Справа №22-ц-1556/2008                                    Головуючий у першій інстанції

                                                                           Кулініч Ю.П.

Категорія - цивільна                                           Доповідач Позігун М.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23 жовтня 2008 року                                                               м. Чернігів

             Апеляційний суд Чернігівської області в складі:

             головуючого - судді  Позігуна М.І.,

             суддів - Губар В.С., Шемець Н.В.

             при секретарі - Рачовій І.І.

             з участю - представника позивача - ОСОБА_1,

                                представника нотаріуса - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ „Державний ощадний банк України” на заочне рішення  Деснянського районного суду м.Чернігова від 22 квітня 2008 року по справі за позовом Дочірнього підприємства „Управління майном” закритого акціонерного товариства „Чернігівоблбуд” до Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню повністю, -

в с т а н о в и в:

 У лютому 2008 року  ДП „Управління майном” ЗАТ „Чернігівоблбуд”  звернулося з позовом до ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі Чернігівського обласного управління  ВАТ „Державний ощадний банк України” про визнання виконавчого напису НОМЕР_2 від 6.12.2007 року,  виданого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 таким, що не підлягає виконанню повністю. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на  те, що 02 березня 2006 року між відкритим акціонерним товариством „Державний ощадний банк України” в особі філії Чернігівського обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України” (далі - Банк) та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, в забезпечення виконання умов якого  між Банком та дочірнім підприємством „Управління майном” закритого акціонерного товариства „Чернігівоблбуд” 02 березня 2006 року  укладено договір застави рухомого майна - козлового крану НОМЕР_1. При цьому, в забезпечення виконання умов вищезазначеного кредитного договору також укладено договір поруки між  Банком та ОСОБА_5. У зв'язку з невиконанням умов  договору рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24 жовтня 2007 року вищезазначений кредитний договір розірвано, із боржників ОСОБА_4, ОСОБА_5 стягнута заборгованість в солідарному порядку. 06 грудня 2007 року приватним нотаріусом Чернігівського нотаріального округу ОСОБА_3 винесено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави згідно договору від 02 березня 2006 року. Позивач вважає, що виконавчий напис нотаріуса є незаконним, оскільки  в силу ст. 28 Закону України „Про заставу”  дія договору застави припинилася в зв'язку з розірванням   кредитного договору, в забезпечення якого і укладався договір застави. Припинення застави з вказаних підстав передбачено і ст. 593 ЦК України, згідно якої застава припиняється в разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Незаконні дії приватного нотаріуса  щодо  винесення виконавчого напису призвели до  вчинення державними виконавцями дій по його виконанню, що в свою чергу   призвело до порушення законних прав та інтересів ДП „Управління майном”.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 22 квітня 2008 року виконавчий напис НОМЕР_2 від 06 грудня 2007 року визнаний таким, що не підлягає виконанню повністю.

В апеляційній скарзі ВАТ „Державний ощадний банк України” просить скасувати рішення суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції порушені вимоги процесуального законодавства щодо своєчасного повідомлення відповідача про час і місце розгляду  справи, не врахована поважність причини неявки представника відповідача в судове засідання згідно клопотання останнього,  а нотаріус також належним чином не був повідомлений про час  і місце розгляду справи. Крім того, апелянт посилається на вчинення  нотаріусом виконавчого напису з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки на момент настання терміну виконання основного зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не було виконано.

Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, суд приходить до слідуючого висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 березня 2006 року між відкритим акціонерним товариством „Державний ощадний банк України” в особі філії Чернігівського обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України” та ОСОБА_4 укладено кредитний договір. В забезпечення виконання умов цього договору Банком та дочірнім підприємством „Управління майном” закритого акціонерного товариства „Чернігівоблбуд” 02 березня 2006 року  укладено договір застави рухомого майна - козлового крану НОМЕР_1. В забезпечення виконання умов вищезазначеного кредитного договору також укладено договір поруки між  Банком та ОСОБА_5. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 жовтня 2007 року вищезазначений кредитний договір розірвано. З  ОСОБА_4 та  ОСОБА_5  стягнута заборгованість в солідарному порядку. 06 грудня 2007 року приватним нотаріусом видано виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет застави.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що на момент видання виконавчого напису право застави було припинено, в зв'язку з розірванням в судовому порядку кредитного договору, а тому підстави для звернення стягнення на предмет застави відсутні, оскільки згідно ч.2 ст. 653  Цивільного кодексу України (далі- ЦК України)  розірвання договору припиняє зобов'язання сторін. Згідно п.1 ч.1 ст. 593 ЦК України, ч.1 ст. 28 Закону України „Про заставу” застава припиняється в разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Проте дане рішення не ґрунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи, ДП „Управління майном” ЗАТ „Чернігівоблбуд” як заставодавець, укладаючи договір застави від 02 березня 2006 року, було обізнане про суть забезпеченої заставою вимоги, про умови кредитного договору, про відповідальність за невиконання умов кредитного договору. Договір застави укладений за взаємною згодою сторін, відповідає вимогам ст. 3, 12 Закону України „Про заставу” N2654-XII від 02 жовтня 1992 року і є законним. Суд першої інстанції зробив вірний висновок, що між сторонами мали місце договірні стосунки.

            У відповідності до ст. 20 Закону України „Про заставу” заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави  в  разі,  якщо  в  момент  настання  терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Докази щодо виконання боржниками зобов'язань по кредитному договору НОМЕР_3 від 02 березня 2006 року в матеріалах справи відсутні. Оскільки предметом договору застави є майно, що належить на праві власності ДП „Управління майном” ЗАТ „Чернігівоблбуд”,  і яке було передано у заставу згідно з договором застави з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором кредиту, позивач набув статусу заставодавця та повинен був за рахунок власного майна забезпечити виконання зобов'язання по договору кредиту. При цьому, посилання суду першої інстанції на ч.2 ст. 653, п.1 ч.1 ст. 593 ЦК України, ч.1 ст. 28 Закону України „Про заставу” щодо припинення застави внаслідок припинення зобов'язання, забезпеченого заставою, в зв'язку з розірванням кредитного договору рішенням суду, є безпідставне,  виходячи з наступного.  Дійсно,  відповідно до  ст. 28 Закону України „Про заставу” застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.  Відповідно ж до ч. 1 ст. 598 та ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються повністю або частково на підставах встановлених договором або законом, в тому числі виконанням, проведеним належним чином. Таким чином, розірвання за рішенням суду  кредитного договору зі стягненням боргу за ним не можна вважати передбаченою ст. 28 Закону України „Про заставу” підставою припинення застави з мотивів припинення забезпеченого заставою зобов'язання.

            За таких обставин, доводи апелянта щодо правомірності вчинення нотаріусом виконавчого напису є обґрунтованими, в зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню  з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання ВАТ „Державний ощадний банк України”  щодо наявності підстав для направлення справи на новий судовий розгляд є безпідставні, виходячи з наступного. Оскільки розгляд справи мав місце в зв'язку з діяльністю філії юридичної особи, а тому відповідно до ч. 8 ст. 75 ЦПК судова повістка може направлятися і за місцем знаходження філії. Хоча в матеріалах справи і відсутнє повідомлення  про вручення повістки, але згідно клопотання (а.с. 44) відповідач  знав про час і місце розгляду справи, і суд обґрунтовано  не визнав причину неявки в судове засідання представника відповідача - юридичної особи поважною причиною. Нотаріус про час і місце розгляду справи  був  повідомлений, що підтверджується довідкою про направлення телефонограми (а.с.42). Згідно рішення суду і протоколу судового засідання справа судом розглядалася  щодо юридичної особи, а не філії. Доводи апеляційної скарги в цій частині  не дають підстав для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 309 ч.1 п.3, 316, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, суд ,-

В И Р І Ш И В:

            Апеляційну скаргу  ВАТ „Державний ощадний банк України” задовольнити частково..

Заочне рішення  Деснянського районного суду м.Чернігова від 22 квітня 2008 року   скасувати.

В задоволенні позову Дочірнього підприємства „Управління майном” закритого акціонерного товариства „Чернігівоблбуд” до Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню повністю, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців після проголошення.

Головуючий:                                        судді: