Справа № 2-3640/12
Провадження № 22ц/782/1996/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
Головуючого - Борисова Є.А.,
Суддів: Яреська А.В., Маляренко І.Б.,
при секретарі: Щуровій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську апеляційну скаргу Державного підприємства «Свердловантрацит» на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 28 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Свердловантрацит» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Довжанська-Капітальна» про відшкодування моральної шкоди
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 28 лютого 2013 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Свердловантрацит» про відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, отриманого на виробництві.
Стягнуто з Державного підприємства «Свердловантрацит» на користь ОСОБА_1 10000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок отримання професійного захворювання на виробництві, а також стягнуто на користь держави з вищезазначеного підприємства судовий збір в сумі 229,40 грн.
Державне підприємство «Свердловантрацит», не погодившись із зазначеним
рішенням, вважаючи його необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм
матеріального права, звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просило
рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог у повному
обсязі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і
обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі
питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та
якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку
позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх
підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків,
встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими
особами, які беруть участь у справі.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 20.07.1981 року по 01.07.2010 року працював у якості гірничого на роботах під землею у ВП « Шахта Довжанська-Капітальна» ДП «Свердловантрацит».
Згідно з копією довідки МСЕК про наслідки визначення ступеня втрати
професійної працездатності у відсотках (а.с.9), позивачу з 19.08.2010 року встановлено
20 відсотків втрати професійної працездатності безстроково у зв'язку з професійним захворюванням - антракосилікозом.
Відповідно до копії акту розслідування причин виникнення хронічного
професійного захворювання № 24 від 25.05.2010 р. за формою П-4 (а.с.10-11) на
підприємстві ВП «Шахта Довжанська-Капітальна» ДП «Свердловантрацит», професійне захворювання ОСОБА_1 виникло внаслідок тривалої праці в умовах запиленості рудничної атмосфери пилом з концентрацією більше гранично допустимих концентрацій, внаслідок неефективності засобів боротьби з запиленістю, часткового виконання необхідних заходів по боротьбі з запиленністю та незабезпеченості у повному обсязі працівників засобами захисту органів дихання.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того,
що на підставі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим
ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його
законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків
і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а оскільки згідно
з вищезазначеним Актом причини виникнення хронічного професійного захворювання
позивача є наслідком його трудової діяльності, то суд дійшов висновку про
необхідність часткового задоволення вимог позивача, взявши до уваги підвищений ризик отримання професійного захворювання на виробництві, на якому працював позивач, та обсяг моральних страждань, які порушили повсякденний уклад його життя.
Судова колегія вважає зазначені висновки обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують цих висновків з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або
юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується
особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною
другою цієї статті.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму «Про судову
практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31
березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру
внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних
фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема:
у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях
у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через
неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з
оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками
суду першої інстанції стосовно того, що надані позивачем докази в повній мірі
вказують на те, що ушкодження його здоров'я сталося при виконанні ним трудових
обов'язків, що, в свою чергу, призвело як до фізичних, так і до моральних страждань.
Втрата працездатності призвела до обмеження можливості позивача вести
активний спосіб життя, порушила його життєві зв'язки, внаслідок чого останній був
вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Пунктом 5 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України
визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності
обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної
(немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її
заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням
заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим
підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або
втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони
заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну
йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають
значення для вирішення спору.
У відповідності до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних,
психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості,
можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і
виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля,
необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад
розумності, виваженості та справедливості.
Це положення кореспондується з ч. 3 ст. 23 ЦК України, відповідно до якої
розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від
характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення
здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини
особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а
також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні
розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди цілком обгрунтовано взяв до уваги, що внаслідок професійного захворювання погіршилися життєві умови позивача, який вимушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя внаслідок втрати професійної працездатності, вимушений регулярно проходити обстеження та лікування в медичних закладах, відчуває фізичний біль та душевні страждання, позбавлений можливості у повній мірі реалізувати свої здібності.
Посилання апелянта на невідповідність позовної заяви вимогам ст.137 ЦПК
України, бо в ній не зазначено, в чому полягає моральна шкода, завдана позивачеві, на
невідповідність доказів заподіяння цієї шкоди позивачу вимогам ст.60 ЦПК України не
може бути взято до уваги, оскільки заперечуючи проти наведених позивачем обставин,
на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідач, в свою чергу, не наводить
доказів, які б могли спростувати докази позивача, як то передбачено вищезазначеною
ст.60 ЦПК України.
Посилання апелянта на ст. 9 Закону України «Про охорону праці», яка покладає
обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження
його здоров`я або у разі смерті працівника на Фонд соціального страхування від
нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності», не спростовує законних та
обґрунтованих висновків суду, оскільки позивач звернувся з позовом на підставі ст.
237-1 КЗпП України, яка передбачає, що відшкодування моральної шкоди
провадиться власником або уповноваженим ним органом у разі, якщо порушення
законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати нормальних
життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, не можуть бути підставою для скасування рішення і посилання
апелянта на те, що позивач при укладанні трудового договору був обізнаний про
шкідливі умови праці та свідомо погодився на них, оскільки підприємство зобов'язано
застосовувати усі необхідні заходи для зменшення шкідливого впливу умов праці на
здоров`я робітників, і недостатній рівень такої роботи було встановлено все тим же
актом розслідування профзахворювання позивача.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну
скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив
рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути
скасовано правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних
міркувань.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку щодо необхідності
відхилення апеляційної скарги Державного підприємства «Свердловантрацит» та
залишення без змін рішення Свердловського міського суду Луганської області від 28
лютого 2013 року.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307, 308, 313 - 315 ЦПК України
судова колегія ,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Свердловантрацит» -
відхилити.
Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 28 лютого 2013 року - залишити без змін.
Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.
Головуючий :
Судді: