Справа № 2-151/12 Головуючий у І інстанції Заріцький С.М

Провадження № 22-ц/780/1581/13 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л.М.

Категорія 29 18.04.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Панасюка С.П.

при секретарі Клименко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди,

встановила:

У вересні 2011 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що у серпні 2011 року відповідачі звернулись в суд з позовом до нього про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, в якому поширили відносно нього інформацію, що принижує його честь та гідність. Так, в позовній заяві зазначено, що "відповідач, використовуючи своє становище колишньої службової особи (він раніше займав різні відповідальні посади директора радгоспу, директора агрофірми, тобто організацій, які обробляли навколишні землі), став на шлях неправомірного захоплення земельних ділянок, що належать громаді села та сусідам". Такі висловлювання в даній позовній заяві є такими, що принижують його людську честь та гідність, порушують його немайнові права та інтереси, за захистом яких він звернувся в суд з даним позовом, в якому просив постановити рішення про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом стягнення солідарно з відповідачів на його користь моральної шкоди в розмірі 20000 грн. Позов заявив з підстав, передбачених ст. ст. 15, 16, 23 ЦК України.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2012 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь позивача по 5000 грн. з кожного у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі відповідачі просять рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов про стягнення з відповідачів на користь позивача у відшкодування моральної шкоди по 5000 грн., суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 поширили в позовній заяві відомості, які не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність позивача, що є підставою до настання цивільно-правової відповідальності. Оскільки відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що опублікована в позовній заяві інформація щодо ОСОБА_4 є достовірною, тому суд вважав, що вони не мали права поширювати інформацію, яка не відповідає дійсності, порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Проте такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Судом першої інстанції встановлено, що у липні 2011 року відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до Вишгородського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, в якому просили зобов'язати відповідача не чинити їм перешкоди у користуванні земельними ділянками і зобов'язати його перенести огорожу, в якій зазначили, що "відповідач, використовуючи своє становище колишньої службової особи (він раніше займав різні відповідальні посади директора радгоспу, директора агрофірми, тобто організацій, які обробляли навколишні землі), став на шлях неправомірного захоплення земельних ділянок, що належать громаді села та сусідам", що підтверджується копією позовної заяви. У задоволенні вказаного позову позивачам відмовлено, рішення суду набрало законної сили.

Тобто, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що поширенням відповідачами такої недостовірної інформації у зазначеній позовній заяві, адресованій суду, йому завдана моральна шкода, яка полягає у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації.

Згідно роз'яснень пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Згідно роз'яснень пункту 17 вказаної постанови інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.

Якщо ж недостовірну інформацію було поширено в ході розгляду іншої справи зазначеними вище учасниками процесу відносно інших осіб, які не були учасниками процесу, то ці особи, якщо вони вважають, що така інформація порушує їх особисті немайнові права, вправі звернутися до суду за захистом своїх прав у порядку, передбаченому процесуальними кодексами.

Згідно роз'яснень пункту 27 зазначеної постанови способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5).

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Згідно роз'яснень пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" з наступними змінами під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як убачається з матеріалів справи, зазначена у позовній заяві така інформація щодо позивача була визначена однією з підстав пред'явленого у липні 2011 року відповідачами позову і стосувалася його предмета та була доказом у цій справі. (а.с. 6-7)

Крім того, інформація щодо позивача, зазначена відповідачами в позовній заяві, адресованій суду у липні 2011 року, є самостійною підставою для відшкодування моральної шкоди.

На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув і не врахував їх при вирішенні даного спору та при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Згідно ст. ст. 3, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав та предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою визначати чи змінити їх не може.

Однак, суд при вирішенні даного спору сам за власною ініціативою застосував ст. 277 ЦК України, яка передбачає спростування недостовірної інформації, не звернувши уваги на те, що такі позовні вимоги є самостійними і позивач їх не заявляв.

Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді