ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 15» травня 2013 р. Справа №18/2334/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В.,суддя Ільїн О.В., суддя Івакіна В.О.,

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участі представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 особисто, ОСОБА_2, дов. від 10.01.2013 року,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№1159 П/1-42) на рішення господарського суду Полтавської області від 23.01.2013 року у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кременчук,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Кременчук,

про стягнення 9 604,00 грн. з врахуванням заяви від 17.01.2013 р. про зменшення позовних вимог, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.01.2013 року у справі №18/2334/12 позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 3 400,00 грн. заборгованості по орендній платі та 820,85 грн. витрат по судовому збору.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу та скасувати частково рішення господарського суду Полтавської області від 23.01.2013 року у справі №18/2334/12 в частині залишення позовних вимог без розгляду та в частині припинення провадження по справі. Ухвалити в даній частині нове рішення, яким стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 борг в розмірі 4 704,00 грн. за комунальні послуги та пожежну сигналізацію та 1 500,00 грн. орендної плати. В іншій частині рішення залишити без змін.

Зокрема, апелянт вважає висновок суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи обґрунтованого розрахунку сум таким, що не відповідає дійсності.

Також, на думку скаржника, суд неправомірно дійшов висновку, що 15000,00 грн. сплачені відповідачем в рахунок погашення боргу за орендну плату, однак ці кошти були сплачені саме на виконання мирової угоди, чим було погашено вартість послуг «Правозахисної організації «Праза».

Окрім того, позивач вказує на те, що всі суми сплачені ОСОБА_1 за комунальні послуги підтверджуються платіжними документами які містяться в матеріалах справи, а згідно п.2.1.10. договору обов'язок сплачувати оренду землі, охоронну-пожежну сигналізацію та комунальні послуги за споживання електроенергії, газу, води та каналізації було покладено на відповідача.

До того ж, апелянт вважає, що судом першої інстанції неправомірно не прийнято до уваги факт визнання відповідачем заборгованості на суму 11000,00 грн., підтвердженого актом звіряння взаєморозрахунків, та факт визнання відповідачем у мировій угоді заборгованості на суму 9 604,00 грн.

До судового засідання, яке відбулося 15.05.2013 року, з'явився позивач.

Відповідач до судового засідання не з'явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності відповідача, за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

10.08.2011р. між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення за яким орендар прийняв в орендне користування нежитлове приміщення площею 92,1 м2 з технологічним обладнанням, що розташоване за адресою: м. Кременчук, АДРЕСА_1.

Пунктом 2.1.10 договору передбачено обов'язок орендаря оплачувати оренду землі, охоронно-пожежну сигналізацію та комунальні послуги за споживання електроенергії, газу, води та каналізації по показниках приладів обліку.

Відповідно до п.4.1. договір вступає в дію з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі орендованого приміщення і діє з 01.09.2011 року до 31.12.2013 року.

Згідно п.3.1 вказаного договору орендар сплачує орендодавцю орендну плату за використання приміщення в розмірі 4 600,00 грн. із розрахунку 50,00 грн. за один м2.

Пункт 3.4. договору зобов'язує орендаря сплачувати орендну плату до дня здачі приміщення орендодавцю. Відповідно до п.3.2 договору орендна плата сплачується орендодавцю не пізніше 10-го числа поточного місяця.

Акт прийому-передачі нежитлового приміщення для оренди під кафе було підписано сторонами 01.09.2011 року.

20.07.2012 року орендар ФОП ОСОБА_3 звільнила орендоване нежитлове приміщення, повідомивши про це власника.

Під час розгляду даної справи в суді першої інстанції між сторонами було укладено мирову угоду, якою позивач та відповідач дійшли згоди, що заборгованість відповідача за договором оренди становить 9 604,00 грн. Також, чоловік відповідача ОСОБА_4 сплачує позивачу 50% сплаченого судового збору в розмірі 815 грн. та вартість послуг Правозахисної організації «Праза» в розмірі 1500,00 грн.

Дана мирова угода підписана позивачем - ФОП ОСОБА_1, відповідачем - ФОП ОСОБА_3, та чоловіком відповідача - ОСОБА_4, який не є стороною у даній судовій справі.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 09.01.2013 року у даній справі відмовлено в затверджені мирової угоди на підставі ч.3 ст.78 Господарського процесуального кодексу України.

Місцевий господарський суд, залишаючи позов без розгляду в частині стягнення 4704,00 грн. заборгованості за комунальні послуги, керувався ст.81 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на неможливість розгляду спору по суті через неподання позивачем витребуваних судом доказів щодо надання відповідачу комунальних послуг, доказів вартості таких послуг.

Відповідно до п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору.

Пунктом 4.9. постанови Пленуму Вищого господарського кодексу України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;

- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.

У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку про те, що подані позивачем розрахункові документи є достатніми доказами для розгляду даного спору по суті.

Той факт, що наданий позивачем розрахунок не містить будь-якого обґрунтування наведених у ньому сум та не відповідає розміру стягуваної суми, зазначеної в заяві про зменшення позовних вимог, не позбавляє суд першої інстанції можливості розглянути дану справу за наявними у справі матеріалами, тобто місцевий господарський суд не був позбавлений можливості вирішити спір по суті.

Відтак, господарський суд Полтавської області помилково залишив позов без розгляду в частині стягнення 4704,00 грн. заборгованості за комунальні послуги, у зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із прийняттям в цій частині нового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 704,00 грн. заборгованості за комунальні послуги та пожежну сигналізацію на підставі п. 2.1.10 договору оренди, та послуги оренди 4 900,00 грн.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 4 704,00 грн. заборгованості за комунальні послуги, колегія суддів встановила, що на підтвердження зазначеної суми, позивач надав розрахункові документи, відповідно до яких, за словами позивача, він здійснив оплату за комунальні послуги та пожежну сигналізацію.

Виходячи з предмету спору, розрахункові документи повинні містити відповідні реквізити, як то адреса, назва об'єкту та інші дані, які б дали змогу суду зробити висновок щодо відношення цих рахунків саме до об'єкту оренди, в даному випадку до нежитлового приміщення площею 92,1 м2 що розташоване за адресою: м. Кременчук, АДРЕСА_1.

Лише рахунок №2485/137209 від 25.07.2012 року за холодну воду та водовідведення на загальну суму 89,92 грн., та як доказ сплати цього рахунку платіжне доручення №42 від 09.08.2012 року, відповідають зазначеним вимогам, оскільки в них містяться конкретні дані щодо об'єкта, на якому надаються наведені комунальні послуги - АДРЕСА_1.

Тобто, лише з цього рахунку №2485/137209 від 25.07.2012 року, суду можливо зробити висновок, щодо пов'язаності наданих комунальних послуг з об'єктом оренди.

Всі інші документи, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, а саме - відомость визначення суми боргу, рахунок-фактура №3479 від 04.10.2012 року, рахунок-фактура №СА-000000122 від 06.08.2012 року, рахунок №А3420 від 21.03.2012 року, рахунок-фактура №2624 від 19.07.2012 року, рахунок №А3420 від 20.07.2012 року, платіжне доручення №43 від 09.08.2012 року, платіжне доручення №14 від 22.03.2012 року, платіжне доручення №15 від 27.03.2012 року, платіжне доручення №42 від 09.08.2012 року, платіжне доручення №36 від 24.07.2012 року, платіжне доручення №40 від 07.08.2012 року, платіжне доручення №35 від 24.07.2012 року, платіжне доручення №39 від 01.08.2012 року не відповідають зазначеним вимогам, не містять ані адреси, ані інших даних, які б дозволяли суду зробити висновок відношення цих рахунків до об'єкту оренди.

До того ж, позивач в порушення свого обов'язку доказування, встановленого нормами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не надав договір про водопостачання, договір про надання послуг пожежної сигналізації, або інші документи, які підтверджують наявність договірних відносин між позивачем як отримувачем комунальних послуг, та постачальником комунальних послуг (безпосередньо з підприємством, яке надає комунальні послуги - КП «Кременчукводоканал»).

З наведеного можна зробити висновок про те, що документально підтвердженою сумою заборгованості за комунальні послуги є саме сума в розмірі 89, 92 грн. за рахунком №2485/137209 від 25.07.2012 року, яка на підставі п. 2.1.10 договору оренди підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи зазначене, сума в розмірі 4 614,08 грн. є документально не підтвердженою, в наслідок чого обов'язок по її сплаті не може бути покладено на відповідача.

Тобто, позовні вимоги в цій частині є недоведеними, через що не можуть бути задоволені судом.

Позивач також просить стягнути з відповідача 4 900 грн. боргу по орендній платі.

Згідно п.3.1 вказаного договору орендар сплачує орендодавцю орендну плату за використання приміщення в розмірі 4 600,00 грн. із розрахунку 50,00 грн. за один кв.м.

Пункт 3.4. договору зобов'язує орендаря сплачувати орендну плату до дня здачі приміщення орендодавцю. Відповідно до п.3.2 договору орендна плата сплачується орендодавцю не пізніше 10-го числа поточного місяця.

Відповідно до п.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (оренди).

Позивач у заяві від 17.01.2013р. повідомив, що відповідачем сплачено 1500 грн. та отримання цих коштів було оформлено розпискою позивача від 28.12.2012 року.

Із вказаної розписки вбачається, що позивачем отримано 1500 грн. від відповідача в рахунок боргу ОСОБА_3 по договору оренди нежитлового приміщення.

Колегія суддів спростовує твердження апелянта про те, що сплатою 1500,00 грн. відповідач погасив позивачу вартість послуг "Правозахисної організації "Праза", оскільки таке твердження документально не підтверджено та суперечить розписці від 28.12.2012 року в зв'язку з чим не може бути враховано.

Сплата зазначеної суми проведена після подання позову, отже на даний час спір в частині 1500,00 грн. відсутній, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Доказів сплати решти суми орендної плати (4900 грн. - 1500 грн. = 3400 грн.) - 3400,00 грн. сторони суду не надали.

Виходячи з викладеного місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов в частині стягнення 3400 грн. орендної плати та припинив провадження у справі в частині стягнення 1500,00 грн. орендної плати.

Окрім того, господарський суд Полтавської області правомірно відмовив в позові в частині стягнення 1500,00 грн. за оплату послуг «Правозахисної організації «Праза», оскільки доказів надання юридичних послуг адвокатом позивач не навів, надана позивачем копія договору №260 не підтверджує надання послуг адвокатом.

Також судом з цього питання врахована практика Верховного Суду України, який у постанові від 01.10.2002р. (справа №30/63) зазначив: статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокату, а не будь-яким представникам.

Відповідно до ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Віднесення до судових витрат вартості юридичних послуг, наданих іншими особами, які не є адвокатами, Господарським процесуальним кодексом України не передбачено. В зв'язку з цим витрати позивача на оплату правової допомоги не можуть бути покладені на відповідача.

Окрім того, колегія суддів критично ставиться до позиції апелянта про визнання відповідачем заборгованості на суму 11000,00 грн., підтвердженого актом звіряння взаєморозрахунків, та факт визнання відповідачем у мировій угоді заборгованості на суму 9 604,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено мирову угоду, якою позивач та відповідач дійшли згоди, що заборгованість відповідача за договором оренди становить 9 604,00 грн. Також, чоловік відповідача ОСОБА_4 сплачує позивачу 50% сплаченого судового збору в розмірі 815 грн. та вартість послуг Правозахисної організації «Праза» в розмірі 1500,00 грн.

Дана мирова угода підписана позивачем - ФОП ОСОБА_1, відповідачем - ФОП ОСОБА_3, та чоловіком відповідача - ОСОБА_4, який не є стороною у даній судовій справі.

Враховуючи те, що у даній мировій угоді визначені обов'язки особи, яка не є стороною по даній справі, та не має ніякого стосунку до договірних відношень між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у затвердженні вказаної мирової угоди. А тому, даний документ не має юридичної сили.

Окрім того, мирова угода не є доказом у розумінні ст. 32, ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містять фактичних даних, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а є домовленістю мирного вирішення спору окремих осіб.

При цьому, дана мирова угода, крім іншого, не є підтвердженням визнання відповідачем позову в цій частині, оскільки як свідчать матеріали справи, відповідач не був присутній у судових засіданнях під час розгляду даної справи, свою думку стосовно спору не висловлював ані шляхом надання особистих пояснень, ані шляхом надання письмових заяв, що свідчили б про визнання позову.

Колегія суддів зазначає, що акт звіряння взаєморозрахунків, підписаний сторонами, має похідне походження і не виключає необхідності надання належних і допустимих доказів, якими є відповідні розрахункові документи, договори тощо.

Враховуючи неправомірне залишення без розгляду позову в частині стягнення 4704,00 грн. заборгованості за комунальні послуги, рішення господарського суду Полтавської області від 23.01.2013 року у справі №18/2334/12 підлягає скасуванню в частині стягнення 4704,00 грн. заборгованості за комунальні послуги із прийняттям в цій частині нового рішення, яким відмовити у позові. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, п. 2 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального Кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 23.01.2013 року у справі №18/2334/12 скасувати в частині стягнення 4704,00 грн. заборгованості за комунальні послуги.

В цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Повний текст постанови складено 20.05.2013 року.

Головуючий суддя В. В. Россолов

Суддя О. В. Ільїн

Суддя В. О. Івакіна