КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
01.06.06 р. № 20/333
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Зеленіна Н.І.
Судді
Рибченко А.О.
Швець В.О
при секретарі судового засідання Швидаку С. І.
за участю представників сторін:
від позивача: Пономарьов Ю. О. –№ 315/102 від 29.12.2005 р., головний юрисконсульт
від відповідача: Ковшар Т. Г. –дов. № 19/216 від 24.01.2005 р.,
Карпець Ю. В. –дов. № 19/127 від 17.01.2006 р., представники
від третьої особи: не з’явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на рішення господарського суду Полтавської області від 09.02.2006 року
у справі № 20/333 (суддя Шкурдова Л. М.)
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ
до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго”, м. Полтава
третя особа на стороні позивача Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Полтавагаз”, м. Полтава
про стягнення 5 125 567 грн. 48 коп.
в с т а н о в и в:
Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” про стягнення 5 125 567 грн. 48 коп., з яких 2 987 733 грн. 21 коп. основного боргу за поставлений природний газ у 2003 році згідно договору № 06/03-701-ТЕ-24 від 24.01.2003 р., 582 119 грн. 85 коп. пені, 209 141 грн. 32 коп. –7 % штрафу, 1 033 365 грн. 53 коп. інфляційних втрат та 313 207 грн. 57 коп. –3 % річних.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.12.2005 р. (а. с. 99) за клопотанням позивача в порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог, Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Полтавагаз”.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.02.2006 року у справі № 20/333 (т. 1 а. с. 107-108) позов задоволено частково; стягнуто з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 25 500 грн. витрат по сплаті державного мита та 67 грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині стягнення основного боргу в сумі 2 949 771 грн. 13 коп. провадження у справі припинено; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду Полтавської області від 09.02.2006 р. у справі № 20/333 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.
За апеляційною скаргою Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на рішення господарського суду Полтавської області від 09.02.2006 р. згідно ст. 98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 28.03.2006 р. порушено апеляційне провадження у справі № 20/333.
Обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства “Полтаватеплоенерго” згідно ст. 96 ГПК України надало відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечує, просить залишити рішення господарського суду Полтавської області від 09.02.2006 р. без змін, а апеляційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” –без задоволення.
За розпорядженням в. о. Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.05.2006 р. розгляд справи здійснено у складі колегії суддів: головуючий суддя Зеленіна Н. І., судді: Рибченко А. О., Швець В. О.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представники відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, просять рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Згідно ч. 3 ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 25.05.2006 р. оголошувалася перерва до 01.06.2006 р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення –скасуванню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2003 р. між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі – позивач) та Обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства “Полтаватеплоенерго” (далі –відповідач) укладено договір № 06/03-701-ТЕ-24 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій (далі –договір) (т. 1 а. с. 13-15). Відповідно до п. 1.1. договору постачальник (позивач) зобов’язується продати покупцю (відповідачу) в 2003 р. природний газ, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
У відповідності до положень п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем грошовими коштами шляхом поточного перерахування на рахунок постачальника протягом місяця поставки 100 % вартості фактично спожитих обсягів газу. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу та послуги з його транспортування здійснюється на підставі акта приймання-передачі до 6 числа, наступного за звітним місяця.
На виконання умов договору позивачем протягом січня - грудня 2003 р. передано, а відповідачем прийнято природний газ обсягом 147 657,259 тис. куб. м на загальну суму 23 256 018 грн. 30 коп., що підтверджується двосторонніми актами приймання-передачі природного газу за січень - грудень 2003 р. (т. 1 а. с. 19-24). Зобов’язання по оплаті, передбачені п. 6.1 договору, відповідач виконав частково, сплативши позивачу лише 20 268 285 грн. 09 коп.
Отже, борг у сумі 2 987 733 грн. 21 коп. (23 256 018 грн. 30 коп. –20 268 285 грн. 09 коп.) за поставлений в 2003 р. природний газ залишився несплаченим.
Після звернення позивача до суду і до прийняття рішення у справі відповідачем сплачено основний борг за поставлений природний газ у 2003 році в сумі 2 949 771 грн. 13 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 129, № 130, № 131 і № 132 від 17.10.2005 р. та № 134 від 28.10.2005 р. (т. 1 а. с. 68-70).
Щодо посилання місцевого господарського суду на рішення господарського суду Полтавської області від 27.01.2004 р. у справі № 8/240, то вказаним рішенням не встановленого того факту, що 241,029 тис. куб. м природного газу вартістю 37 962 грн. 08 коп. в 2003 р. не поставлялися позивачем відповідачу.
Враховуючи, що станом на день розгляду справи правовідносини, що виникли між сторонами внаслідок укладання договору від 24.01.2003 р. продовжують існувати, до них застосовуються норми Цивільного та Господарського кодексів України, які набули чинності з 01.01.2004 р., оскільки згідно прикінцевих та перехідних положень цих кодексів визначено, що положення цих Кодексів застосовуються до тих прав і обов’язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов’язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню залишок основного боргу в сумі 37 962 грн. 08 коп., а в частині стягнення 2 949 771 грн. 13 коп. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв’язку з відсутністю предмету спору.
Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого 2003 р. по серпень 2005 р. у сумі 1 033 365 грн. 53 коп. та 3 % річних за період з 06.02.2003 р. по 29.09.2005 р. у сумі 313 207 грн. 57 коп. (розрахунок, а. с. 3-6).
Місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки положення ст. 214 ЦК УРСР не поширюються на правовідносини, що виникають з прострочення грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг. Проте колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитись з таким висновком місцевого господарського суду з наступних підстав.
Законом України “Про внесення змін до ст. 214 ЦК УРСР” (Закон від 08.10.1999 р. № 1136-ХІV) стаття 214 ЦК УРСР викладена в такій редакції: “Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів”.
У прикінцевих положеннях передбачено, що цей Закону не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг. Отже, згідно вказаної норми не нараховуються інфляційні втрати та 3 % річних населенню на суми боргу, що виникають з прострочення виконання зобов’язання, пов’язаного з оплатою комунальних послуг.
В той час як спірні правовідносини між сторонами спору, які є рівними суб’єктами господарювання, виникли на підставі договору № 06/03-701-ТЕ-24 від 24.01.2003 р. і стосуються виключно цих суб’єктів господарювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України не передбачено жодних обмежень щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, які нараховані позивачем, то колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з лютого 2003 р. по серпень 2005 р. в сумі 1 033 365 грн. 53 коп. та 3 % річних за період з 06.02.2003 р. по 29.09.2005 р. в сумі 313 207 грн. 57 коп. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 7.2 договору в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 6.1. даного договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу; пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.
За несвоєчасну оплату згідно вказаного пункту договору позивачем нараховано пеню в розмірі 582 119 грн. 85 коп. за 365 днів прострочки з 29.09.2004 р. по 29.09.2005 р.
Відповідно до п. 6 прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 72 ЦК УРСР скорочені строки давності тривалістю в шість місяців діють, зокрема, за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Для стягнення пені статтею 72 ЦК УРСР було встановлено скорочений строк позовної давності тривалістю шість місяців, який обчислювався щодо кожного дня прострочки виконання зобов’язання за попередні шість місяців з дня подання позову. Отже, строк пред’явлення права на позов про стягнення пені за газ поставлений у 2003 р. не сплинув до набрання чинності Цивільним кодексом України, а тому до позовних вимог в частині стягнення пені застосовуються норми Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. про позовну давність та норми Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Відповідно до п. 7.2 договору пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.
Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що враховуючи умови п. 6.1 договору, згідно якого остаточний розрахунок за газ здійснюється до 6 числа, наступного за звітним місяцем, за газ отриманий навіть у грудні 2003 р. (остання поставка) нарахування пені припинилося 07.07.2004 р. відповідно (07.01.2004 р. + шість місяців).
Твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі, є помилковим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Таким чином, місцевий господарський суд правомірно застосував до спірних правовідносин ст. 232 ГК України, якою встановлений час, з якого припиняється нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання.
Відповідно до ст. 5 Закону України № 554-IV від 20.02.2003 р. “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг. На суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам, енергогенеруючим компаніям та підприємствам Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на їх недоїмку з платежів до бюджетів усіх рівнів.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оскільки відповідачем у справі надано докази, зокрема, укладення договорів про реструктуризацію заборгованості з населенню з послуг теплопостачання на загальну суму 6 773 629 грн. 80 коп. (т. 2-6), що перевищує основну суму боргу, заявлену позивачем до стягнення, то на суму боргу, яка виникла внаслідок несплати послуг населенням, не може бути нарахована пеня, враховуючи положення ст. 5 Закону України № 554-IV від 20.02.2003 р. “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 582 119 грн. 85 коп. за період з 29.09.2004 р. по 29.09.2005 р. задоволенню не підлягають як безпідставні та необґрунтовані.
Позивач, посилаючись на ч. 2 ст. 231 ГК України, просить стягнути з відповідача 7 % штрафу в сумі 209 141 грн. 32 коп.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом або договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Пунктом 4 ч. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України Кабінету Міністрів України доручено визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 231 ГК України передбачені розміри штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов’язання, які обчислюються від вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, тобто даною нормою передбачена відповідальність за невиконання негрошового зобов’язання, тоді як відповідачем у справі порушено саме грошове зобов’язання. Розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань встановлений ч. 6 ст. 231 ГК України.
Відповідно до абз. 2 ч. 5 Прикінцевих положень ГК України положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення. В той час як в даному випадку відповідальність відповідача посилюється.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 7 % штрафу у розмірі 209 141 грн. 32 коп. на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги вищевикладене, рішення господарського суду Полтавської області від 09.02.2006 року у справі № 20/333 прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права, а тому підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга –частковому задоволенню.
Судові витрати згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України покладаються на сторін у справі пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 99, 101, п. 4 ст. 103, п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від 09.02.2006 року у справі № 20/333 скасувати частково.
3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” задовольнити частково.
4. Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” (м. Полтава, вул. Комарова, 2-А; код 03338030) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код 31301827) 37 962 (тридцять сім тисяч дев’ятсот шістдесят два) грн. 08 коп. основного боргу, 1 033 365 (один мільйон тридцять три тисячі триста шістдесят п’ять) грн. 53 коп. інфляційних втрат, 313 207 (триста тринадцять тисяч двісті сім) грн. 57 коп. –3 % річних, 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 99 (дев’яносто дев’ять) грн. 78 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Відмовити Дочірній компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в задоволенні позовних вимог до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” в частині стягнення 582 119 (п’ятсот вісімдесят дві тисячі сто дев’ятнадцять) грн. 85 коп. пені та 209 141 (двісті дев’ять тисяч сто сорок одна) грн. 32 коп. –7 % штрафу.
6. Припинити провадження у справі в частині стягнення 2 949 771 (два мільйони дев’ятсот сорок дев’ять тисяч сімсот сімдесят одна) грн. 13 коп. основного боргу.
7. Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” (м. Полтава, вул. Комарова, 2-А; код 03338030) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код 31301827) 6 922 (шість тисяч дев’ятсот двадцять дві) грн. 68 коп. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
8. Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.
9. Справу № 20/333 повернути господарському суду Полтавської області.
Головуючий Зеленіна Н.І.
Судді
Рибченко А.О.
Швець В.О