Головуючий суду 1 інстанції - Маркова Т.Г.

Доповідач - Околот Г.М.

Справа № 2-3418/12

Провадження № 22ц/782/1357/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - судді Околота Г.М.,

суддів - Коротенка Є.В., Гаврилюка В.К.,

при секретарі - Дьяковськый О.Л. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ДП «Свердловантрацит» в особі ВП «Шахта ім..Я.М.Свердлова»

на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 21 лютого 2013 року

за позовом ОСОБА_3 до ДП «Свердловантрацит» про стягнення моральної шкоди в зв'язку з професійним захворюванням,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 21 лютого 2013 року позовна заява задоволена. Стягнуто з Державного підприємства «Свердловантрацит» на користь ОСОБА_3 4500грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Не погодившись з таким рішенням суду та вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування скарги апелянт вказав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують наявність моральної шкоди, протиправність діяння відповідача, вину відповідача в її спричиненні. При прийнятті на роботу позивач був ознайомлений зі шкідливими умовами праці на виробництві та можливими наслідками, які можуть виникнути при роботі на даному підприємстві. Також апелянт вважає, що закон, який передбачає обов'язок роботодавця по відшкодуванню шкоди, завданої здоров'ю працівника при виконанні ним трудових обов'язків, відсутній, а параграф 2 глави 82 ЦК України не поширюється на випадки, які виникли на виробництві із застрахованими особами.

Сторони у судове засідання не з'явилися, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, тому зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, така неявка сторін не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач по 29.12.2011 року працював у ВП «Шахта ім..Свердлова» ДП «Свердловантрацит», після чого був переведений до ТОВ «ДТЕК» ВП «Шахта імені Свердлова», з якої 05.03.2012 року був звільнений за власним бажанням (а.с.6-8).

Згідно довідки МСЕК від 05.06.2012р. позивачу встановлено стійку втрату професійної працездатності в розмірі 20% з 08.02.2012р. безстроково, також рекомендовано медикаментозне лікування по профзахворюванню (а.с.11).

В акті №4 від 23.03.2012р. розслідування хронічного професійного захворювання, зазначено, що діагноз профзахворювання позивача установлений з обрахуванням пилового стажу під час роботи на шахтах імені Володарського та Я.М.Свердлова (а.с.13-15).

Відповідно до акту санітарно-епідеміологічного обстеження шахти «Самсонівська-Західна» СП ВАТ «Краснодонвугілля» у результаті праці па підприємстві позивач піддавався впливу шкідливих та неблагосприятливих виробничих факторів.

В висновках санітарно - гігієнічної характеристики умов праці позивача (а.с.18-20) від 12.09.2011р. №201 зазначено, що умови праці на вказаних підприємствах характеризувались такими рівнями шкідливих виробничих факторів, вплив яких здатен привести до розвитку професійного захворювання з загальною втратою профпрацездатності.

У медичному висновку лікарсько-експертної комісії від 15.02.2012р. №10/161 зазначено, що хвороба у позивача професіональна, працювати ГРП він не може (а.с.16).

Після встановлення зазначених обставин справи та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди згідно ст. 237-1 КЗпП України, у зв'язку з чим вимоги позивача задовольнив.

Свій висновок про обґрунтованість вимог позивача суд першої інстанції аргументував тим, що внаслідок професійного захворювання позивачеві завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями з приводу пошкодження здоров'я, погіршенням життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він є законним, обґрунтованим та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з досліджуваних судом першої інстанції документів, умови праці позивача на підприємстві відповідача не відповідали вимогам ст.153 КЗпП, оскільки є шкідливими та небезпечними по запиленості повітряного середовища, загазованості, шуму, важкості та напруженості праці.

Виходячи з викладеного, доводи відповідача про відсутність обов'язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб'єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, є безпідставними, та колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV передбачено, що відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров'я припинено з 01 січня 2008 року незалежно від часу настання страхового випадку.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 Рішення № 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), зазначив, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Також спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач постійно зазнає фізичних страждань з приводу погіршення здоров'я, погіршення життєвих умов, які викликають у нього моральні страждання та вимагають додаткових зусиль для організації його життя.

Розмір моральної шкоди в сумі 4500грн., на думку колегії суддів, є правильним, оскільки визначений він судом з урахуванням характеру, обсягу та тривалості моральних страждань, які зазнав позивач, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже на підставі викладеного колегія суддів зазначає, що розглядаючи позовні вимоги, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив природу правовідносин, і дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивача.

Висновки суду є правильними, оскільки вони ґрунтуються на обставинах, які встановлені в судовому засіданні, наданих сторонами доказах, у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року №20-рп/2008р. та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з наступними змінами.

Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Доводи апелянта є такими ж самими як його заперечення проти позову , які були предметом дослідження судом першої інстанції та їм була дана належна правова оцінка, з висновками якого погодилась і колегія суддів, а тому вони суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не містять передбачених законом підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 325 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДП «Свердловантрацит» в особі ВП «Шахта ім..Я.М.Свердлова» - відхилити.

Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 21 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: