КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 17.07.2008                                                                                           № 12/13

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Іваненко  Я.Л.

 суддів:            Гарник Л.Л.

          Пантелієнка  В.О.

 при секретарі:           Семеник Т.В.

 За участю представників:

 від позивача - Антонюк В.М., дов. № 8-01-16/780 від 03.03.2008 року,Максимова Н.В., дов. № 8-01-16/782 від 03.03.2008 року

 від відповідача -Бойко Б.О., дов. б/н від 16.07.2008 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерне товариство закритого типу "Сільвер Поліграф"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 19.03.2008

 у справі № 12/13  

 за позовом                               Національна телекомпанія України

 до                                                   Акціонерне товариство закритого типу "Сільвер Поліграф"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення

 

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2008 року у справі№ 12/13 позов Національної телекомпанії України (далі-позивач) до Акціонерного товариства закритого типу “Сільвер Поліграф” (далі-відповідач) про стягнення 19 927 грн. задоволено повністю.

З відповідача на користь позивача стягнуто 15 000 грн. основного боргу, 1 388, 14 грн. пені, 223, 86 грн. – 3% річних, 3 315 грн. збитків від інфляції, 199, 27 грн. - державного мита, 118 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2008 року та прийняти нове, яким стягнути на користь позивача 6 835, 20 грн. основного боргу, 102 грн. - 3% річних, 1 510, 58 грн. збитків від інфляції, а у решті позовних вимог відмовити. Крім того, просить витребувати у позивача договір № 312-25 від 25.04.2005 року. Вважає, що рішення прийнято з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції проігноровано усне клопотання відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені та не було враховано факту зарахування зустрічних вимог за договорами № 312-26 від 25.05.2005 року та № 313-25 від 25.04.2005 року. Апелянт зазначає, що примірник договору № 313-25 від 25.04.2005 року останнім було втрачено, проте на підтвердження виникнення зобов’язань за вказаним договором відповідачем в суді першої інстанції було подано копії талонів замовника (позивача), якими підтверджується факт надання відповідачем послуг з перевезення легковими автомобілями.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти вимог відповідача, викладених в апеляційній скарзі, та просить суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2008 року справі № 12/13 без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. В обґрунтування своїх заперечень посилається на відсутність між сторонами договірних відносин по наданню транспортних послуг легковими автомобілями і, відповідно, заборгованості позивача перед відповідачем по зазначених послугах, а тому проти зарахування зустрічних однорідних вимог заперечує.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2008 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.07.2008 року.

В судове засідання 17.07.2008 року з’явились представники сторін та підтримали свої вимоги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 25.04.05 року між сторонами укладено договір № 312-26 (далі - Договір).

Згідно п. 2.1. Договору позивач надає відповідачу на території України до 31.05.05 року статус постачальника інформаційних послуг Пісенного Конкурсу «Євробачення - 2005» та інші права, визначені Договором.

Відповідно до п. 5.1. Договору вартість користування спонсорськими правами, які надані Відповідачу, становить 7 500 грн. (в т.ч. ПДВ -1 250,00 грн.).

Згідно з до п. 5.2. Договору вартість рекламних послуг, які надаються Позивачем Відповідачу, становить 7 500 грн. (в т.ч. ПДВ -1 250,00 грн.).

Позивач повністю виконав свої зобов'язання за Договором, що підтверджується Актом приймання-передачі послуг від 25.05.05 року на суму 7 500 грн. та Актом передачі права від 01.05.05 року на суму 7 500 грн., які було підписано уповноваженими представниками обох Сторін.

Згідно з п. 5.3 Договору остаточний розрахунок за надані рекламні послуги та користування спонсорськими правами здійснюється відповідачем протягом трьох робочих днів від дати підписання сторонами Акту прийому-передачі наданих послуг.

Відповідач свої зобов'язання по Договору не виконав, а саме не сплатив позивачу       15 000 грн.

Крім суми основного боргу позивач заявляв вимоги про стягнення пені в розмірі 1 388, 14 грн., 3% річних в розмір 223,86 грн. та збитків від інфляції в розмірі 3 315,00 грн.(розрахунки в матеріалах справи).

Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 7 зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 527 ЦК України  боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 15 000 грн, оскільки вони є  обґрунтованими та доведеними.

З матеріалів справи вбачається, що 11.03.08 року позивачем отримано від відповідача заяву про зарахування зустрічних вимог за укладеними між ними договорами №312-26 та №313-25 від 25.04.05 року. А саме: за договором № 312-26 від 25.04.05 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 15 000 грн., що підтверджується відповідними актами, а за договором № 313-25 від 25.04.05 року заборгованість позивача за надані відповідачем транспортні послуги легковими автомобілями-таксі для цілодобового перевезення осіб та їх багажу становить 8 500 грн.

На підтвердження заборгованості позивача відповідачем були надані талони замовника (позивача), договір № 313-25 від 25.04.05 року відповідачем суду не був наданий з підстав його втрати.

Позивач проти зарахування зустрічних однорідних вимог заперечував, наголошував що договір № 313-25 від 25.04.05 року про надання транспортних послуг не укладав, стверджував, що відповідачем послуги позивачеві не надавались, наявність заборгованості у позивача перед відповідачем відсутня.

Відповідно до п. 1. ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Таким чином, обов'язковими умовами припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог є наявність зустрічної заборгованості у обох сторін.

Згідно з ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Наявність зобов'язань може підтверджуватись договором або іншим правочином, який повинен відповідати нормам ст. 207 ЦКУ.

З самих лише талонів, наданих відповідачем на підтвердження факту існування договірних відносин між ним та позивачем, не вбачається, що вони видавались на виконання договору № 313-25 від 25.04.05 року.

Крім того, вказані талони не містять і вказівок на строки та порядок розрахунку за надані послуги, а тому відсутні підстави вважати, що строк виконання зобов’язання щодо розрахунку за надані послуги настав.

Більше того, в апеляційній скарзі відповідач просить апеляційний суд витребувати у позивача договір № 313-25 від 25.04.2005 року, який сам відповідач нібито втратив, тоді як згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи те, що відповідач не надав суду договір № 313-25 від 25.04.2005 року та не довів факт існування договірних відносин, а сам позивач заперечував проти укладання такого договору, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно відмовлено у задоволенні заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог та про закриття провадження у справі.

Згідно з п. 6.4. Договору у випадку порушення строку оплати Відповідач сплачує на користь Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченого грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст, 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Колегія суддів встановила, що наданий позивачем суду першої інстанції розрахунок пені відповідає матеріалам справи та умовам договору.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанці, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1 388, 14 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 223, 86 грн. та збитків від інфляції у розмірі 3 315 грн. підлягають задоволенню.

Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не було застосовано позовну давність до вимог позивача про стягнення пені, колегією суддів до уваги не приймається з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В частині 3 статті 267 ЦК України зазначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем клопотання про застосування позовної давності не було заявлено ні письмово, ані усно, оскільки в матеріалах справи відсутнє письмове клопотання про застосування позовної давності та не зафіксовано такого клопотання в протоколах судових засідань, зауваження на які відповідачем не подавались.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2008 року у справі № 12/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу “Сільвер Поліграф” - без задоволення.

2.Матеріали справи № 12/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Іваненко  Я.Л.

 Судді                                                                                          Гарник Л.Л.

                                                                                          Пантелієнко  В.О.

 22.07.08 (відправлено)