Справа 2-5277/08                                                                                                                                                                     

  Р І Ш Е Н Н Я

     ІМ Е Н Е М                У К Р А Ї Н И

14 жовтня  2008  року  Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

                                      головуючого судді - Марцішевської О.М.

                                      при секретарі -  Маніло Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину житлового будинку, 

ВСТАНОВИВ:

             ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3. про визнання права власності на частину будинку, посилаючись на те, що перебувала  з 30.12.1967р. до 18.07.1975р. у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу проживала в частині будинку по АДРЕСА_1, належній батьку її чоловіка ОСОБА_5,  в період шлюбу за спільні кошти подружжя позивачка з чоловіком добудували прибудову до даного будинку, збільшивши його корисну площу, в подальшому ОСОБА_5. в 1990 році  подарував Ѕ частину даного будинку колишньому чоловіку позивачки, після смерті  останнього  в 2001 році спадкоємцями даного майна стали відповідачі по справі на підставі свідоцтв про право на спадщину від 01.08.2005 р. Вважає, що внаслідок її участі у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1,  в період шлюбу з ОСОБА_4., набула права власності на Ѕ частину житлового будинку А'-1, даним майном  відповідачі безпідставно заволоділи і повинні їй його повернути, оскільки до них як спадкоємців  ОСОБА_4 перейшли обов'язки останнього. Також посилалась на те, що строк позовної давності нею не пропущений, так як про смерть колишнього чоловіка ОСОБА_4, оформлення спадкових прав відповідачками та про порушення своїх прав на спільне майно подружжя позивачка дізналась в березні 2008 року від громадянина, який її розшукав і повідомив про це, самостійно дізнаватись про це боялась, оскільки за життя ОСОБА_4. її бив, погрожував каліцтвом, відповідачі намагались приховати спадкове майно та на даний час свій злочинний намір реалізували. Просить суд  визнати за нею право власності  на Ѕ частину житлового будинку А'-1 по АДРЕСА_1 з підстав набуття даного майна  в період шлюбу за спільні кошти подружжя.

            В судовому засіданні представник позивачки за дорученням ОСОБА_6. позов підтримав, пояснив, що позивачка перебувала з ОСОБА_4. в шлюбі з 1967 року, в 1975 році шлюб був розірваний. В період шлюбу позивачка проживала сім'єю з ОСОБА_4. в частині  домоволодіння  по АДРЕСА_1, належній  батьку чоловіка ОСОБА_5 За спільні кошти подружжя позивачка з чоловіком добудували прибудову до даного будинку, збільшивши корисну площу будинку, рішенням міськвиконкому від 17.05.1973р. право власності на добудови визнане за ОСОБА_5., даним рішенням також змінені ідеальні долі співвласників в домоволодінні, частка ОСОБА_5 у власності на домоволодіння затверджена в розмірі 19/25. Зазначав, що вказане рішення прийняте по сфальсифікованим первинним документам в бюро технічної інвентаризації, тому по суті є неправомірним. Фактично добудована прибудова до будинку «А-1» становить окремий будинок «А'-1», який  був набутий  позивачкою з ОСОБА_4. в період шлюбу за спільні кошти, тому позивачка має право на  1/ 2 його частину. В 1990 році ОСОБА_5.  подарував своєму сину  Ѕ частину домоволодіння по АДРЕСА_1, чим порушив права позивачки за дане спільне майно подружжя. В подальшому після смерті ОСОБА_4 в 2001 році право власності на вказане нерухоме майно безпідставно набули  його друга дружина ОСОБА_2 та донька від другого шлюбу ОСОБА_3, оформивши права на спадщину, що було приховано від позивачки. До відповідачів як спадкоємців перейшли обов»язки померлого ОСОБА_4, тому відповідачі повинні повернути ОСОБА_1 Ѕ частину житлового будинку А'-1 по АДРЕСА_1. Також посилався на те, що позивачка про порушення своїх прав на спільно нажите майно в період шлюбу дізналась від нього тільки в березні 2008 року, оскільки за життя  ОСОБА_4. її бив, знущався, крім того відповідачки із злочинним наміром приховували від неї спадщину ОСОБА_4 Просив суд позов задоволити. 

            Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали, посилались на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, зазначали, що спірний будинок в період шлюбу позивачки з ОСОБА_4.  з 1967 по 1975 рік належав його батькам ОСОБА_7 та  ОСОБА_5 в 1971 році був поділений в натурі між співвласниками.  ОСОБА_5. отримав  в 1971 році дозвіл для здійснення добудови до будинку для збільшення його корисної площі, в подальшому  в 1973 році здав добудований будинок в експлуатацію та оформив право власності на добудову на підставі рішення міськвиконкому  від 17.05.1973р., яким також змінені ідеальні долі співвласників, затверджена частка  ОСОБА_5 у власності  в розмірі 19/25, про що останньому видане свідоцтво про право власності від 30.08.1973 р. Спірний будинок не був спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4, докази участі позивачки в будівництві даного будинку відсутні.  Угода про спільну діяльність між ОСОБА_1, ОСОБА_4. та ОСОБА_5. щодо будівництва не укладалась. В 1990 році через 15 років після розірвання шлюбу між  позивачкою та ОСОБА_4. останньому його батьком була подарована Ѕ частина спірного домоволодіння. З 1975 року позивачка виселилась з спірного будинку, з даного часу ним не цікавилась, за життя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не пред»являла до них вимог про право на спільне майно подружжя, а саме набуття права власності на частину нерухомого майна з мотивів участі в його будівництві, на час пред»явлення нею даного позову в липні 2008 року нею пропущений строк позовної давності для звернення до суду. Відповідачі правомірно набули право власності по ј частини спірного домоволодіння кожна в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Просили суд в позові відмовити,  стягнути з позивачки понесені ними витрати на правову допомогу в сумі по 300 грн. кожна.

            Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються цивільним та сімейним законодавством.

            Відповідно до ст.22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

            Згідно з ст.25 КпШС якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилось у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною власністю подружжя.

            Відповідно до ст. 29 КпШС для захисту порушеного права відносно спільного майна подружжя встановлюється трирічний строк позовної давності.

       Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного суду України N 7 від 04.10.1991р. «Про  практику застосування судами законодавства,що регулює право приватної  власності громадян на жилий будинок», у власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній  у встановленому порядку земельній ділянці . Участь інших осіб у будівництві  не створює для них права приватної власності  на житловий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Таке право виникає, зокрема, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу  або велось за рахунок спільної праці членів сім»ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи, які приймали участь  у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання  права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.

                    Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

       Згідно з ст.71 ЦК 1963р. загальний строк, у межах якого особа може   звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу  (позовна давність) встановлюється тривалістю у  три роки.

               Відповідно до ст.80 ЦК 1963 р.  закінчення строку позовної давності до пред»явлення позову є підставою для відмови у позові.

               Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного суду України N 7 від 04.10.1991р. «Про  практику застосування судами законодавства,що регулює право приватної  власності громадян на жилий будинок» при вирішенні спорів про витребування  жилого будинку з чужого незаконого володіння необхідно враховувати, що  встановлений законом трирічний строк позовної давності для таких вимог може бути поновлений судом, якщо його пропущено з поважних причин. Перебіг цього строку починається з дня, коли власник дізнався або повинен був дізнатись, що будинок вибув з його володіння.

               З матеріалів справи видно, що 30.12.1967р. зареєстровано шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_4, 18.07.1975 року у відділі РАЦС по Придніпровському району м.Черкаси зареєстровано розірвання даного шлюбу, від даного шлюбу  народилась ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

               ОСОБА_2перебувала  в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4. з 1977 року, від шлюбу народилась донька ОСОБА_3, ОСОБА_4. помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

               Рішенням народного суду м.Черкаси від 17.07.1972р.  проведени поділ в натурі  домоволодіння по АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_7 та ОСОБА_5. з виділенням кожному Ѕ частини даного домоволодіння.

               Відповідно до договору купівлі-продажу від 04.11.1972р. ОСОБА_7 продала Ѕ частину домоволодіння ОСОБА_8.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 310 від 21.04.1971 року ОСОБА_5 для розташування сім'ї сина дозволено добудову корисної площі  до існуючого будинку  - дві кімнати та кухню розміром 6,0Х6,83 з влаштуванням ізольованого входу розміром 2,0Х1,5м до належного йому будинку по АДРЕСА_1. Існуюча житлова площа 42,87 кв.м.

               Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 363 (15) від 17.05.1973р.  прийнято в експлуатацію, визнано право власності на прибудови та затверджено ідеальні долі  між співвласниками в домоволодінні по АДРЕСА_1 за ОСОБА_8. 6/25 та ОСОБА_5. 19/25, про що останній отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок від 30.08.1973 р. № 143.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 31.01.1975 року  ОСОБА_5 продав  13/50 частину домоволодіння по АДРЕСА_1, ОСОБА_9

Згідно з договором дарування від 13.03.1990 року  Ѕ частину  домоволодіння по АДРЕСА_1,  ОСОБА_5 подарував своєму сину ОСОБА_4

Після смерті ОСОБА_4  ІНФОРМАЦІЯ_1.  відкрилась спадщина на Ѕ частину домоволодіння  по АДРЕСА_1, на дане майно набули право власності  в порядку спадкування ОСОБА_2та ОСОБА_3  в частках по  ј  кожна на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 01.08.2005р., державна реєстрація права власності відповідачів на спадкове майно проведена 02.08.2005р.

Судом встановлено, що  позивачкаОСОБА_1 в період шлюбу з ОСОБА_4.  з 1967 року проживала  в  домоволодінні  по АДРЕСА_1,  який належав ОСОБА_7 та ОСОБА_5, в 1972 році в судовому порядку проведений поділ домоволодіння  між співвласниками в натурі.

В подальшому відповідно до рішення міськвиконкому від 21.04.1971р. за дозволом виконавчого комітету Черкаської міської ради ОСОБА_5. з метою розташування сім'ї його сина здійснив добудову  до існуючого будинку, збільшивши його корисну площу, рішенням міськвиконкому  № 363 (15) від 17.05.1973р. прийнято в експлуатацію, визнано право власності на прибудови та затверджена ідеальня доля  ОСОБА_5 в даному домоволодінні в розмірі 19/25, про що останній отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок від 30.08.1973 р. № 143.

Згідно пояснень представника позивачки ОСОБА_6. в судовому засіданні до прийняття  в експлуатацію  прибудовиОСОБА_1  в 1973 році виселилась з спірного будинку, в подальшому отримала двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, в якій зареєстрована з 1977 року  та проживає по даний час.  Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4. розірваний в 1975 році.

               Об'єктивних доказів того, що будівництво прибудови до належної ОСОБА_5 частини будинку по АДРЕСА_1 велось за рахунок спільної праці та спільних коштів подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 суду не надано,  угоди  про створення спільної власності у будівництві жилого будинку  між даними особами не укладались, питання про відшкодування своїх затрат на будівництво позивачка на ставила та конкретного розміру таких затрат не визначила,  пред'явивши вимогу на визнання права власності на частину спірного будинку.

               Доводи позивачки про можливість підтвердження зазначених обставин показами свідків суд вважає такими, що не обгрунтовують позовні вимоги  за відсутністю належних письмових доказів про  затрати позивачки на будівництво прибудови, крім того, в позовній заяві та попередньому судовому засіданні позивачка відмовилась назвати прізвища даних свідків, вказавши, що забезпечить явку їх до суду самостійно,  з метою уникнення на них тиску з боку відповідачів,  однак в судове засідання  свідки не з»явились, представник позивачки ОСОБА_6. також не вказав конкретно, на покази яких свідків позивачка  має намір посилатись в підтвердження позовних вимог.

               Доводи представника позивачки про те, що рішення міськвиконкому від 17.05.1973р. про визнання право власності на спірну добудову  за ОСОБА_5. та зміну ідеальні долей співвласників в домоволодінні прийняте по сфальсифікованим первинним документам в бюро технічної інвентаризації об»єктивними доказами не підтверджені, зазначене рішення є чинним,  на думку суду дані доводи не обґрунтовують позовні вимоги про визнання за позивачкою права власності  на Ѕ частину житлового будинку А'-1 по АДРЕСА_1 з підстав набуття даного майна  в період шлюбу за спільні кошти подружжя.

               Судом  також встановлено, що  позивачка пропустила строк  позовної давності  при зверненні до суду  в липні 2008 року за захистом  права відносно спільного майна подружжя, оскільки з моменту розірвання шлюбу  в 1975 році пройшло понад 30 років, позивачка виселилась з спірного житла в 1973 році, тобто з моменту, коли житлове приміщення вибуло з її володіння до пред»явлення даного позову пройшло 35 років, за життя ОСОБА_5 як власника частини домоволодіння, до якої згідно доводів позивачки здійснювалась добудова за рахунок спільних коштів подружжя,ОСОБА_1 з позовом відносно спільного майна подружжя не зверталась, через 15 років після розірвання шлюбу спірне нерухоме майно було подароване ОСОБА_5. колишньому чоловіку позивачки, який помер в 2001 році, тобто за 6 років до пред'явлення нею позову  відносно спільного майна подружжя, за життя колишнього чоловіка  позивачка з даним позовом не зверталась.

Суд також бере до уваги, що відповідачі відкрито володіли спірним житловим приміщенням,  проживали в ньому ОСОБА_2з моменту укладення шлюбу в 1977 році, ОСОБА_3 з моменту свого народження, після смерті ОСОБА_4 в установленому законом порядку набули в порядку спадкування право власності по ј  частини на домоволодіння по АДРЕСА_1 кожна, оформивши спадкові права на підставі свідоцтво про право на спадщину від 01.08.2005р. з подальшою державною реєстрацією, що спростовує доводи позивачки та її представника про приховування спадкового майна від позивачки та  набуття на нього прав без належним на це підстав.

               Доводи  позивачки та її представника ОСОБА_6. про те, що строк позовної давності нею не пропущений, так як про смерть колишнього чоловіка ОСОБА_4, оформлення спадкових прав відповідачками та про порушення своїх прав на спільне майно подружжя позивачка дізналась в березні 2008 року від ОСОБА_6., який її розшукав і повідомив про це, самостійно дізнаватись про це боялась, оскільки за життя ОСОБА_4. її бив, погрожував каліцтвом, відповідачки намагались приховати спадкове майно та на даний час свій злочинний намір реалізували, суд оцінює критично як  позицію сторони в обґрунтування позовних вимог, означені доводи  не спростовують висновку суду  з наведених вище підстав про пропуск позивачкою строку позовної давності при зверненні до суду за захистом  права відносно спільного майна подружжя.

               Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину житлового  будинку необхідно відмовити.

               Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею судові витрати, тому суд вважає, що до стягнення з позивачки належать понесені відповідачами судові витрати на правову допомогу, що підтверджено документально,  в розмірі  по 300 грн. на користь кожного з відповідачів.

 Керуючись  ст. ст.  10,  11, 60,61, 84, 88,  214 - 215, 218  ЦПК України, ст.ст.22, 25, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю 1970 року,  ст.ст.71, 75, 76, 80 ЦК 1963 року, суд -

ВИРІШИВ:

               Відмовити у задоволенні   позову  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину житлового  будинку.

               Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати  на правову допомогу в сумі 300 грн.

               Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3  витрати  на правову допомогу в сумі 300 грн.

               Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

                        ГОЛОВУЮЧИЙ: