АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого, судді Боголюбської Л.Б.,

суддів Бєлан Н.О., Осіпової Л.О.,

за участю прокурора Ємця А.А.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника ОСОБА_1 та обвинуваченого ОСОБА_2 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 04 березня 2013 року.

Цією постановою кримінальна справа по обвинуваченню

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Первомайського місцевого суду Миколаївської області від 21.01.2010 року за ч.2 ст. 307 КК України на 5 років позбавлення волі та звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, -

у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 187 КК України, повернута прокурору Голосіївського району м. Києва на додаткове розслідування.

Органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що 23 листопада 2011 року приблизно о 15 год. 59 хв. він у приміщенні АТ «Укрсіббанк», що розташоване по проспекту 40-річчя Жовтня у м. Києві, з метою заволодіння чужим майном шляхом розбою, підійшов до ОСОБА_3 та поклав на її робочий стіл ніж, чим здійснив погрозу його застосування, погрозу застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, вимагаючи передачі йому майна, що належить цій установі. ОСОБА_4, усвідомлюючи реальний характер погрози ОСОБА_2, яка може бути реалізована в разі невиконання його вимог, звернула увагу на нього своїх колег, які натиснули на кнопку тривоги, після чого приїхали працівники міліції та затримали ОСОБА_2

Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд першої інстанції зазначив, що органами досудового слідства була допущена неправильність досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні. Так, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року було скасовано вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2, а справу повернуто на новий судовий розгляд, в тому числі і через порушення права обвинуваченого на захист, який відповідно до вимог ст.ст. 43, 132 КПК України вправі знати, в чому конкретно він обвинувачується із обов'язковим зазначенням обставин вчинення злочину, зокрема в постанові про притягнення як обвинуваченого та в обвинувальному висновку. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в формулюванні обвинувачення ОСОБА_2 не відображені обставини, які б свідчили про бажання нападника, щоб у потерпілого склалося враження, що при невиконанні його вимог погроза буде негайно реалізована. Суд повернув справу прокурору Голосіївського району м. Києва на додаткове розслідування, виконуючи вказівку ухвали Апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2012 року, у зв'язку з не конкретно пред'явленим обвинуваченням ОСОБА_2 в частині доведення застосування обвинуваченим психологічного насильства щодо потерпілої ОСОБА_4, перевірки версії ОСОБА_2 щодо причин його приходу до банку та встановлення, яке саме майно він вимагав у потерпілої, оскільки прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на стадії доповнень не скористався, передбаченим ст. 277 КПК України правом.

В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить постанову судді скасувати, справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що суд при винесенні постанови про направлення справи на додаткове розслідування не дотримався вимог ст. 281 КПК України 1960 року та не врахував пояснення потерпілої, яка стверджувала, що злякалася, а ОСОБА_2 своїми діями створив небезпеку для її життя чи здоров'я. Тому посилання у постанові на не конкретно пред'явлене обвинувачення ОСОБА_2 Є,О. прокурор вважає безпідставним.

Захисник в апеляції просить постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 04 березня 2013 року скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд у той же суд. Обґрунтовуючи своє прохання, захисник посилається на те, що рішення про направлення справи на додаткове розслідування було прийнято за власною ініціативою; суд у порушення вказівки ухвали Апеляційного суду м. Києва не застосував положення ст.277 КПК України 1960 року; не вказав, які слідчі дії необхідно провести органам досудового слідства. Крім того, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу.

Засуджений ОСОБА_2 в апеляції та доповненнях до неї просить постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 04 березня 2013 року скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не були дотриманні загальні норми розгляду справи, його вина у вчиненні інкримінованого злочину не доведена, бо наявні докази у справі сфальсифіковані слідчим, не враховано його стан здоров'я, який в умовах тримання під вартою погіршується, не взято до уваги клопотання захисника ОСОБА_1 про допит свідка, який був безпосередньо на місці події. Крім того, ОСОБА_2 просить викликати та допитати лікарів-спеціалістів для підтвердження даних, які містяться в акті стаціонарної судової комісійної комплексної психолого-нарколого-психіатричної експертизи та звертає увагу суду, що первинні свої пояснення він давав під тиском слідчого.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та частково апеляції захисника та обвинуваченого, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали свої апеляції, але заперечували проти апеляції прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів уважає, що апеляції слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.7 ст. 374 КПК України 1960 року вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої інстанції при повторному розгляді справи.

Зі змісту ухвали Апеляційного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року убачається, що вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 9 серпня 2012 року щодо ОСОБА_2 був скасований через істотні порушення кримінально - процесуального закону, які ставлять під сумнів його законність та обґрунтованість. Зокрема, апеляційною інстанцією зазначено, що поза увагою суду першої інстанції залишені вимоги ст.ст. 43, 132 КПК України 1960 року, згідно з якими обвинувачений має право знати, у чому він обвинувачується. Проте з пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення, що викладено в постанові про притягнення як обвинуваченого і в обвинувальному висновку, не зрозуміло, яке майно він вимагав, зміст його дій, які потерпіла сприйняла як погрозу, небезпечну для її життя чи здоров'я, не вказано обставини, які б свідчили про бажання нападника, щоб у потерпілого склалося враження, що при невиконанні його вимог погроза буде негайно реалізована. При цьому, як зазначив суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції і не намагався у визначеному ст. 277 КПК України 1960 року порядку виправити таку нечіткість у формулюванні обвинувачення.

Як убачається з матеріалів судового розгляду, суд першої інстанції допитав підсудного, потерпілу, свідків, дослідив зібрані по справі докази і за клопотанням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, 12.02.2013 року оголосив перерву в судовому засіданні для підготовки до стадії заяв, доповнень і клопотань.

В судовому засіданні 04.03.2013 року, як слідує з протоколу судового засідання ( т.3, а.с. 111), прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, будь - яких клопотань не заявив, в тому числі і щодо уточнення в порядку ст. 277 КПК України 1960 року обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_2

З огляду на викладене, суд першої інстанції був позбавлений можливості усунути неправильність досудового слідства, яка виразились у тому, що при вчиненні процесуальних дій, зокрема, пред'явлення ОСОБА_2 обвинувачення, були безпідставно не застосовані положення ст.ст. 43, 132 КПК України 1960 року та виконати вказівки суду апеляційної інстанції, які є обов'язковими до виконання.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстав для скасування постанови суду першої інстанції, як про це просять у своїх апеляціях прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисник та обвинувачений, немає.

Колегія суддів не убачає підстав для задоволення прохання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу, враховуючи, що злочин, вчинення якого ставиться в провину ОСОБА_2, відноситься до категорії тяжких злочинів, цей злочин він вчинив в період визначеного йому іспитового строку за вироком Первомайського місцевого суду Миколаївської області від 21.01.2010 року, віддаленість місця його реєстрації від місця вчинення злочину та відсутність місця постійного проживання в м. Києві та Київській області створює умови для ухилення ОСОБА_2 від слідства та суду або від виконання процесуальних рішень чи продовження злочинної діяльності. За таких обставин, колегія суддів уважає, що обраний щодо ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою належить залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, п.15 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва, -

у х в а л и л а:

Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника та обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 04 березня 2013 року про повернення кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 187 КК України, прокурору Голосіївського району м. Києва на додаткове розслідування - без зміни.

Запобіжний захід обраний щодо ОСОБА_2 - тримання під вартою, - залишити без зміни.

С У Д Д І:

_________________ ___________________ ______________

Боголюбська Л.Б. БєланН.О. Осіпова Л.О.

Справа №11/796/1073/2013 Категорія КК: ч. 1 ст. 187

Головуючий у першій інстанції Бондаренко Г.В.

Доповідач Боголюбська Л.Б.