УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №0616/2-1891/10 Головуючий у 1-й інст. Заполовська Т.Г.

Категорія 46 Доповідач Григорусь Н. Й.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Григорусь Н.Й.

суддів: Талько О.Б., Зарицької Г.В.,

секретаря судового засідання Трохимчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16 листопада 2010 року, -

встановила:

В вересні 2010 року позивач звернулась в суд із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Під час спільного проживання між ними, як подружжям було досягнуто згоди щодо придбання земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_1 з метою покращення побутових умов проживання родини. Вказане спірне майно було придбано в період спільного проживання сторін в шлюбі, але враховуючи, що згоди про добровільний його поділ сторонами не досягнуто, змушена звернутися до суду.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16.11.2010 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, визнано за позивачем право власності на ? частину земельної ділянки та ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення скасувати і відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що спірне майно перебуває в іпотеці у банку, останній не був залучений до участі у справі, а відтак порушені права апелянта щодо можливості звернення стягнення на заставне майно для забезпечення грошових зобов'язань відповідача.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, у межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає що, апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні були встановлені докази, які підтверджують процесуальну позицію позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що 30 червня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.

ОСОБА_2 є власником жилого будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу садиби від 20.03.2007 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, дата реєстрації права власності 22.03.2007 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом першої інстанції при ухваленні рішення враховано, що згідно з ч.3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. ст. 60, 69, 70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Отже, за загальним правилом, майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини. Також ст. 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно визнав майно, право власності відповідача на яке підтверджене правовстановлюючими документами, та яке було набуте відповідачем за правочином купівлі-продажу під час шлюбу позивача та відповідача, їх спільною сумісною власністю, та визнав за позивачем право власності на 1/2 частину даного майна.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги, що спірне майно перебуває в іпотеці.

Так, 23 березня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено іпотечний договір, предметом іпотеки є спірний будинок, загальною площею 64,20 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (ст. 23 Закону України «Про іпотеку»).

З огляду на положення Закону України «Про іпотеку» доводи апеляційної скарги про неможливість поділу будинку, оскільки він набутий за кредитні кошти та перебуває в іпотеці, і тільки за згодою банку може відчужуватися тощо, є необґрунтованим та не означає, що в судовому порядку не можна поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на нього, оскільки при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється, право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням (відчуженням) ним.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції положення п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно до якого при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини та зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Аналізуючи положення даної статті, колегія суддів приходить до висновку, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, а розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом, тобто внаслідок придбання подружжям будинку в кредит боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір.

Доводи апеляційної скарги щодо процесуальних порушень, допущених судом щодо незалучення до участі в справі ПАТ КБ «Приватбанк», не спростовують висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, дійшов вказаного висновку при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні обставин справи, прав і обов'язків сторін у даних правовідносинах, перевірив належним чином доводи сторін, з'ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норм права, якими вони регулюються, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам.

Тому, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього ж часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді