АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/663/13 Головуючий 1 інстанції - Кушнірчук Р.О.

Справа №436/77/12 Доповідач - Петренко І.О.

Категорія - 45

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 року

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Петренко І.О.

суддів - Романюк М.М.,Козлова С.П.

при секретарі - Савчук Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дніпропетровської міської ради, треті особи - Головне архітектурно-планувальне управління Дніпропетровської міської ради, виконавчий комітет Самарської районної у м. Дніпропетровську ради, Управління Держкомзему у Дніпропетровській області про визнання частково незаконним рішення та визнання недійсним державного акту на право власності на землю,-

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2009 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання частково незаконним рішення та визнання недійсним державного акту на право власності на землю.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів від 20 березня 1992 року № 136/1йому відведена земельна ділянка площею 600 кв. м. для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1. Відповідно до акту від 14 травня 1992 року земельна ділянка відведена з визначенням меж. В 2005 році він звернувся з заявою на ім»я міського голови про передачу йому земельної ділянки у власність. У 2008 році йому стало відомо, що ця земельна ділянка передана у власність відповідачу ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд визнати частково незаконним рішення Дніпропетровської міської ради від 08 липня 2008 року в частині передачі у приватну власність відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 130852 від 23 липня 2008 року на ім»я ОСОБА_2, зобов'язати відповідача ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку від об'єктів нерухомого майна та стягнути з неї судові витрати по справі.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права .

Ухвалою колегії суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2012 рок апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено , а рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 5 березня 2012 року залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року касаційна скарга ОСОБА_1 була задоволена частково , ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2012 року була скасована , а справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити , а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів від 20 березня 1992 року № 136/1 позивачу була відведена земельна ділянка площею 600 кв. м. для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 ( т. 1 ар. сп. 6 ). Відповідно до акту , складеного відділом архітектури та містобудування виконкому Самарської районної ради народних депутатів від 14 травня 1992 року виділена позивачу земельна ділянка відведена з визначенням меж та передана у розпорядження позивача з закріпленими на ній геодезичними знаками ( т. 1 ар. сп. 7-8 ). Виконкомом Самарської районної ради м. Дніпропетровська позивачу також була видана довідка про надання в його користування вище вказаної земельної ділянки ( т. 1 ар. сп. 9).

В 2005 році позивач звернувся з заявою на ім»я міського голови про передачу йому земельної ділянки у власність ( т. 1 ар. сп.17,18,19,23-29,30 ) для чого йому було дозволено проведення геодезичних робіт у порядку пільгової черги за рахунок бюджетних коштів. Виконання геодезичних робіт позивач чекав два роки , але дізнався , що надана йому земельна ділянка була передана ОСОБА_2( т. 1 ар. сп. 20,22)

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того , що оскільки ОСОБА_2 отримала 23 липня 2008 року державний акт на право власності за земельну ділянку ( т.1 ар. сп. 181 ) площею 0,0617 га в м. Дніпропетровську по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель та споруд , на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 11\34 від 8 липня 2008 року про передачу їй цієї ж , вище вказаної земельної ділянки ( т. 1 ар. сп. 148-150) , а право власності чи користування на виділену позивачу рішенням Самарської районної ради народних депутатів від 20 березня 1992 року земельну ділянку не здійснювалось , то спірна земельна ділянка не перебувала у позивача , а ні в користуванні , а ні у власності.

Однак з такими висновками погодитись не можна.

Так, відповідно до положень ст.ст. 22,23 Земельного кодексу України ( в редакції 1990 року) , що був чинним на час прийняття рішення виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів № 136/1 та акта від 14 травня 1992 року , право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) і одержання документу , що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки , в тому числі і на умовах оренди , до встановлення меж цієї ділянки в натурі ( на місцевості) і одержання документу , що посвідчує право власності або користування землею забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами , які видаються і реєструються сільськими , селищними, міськими , районними Радами народних депутатів . Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України громадяни , що одержали у власність земельні ділянки у розмірах , що були передбачені раніше діючим законодавством , зберігають права на ці ділянки.

Як вбачається із акту відділу архітектури та містобудування виконкому Самарської районної ради народних депутатів від 14 травня 1992 року вбачається , що межі земельної ділянки встановлено ОСОБА_1 в натурі ( на місцевості) ( т. 1 ар. сп.7-8 ).

Відповідно до положень ч.5 ст. 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки , що перебуває у власності або у користуванні , проводиться лише після вилучення ( викупу) її в порядку , передбаченому цим Кодексом .

Згідно до положень ст.ст. 143 ,146,149 ЗК України вилучення ( викуп) та припинення права користування або права власності на земельну ділянку чи її частину за відсутності на це згоди землекористувача або власника може здійснюватись виключно в судовому порядку .

Виходячи з вище наведеного та матеріалів справи , з яких не вбачається , що у ОСОБА_1 на законних підставах була вилучена земельна ділянка площею 600 кв.м , що розташована по АДРЕСА_1 , колегія суддів вважає , що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в задоволенні позовних вимог , в зв»язку з чим і у відповідності до положень п.1,3 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, задовольнивши його апеляційну скаргу.

Відповідно до п. 6 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зобов»язаний вирішити питання щодо розподілу між сторонами судових витрат. Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України стороні , на користь якої ухвалено рішення , суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати.

Позивачем у ході розгляду справи були понесені витрати , що підтверджується наявними в справі квитанціями ( т. 1 ар. сп. 1,2, 104 т. 2 ар. сп. 51) , а загалом на суму 190 грн. 26 коп. , які слід стягнути з відповідачки.

Керуючись ст.ст.303,307, п.1,3 ч.1 ст. 309 ,313,314,316 ЦПК України , колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити .

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 5 березня 2012 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дніпропетровської міської ради, треті особи - Головне архітектурно-планувальне управління Дніпропетровської міської ради, виконавчий комітет Самарської районної у м. Дніпропетровську ради, Управління Держкомзему у Дніпропетровській області про визнання частково незаконним рішення та визнання недійсним державного акту на право власності на землю - задовольнити.

Визнати незаконним рішення Дніпропетровської міської ради № 111/34 від 8 липня 2008 року в частині передачі в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1.

Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0617 га , що розташована на території АДРЕСА_1 , серії ЯЖ 3 130852 від 23 липня 2008 року на ім.»я ОСОБА_2.

Зобов»язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку від об»єктів нерухомості.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 190 грн.26 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення , однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .

Судді