Справа № 2/1/2011

Провадження № 2/333/2/13

РІШЕННЯ

Іменем України

21 березня 2013 року                                                             м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді:           Холод Р.С.,

при секретарі:           Жанжаровій О.О.,

за участю позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов’язання дотримуватися сервітутів, знести збудоване приміщення та усунути підтоплення житлового будинку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися із позовом до ОСОБА_2 посилаючись на те, що ОСОБА_3 в порядку спадщини належить 1/3 частина житлового будинку №10 по вул. Радгоспній у м. Запоріжжя. За цієї адресою проживає ОСОБА_1, яка являється членом сім’ї ОСОБА_3, користувачем житлової прибудови А-1 до зазначеного житлового будинку та співвласником водопроводу. Поряд із будинком № 10 по вул. Радгоспній у м. Запоріжжі розташований житловий будинок з адресою: м. Запоріжжя, вул. Степова / вул. Радгоспна буд. 148/10, 63/100 частин якого належать ОСОБА_2 Земельні ділянки за зазначеними адресами є суміжними.

Відповідач на своїй земельній ділянці здійснив будівництво нежитлового приміщення без відповідних дозвільних документів з порушенням державних пожежних, санітарних, будівельних, містобудівних норм, внаслідок чого через безпосередню наближеність цього самочинного будівництва до належних ОСОБА_3 споруд відбувається руйнування фундаментів та комунікацій належних останньому приміщень. Зазначене збудоване приміщення складається з фундаменту та чотирьох стін і у майбутньому це – приміщення СТО. Крім того, як вказують позивачі, під час реєстрації частини житлового будинку, що належить ОСОБА_2 відбулася помилка, саме у адресі будинку: вул. Степова, 148 / вул. Радгоспна, 10. Таким чином, ОСОБА_2 претендує на житловий будинок, частина якого належить позивачу ОСОБА_3

Згідно уточненої позовної заяви, позивачі просять суд зобов’язати: ОСОБА_2 дотримуватися земельного сервітуту експлуатації ліній електрозв’язку, трубопроводу та інших комунікацій, норм ДБН між земельними ділянками, розташованими за адресами: м. Запоріжжя, вул. Радгоспна, буд. 10 та вул. Степова / Радгоспна буд. 148/10-а; знести стіни та фундамент збудованого приміщення та прибрати будівельні матеріали на межі зазначених земельних ділянок; усунути підтоплення житлового будинку № 10 по вул. Радгоспній у м. Запоріжжі, провести вилучення каналізаційних труб та припинити збір господарсько-побутових стоків у міську каналізаційну комунікацію.

ОСОБА_1 у судовому засідання підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила їх суд задовольнити, додатково зазначивши, що ОСОБА_3 на цей час не може бути присутнім під час судового розгляду, враховуючи його стан здоров’я, так як останній є інвалідом 1 групи. ОСОБА_4 послалася на лист КП «Водоканал» від 16.11.2004 р. №к-322, лист заступника голови Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради від 01.02.2005 р. №К-51, лист голови Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради від 18.02.2005 р. №К-51/1, припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 30.07.2004 р. №150, акт перевірки дотримання санітарного законодавства від 11.08.2004 р., припис державного пожежного нагляду від 20.06.2004 р., як на документи які свідчать про незаконність дій ОСОБА_2 щодо будівництва приміщення. Копії зазначених документів просила суд залучити до матеріалів справи. Крім того, ОСОБА_1 пояснила, що вона зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 та мешкає у прибудові, яка, згідно інвентаризації є самовільно збудованим приміщенням.

ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового розгляду.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на те, що він дійсно є власником 63/100 частин житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Степова / вул. Радгоспна буд. 148/10. Він без відповідних дозвільних документів звів на своїй земельній ділянці приміщення, яке складається з фундаменту та 4 стін та почав займатися оформленням вказаних дозвільних документів, але коли виник спір з позивачами, то припинив збір цих документів. Разом із тим, безпосередня близькість до будинку № 10 по вул. Радгоспній у м. Запоріжжі виникла через дії самих позивачів. Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 пересунули паркан на межі між земельними ділянками на 1,45 м у бік його ділянки, чим порушили право відповідача на користування закріпленою за його будинком земельною ділянкою та це стало безпосередньо причиною спору. З 2006 року він на своїй земельній ділянці не проводе будь-яких будівельних робіт, а збудоване приміщення планувалося використовувати під салон весільних суконь, а не під СТО. На думку відповідача збудоване приміщення жодним чином не порушує будь-яких прав позивачів. Крім того, через його дії жодного разу не було підтоплення будинку, де мешкають позивачі. ОСОБА_2 послався на Акт обстеження земельної ділянки по вул. Радгоспній, 10 / Степова, 148, затверджений заступником голови Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради 25.04.2005 р., лист заступника голови Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради від 25.03.2005 р. №Х-159, лист голови Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради від 15.05.2005 р. №Х-444п як докази його правової позиції у справі та просив суд долучити вказані матеріали до справи. Стосовно тверджень ОСОБА_1, що він претендує на будинок № 10 по вул. Радгоспній у м. Запоріжжі, то це є лише припущення останньої, тому що у нього будинок, який розташований за іншої адресою, та який був відповідним чином зареєстрований у ЗМБТІ.

Суд, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_3 належить 1/3 частина у праві власності на житловий будинок №10 по вул. Радгоспній у м. Запоріжжя на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_5, 16.11.2005 р. за реєстраційним №2-2604. Право власності зареєстровано Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», про що 23.11.2006 р. видано витяг про реєстрацію права власності №9046280.

ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3 та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Право власності на вказаний житловий будинок за нею не зареєстровано та вона мешкає у прибудові А-1 до зазначеного житлового будинку, яка є самовільно збудованою.

Відповідачу належить 63/100 частини жилого будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Степова / вул. Радгоспна, 148/10 на підставі договору обміну, посвідченого державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_6 18.10.2003 р. за реєстраційним №2-1267. Право власності зареєстровано Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», про що 05.11.2003 р. видано витяг про реєстрацію права власності №1912752.

Земельні ділянки за вказаними адресами є суміжними.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи від шкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Крім цього, відповідно до ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 11 УПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі,розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Статтею 99 ЗК України передбачені основні види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми,розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Згідно ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 під час судового розгляду не довели встановлення чи існування будь-якого земельного сервітуту на їхню користь, який би обтяжував ОСОБА_2 чи земельну ділянку під будинком, співвласником якого він є.

За таких обставин вимога про зобов’язання ОСОБА_2 додержувати земельних сервітутів експлуатації ліній електропередач, трубопроводів та інших лінійних комунікацій, не підлягає задоволенню.

Вимога ж про зобов’язання ОСОБА_2 додержувати норм ДБН є обов’язком, який сам по собі не може бути способом судового захисту прав та інтересів на відміну від примусового виконання обов’язку в натурі (п. 5 ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Від часу набуття право власності на частину житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Степова / вул. Радгоспна, 148/10 у 2003 року ОСОБА_2 розпочав на земельній ділянці за вказаною адресою самочинне будівництво.

Згідно з технічним паспортом на жилий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: м. Запоріжжя, вул. Степова / вул. Радгоспна, 148/10, виготовленим ОП «ЗМБТІ» станом на 08.12.2004 р., за вказаною адресою розташовані самочинно збудовані споруди: сарай літ. М, сарай літ. К, службова прибудова а2 до жилого будинку літ. А, недобудований жилий будинок літ. З, фундамент прибудови літ. з до недобудованого жилого будинку літ. З, вбиральня літ. Ж, погріб пг1.

Відомостей про проведення поточної технічної інвентаризації жилого будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Степова / вул. Радгоспна, 148/10 після 08.12.2004 р. у суду відсутні. Разом із тим, сторони у справі не заперечували того факту, що з останньої інвентаризації не відбулося змін щодо будівництва на земельній ділянці за вказаної адресою.

Згідно зі ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30.03.2012 р. №6 у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК). Відповідно до положень статті 38 Закону № 3038-VI право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно з п. 17 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. №6 позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК.

Водночас згідно з п. 22-24 зазначеної постанови знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Вимоги відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування про зобов'язання особи, яка, маючи дозвіл на будівництво нерухомого майна, допустила при цьому істотне відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, чи істотне порушення будівельних норм і правил, провести відповідну перебудову можуть бути заявлені як у разі, коли ці відхилення були допущені при будівництві нерухомості, так і внаслідок перебудови під час її експлуатації (частина сьома статті 376 ЦК).Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. У необхідних випадках для з'ясування питань, що виникають при розгляді таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу згідно з вимогами статті 143 ЦПК. Відсутність відповідної експертизи у разі необхідності її проведення може бути підставою для відмови в позові, при цьому факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред'явила позов про знесення самочинного будівництва (частина сьома статті 376 ЦК, частина перша статті 60 ЦПК).

У позовній заяві (т.3, а.с. 3-4), у позовній заяві доповненій (т.4, а.с. 75-76) ОСОБА_3, ОСОБА_1 зазначають, що діями ОСОБА_2 щодо побудови фундаменту з буту та стін з цегли вони будуть позбавлені елементарних життєвих умов. Крім цього, розташування будівництва ОСОБА_2 у безпосередній близькості від будинку, співвласником якого є ОСОБА_3, веде до руйнування фундаменту будівлі, трубопроводів та інших ліній комунікацій. Перебування, користування будинком та ділянкою небезпечне для життя, оскільки не додержано будівельних норм та пожежно-санітарних норм.

Жодна з призначених у справі експертиз не була проведена. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не надали жодних доказів того, що внаслідок самочинного будівництва на земельній ділянці, на якій розташовано будинок, співвласником якого є ОСОБА_2, порушено їхні права, створено перешкоди у здійсненні ними права користування та розпоряджання їхнім власним майном. Їхні аргументи зводяться до порушень ОСОБА_2 при самочинному будівництві будівельних, санітарних та протипожежних норм, а також до припущень, що внаслідок самочинного будівництва на сусідній земельній ділянці може виникнути загроза їхньому життю та здоров’ю.

Суд, враховуючи відсутність даних про технічну можливість перебудови самочинного будівництва відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, той факт, що позивачі не доказали факт порушення будь-яких своїх прав у зв’язку з самочинним будівництвом відповідача, вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов’язання ОСОБА_2 знести стіни з цегли, фундамент та прибрати будівельні матеріали з межі земельних ділянок через необґрунтованість.

Позовна вимога про зобов’язання ОСОБА_2 усунути підтоплення будинку №10 по вул. Радгоспній, також не підлягає задоволенню через недоведеність позивачами такого факту. Судом встановлено, що порушення з боку ОСОБА_2 стосовно підтоплення відсутні, та твердження позивачів, якими вони обґрунтовують зазначену позовну вимогу, це є лише припущеннями, на яких не може ґрунтуватися доказування у справі.

Позовні вимоги про зобов’язання ОСОБА_2 провести вилучення каналізаційних труб та припинити скидання господарсько-побутових стоків у міську каналізаційну комунікацію, також не підлягає задоволенню через необґрунтованість їх пред’явлення.

Таким чином, на підставі викладених обставин, на думку суду, у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов’язання дотримуватися сервітутів, знести збудоване приміщення та усунути підтоплення житлового будинку необхідно відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 16, 376, 391, 396 ЦК України, ст.ст. 99, 100, 103, 152 ЗК України, ст.ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 214-215 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов’язання дотримуватися сервітутів, знести збудоване приміщення та усунути підтоплення житлового будинку – відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Р.С. Холод