рік» з 1 січня 2013 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1147 гривень, позивач мав сплатити судовий збір за подання розглядуваного адміністративного позову у сумі 34,41 грн. (1147 х 0,03% х 100). Таким чином, незважаючи на те, що відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції №63-18392 від 28.03.2013 року, позивачем було сплачено суму судового збору у розмірі 34,50 грн., останньому з Державного бюджету України має бути присуджено суму в межах встановлених Законом України «Про судовий збір», а саме 34,41 грн. При цьому надмірно сплачена позивачем сума в розмірі 0,09 грн. підлягає поверненню заявникові відповідно до статті 7 означеного закону.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2-15, 17-18, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Попенкової Ірини Володимирівни про визнання дій державного реєстратора з прийняття рішень №893123 від 14.03.2013 року та №1017560 від 20.03.2013 року незаконними, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора №893123 від 14.03.2013 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора №1017560 від 20.03.2013 року про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень, а також зобов'язання державного реєстратора здійснити реєстрацію права власності нежитлового приміщення - магазину літ. А-1 загальною площею 8,2 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 - задовольнити повністю.

Визнати дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Попенкової Ірини Володимирівни з прийняття рішень №893123 від 14.03.2013 року та №1017560 від 20.03.2013 року незаконними.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Попенкової Ірини Володимирівни №893123 від 14.03.2013 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Попенкової Ірини Володимирівни №1017560 від 20.03.2013 року про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Попенкову Ірину Володимирівну здійснити реєстрацію права власності нежитлового приміщення - магазину літ. А-1 загальною площею 8,2 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1.

Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 34,41 грн.

Постанова ухвалена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 24 квітня 2013 року в присутності представника позивача.

Повний текст постанови складений 25 квітня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена через Донецький окружний адміністративний суд в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Мєзєнцев Є.І.