Справа № 2-3972/12

Провадження № 22ц/782/1360/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Максюти І.О.

суддів Матвєйшиної О.Б., Авалян Н.М.,

при секретарі Аліханян Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Жовтневого району м.Луганська на рішення Жовтневого районного суду м.Луганська від 19 березня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа про розірвання договору про спільну діяльність та визнання права власності на об'єкт нерухомості,-

в с т а н о в и л а:

В лютому 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про розірвання договору про спільну діяльність від 01.07.2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та про визнання за ОСОБА_1 права власності на будівлю магазину,що будується, (літ. Абуд) та торгівельний павільйон (літ. А'-І) за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Жовтневого районного суду м.Луганська від 19 березня 2012 року позов задоволено. Розірвно договір про спільну діяльність від 01.07.2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю магазину,що будується, (літ. Абуд) та торгівельний павільйон (літ. А'-І) за адресою: АДРЕСА_1

Не погодившись з рішення суду, прокурор Жовтневого району м.Луганська звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Прокурор у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав.

Позивач та відповідач у судове засідання не з»явилися, про день місце та час розгляду справи повідомлялася належним чином, тому справа розглянута за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про спільну діяльність від 01.07.2010 року. Згідно з умовами даного договору сторони домовились здійснювати спільну діяльність з будівництва будівлі магазину та будівництва торговельного павільйону на земельних ділянках площею 0,0180 га та площею 0,0117 га за адресою: АДРЕСА_1, які передані в оренду позивачу.

Згідно з рішенням Луганської міської ради від 30.03.2007 року № 14/34 позивачу передана в оренду земельна ділянка площею 0,0180 га за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво та розміщення будівлі магазину. Договір оренди землі від 10.07.2007 року, державна реєстрація від 25.09.2007 року за № 040740200269.

Згідно з рішенням Луганської міської ради від 19.04.2005 року № 32/227 позивачу передана в оренду земельна ділянка площею 0,0117 га за адресою: м. Луганськ, кв. Лєвченко (біля будинку №1) під будівництво та розміщення будівлі магазину та благоустрій прилеглої території. Договір оренди землі від 28.07.2005 року, державна реєстрація від 17.08.2005 року за № 040540200375.

В п. 2.1. вказаного договору про спільну діяльність від 01.07.2010 року було передбачено, що грошові кошти на будівництво будівлі магазину та будівництво торговельного павільйону надаються сторонами по мірі необхідності до закінчення будівельних робіт у сумі 20 000 грн.

В порушення укладеного договору про спільну діяльність від 01.07.2010 року, відповідач не виконав умови договору. Необхідні дозволяючі документи щодо реконструкції торговельного павільйону та влаштування вхідних ґанків, документи щодо проведення будівельних робіт по будівництву будівлі магазину та будівництву торговельного павільйону відповідачем отримані не були, грошових коштів на проведення будівельних робіт відповідачем жодного разу не надавалось, технічну інвентаризацію переобладнаного об'єкту відповідач не проводив.

11.07.2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Луганській області була зареєстрована Декларація про початок виконання будівельних робіт.

За кошти позивача був побудований торгівельний павільйон та будується будівля магазину.

На замовлення позивача, управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради виданий рекомендований лист від 02.02.2012 року № 01-19/301/43-12, згідно з яким вказаний орган вважає можливим об'єкту нерухомості - магазину присвоїти нову адресу: АДРЕСА_1.

На замовлення позивача, МКП БТІ м. Луганська була проведена інвентаризація об'єктів нерухомості та розроблений технічний паспорт від 08.02.2012 року, відповідно до якого об'єкти нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 складаються з: об»єкту незавершеного будівництва будівлі магазину (літ. Абуд) та торгівельного павільйону (літ. А'-І).

Задовольняючи позов суд виходив з положень ст.ст.526, 629, 651, 316, 317, 319, 321, 331, 392 ЦК України, а також умов договору, врахувавши, що відповідач не виконав умови договору, дійшов висновку про задоволення позову. Крім того, суд першої інстанції зазначив також, що чинним законодавством не передбачено позбавлення права власності на новостворену річ, обєкт нерухомості, законодавством, зокрема ст.321 ЦК України встановлено непорушність права власності і неможливість позбавлення власника його прав.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів. Суд неправильно застосував норми матеріального права, ухваливши незаконне і необгрунтоване рішення.

Згідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Однак законодавством також передбачено окремі умови розірвання окремих видів договорів, а тому, встановивши, що правовідносини сторін виникли з договорів, які мають додаткове врегулювання спеціальними нормами права, суд разом із застосуванням загальних норм має застосовувати до встановлених обставин справи та правовідносин сторін також спеціальні норми матеріального права.

Так, правовідносини зі спільної діяльності регулюються главою 77 книги п"ятої ЦК України.

За змістом ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладників учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладників учасників.

Відповідно до ст.1141 ЦК України припинення договору про спільну діяльність можливо у разі: визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; смерті фізичної особи - учасника або ліквідації юридичної особи - учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками); відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; спливу строку договору простого товариства; виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; досягнення мети товариства або настання обставин коли досягнення мети товариства стало неможливим.

Також ст. 1142 ЦК України передбачена відмова учасника спільної діяльності від подальшої участі в договорі простого товариства та розірвання договору, а саме учасник може зробити заяву про відмову від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства не пізніш як за три місяці до виходу з договору.

Отже, судом встановлено, що позивач є стороною договору про спільну діяльність, він бажає розірвати договір.

Умовами договору, а саме п.п. 6.6. Договору передбачено, що договір може бути розірваний за згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди, якщо інше не передбачено договором, додатковою угодою або законом.

Ст. 1142 ЦК України передбачає право сторони, у тому числі і позивача, на припинення договору шляхом подання відповідної заяви про відмову учасника спільної діяльності від подальшої участі в договорі простого товариства та розірвання договору.

Колегія суддів дійшла висновку, що право позивача відповідачем не порушене, оскільки законодавством встановлений порядок припинення цього договору, якого не дотримався сам позивач.

Так, 3гідно з ч. ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

При вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення ч. 2 ст.331 ЦК України, і оскільки позивач не виконав вимоги законодавства щодо здачі в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що є обов'язковим згідно із Законами України "Про основи містобудування", «Про планування і забудови територій" та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, тому позивач не є власником спірного новоствореного нерухомого майна.

Отже, вимоги, викладені у позовній заяві, не ґрунтуються на нормах закону.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314-316, 317 ЦПК України, судова колегія

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу прокурора Жовтневого району м.Луганська задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Луганська від 19 березня 2012 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про спільну діяльність та визнання права власності на об'єкт нерухомості відмовити за необгрунтованістю.

Рішення набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: