Справа № 2-2431/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 травня 2013 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Свірідової В.В.

при секретарі Ковальчук А.Г.

з участю представника позивача прокуратури Луцик Г.Д.

представника залізниці Кривяк Д.Р.

відповідача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідачів ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою прокурора Львівської міжрайонної транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, яке представляє Державне територіальне галузеве об»єднання «Львівська залізниця» до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з участю третіх осіб - Державної інспекції сільського господарства в Львівській області, Третьої львівської державної нотаріальної контори про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 26 вересня 1995 року № 357 «Про надання у приватну власність гр.ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,26 га для ведення підсобного господарства по АДРЕСА_1», визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 01 липня 2003 року та про визнання недійсним Державного акту серії ЯГ № 528620 на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_2 площею 0,1709 га,-

ВСТАНОВИВ :

Львівський міжрайонний транспортний прокурор звернувся до суду 05 серпня 2011 року з позовом в інтересах держави в особі: Міністерства інфраструктури України, яке представляє позивач - Державне територіальне галузеве об'єднання «Львівська залізниця» до відповідачів: Брюховицька селищна рада міста Львова, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за участі третьої особи - Головного управління Держкомзему України у Львівській області з позовом про визнання недійним рішення Виконкому Брюховицької селищної ради № 357 від 26.09.1995 року, державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, свідоцтва про право на спадщину, державного акту на право власності на земельну ділянку.

Мотивує позовні вимоги зазначив, що Львівською міжрайонною транспортною прокуратурою проведено перевірку дотримання земельного законодавства на підприємствах залізничного транспорту і встановлено, та відповідно до Плану смуги відведення залізничної колії Рудно-Підбірці, розробленої Дорпроектом 1962 року, земельна ділянка 0,0915 га, яка надана згідно державного акту ЯГ № 528620 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2, знаходиться на відстані 27-30 м від осі головної колії та частково площею 0,587 га накладається на землі смуги відведення залізниці.

Таким чином, вказана земельна ділянка знаходяться в межах земельної ділянки, яка знаходиться в постійному користуванні ДТГО «Львівська залізниця» та входить в зону відчуження залізниці. На даний час державного акту на земельну ділянку ДТГО «Львівська залізниця» немає (проводяться роботи з інвентаризації земель у смузі відведення залізничних колій та оформлення документації на право постійного користування землею ДТГО «Львівська залізниця»). Використання ДТГО «Львівська залізниця» вищевказаної земельної ділянки, а також сплата земельного податку здійснюється згідно «Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці», розробленого дорожньою проектною конторою Південно-західної залізниці у 1962 році.

Дозволу на передачу у приватну власність чи в користування вищевказаної земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» не надавала. Згоди на вилучення земельної ділянки загальною площею 0,0587 га, розташованої по АДРЕСА_2, ДТГО «Львівська залізниця» також не надавала і продовжує сплачувати за вказану земельну ділянку земельний податок.

Відповідно до статті 141 Земельного Кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою чи її частиною є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. При цьому, згідно частин 3, 4 статті 142 Земельного Кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки, після чого власник земельної ділянки приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Відповідна заява від ДТГО «Львівська залізниця» як землекористувача у Брюховицьку селищну раду як до власника земельної ділянки не подавалась, відсутнє рішення ради щодо припинення користування залізницею земельною ділянкою.

Таким чином, виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради при прийнятті рішення від 26.09.1995 року №357 «Про надання у приватну власність гр. ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,25 га для ведення підсобного господарства по АДРЕСА_1», було грубо порушено вимоги статей 27, 29 діючого на той час Земельного кодексу України від 15.03.1991 р., внаслідок чого порушено права ДТГО «Львівська залізниця» як належного землекористувача, змінено цільове призначення земельної ділянки та створено умови для небезпечної експлуатації об'єктів залізничного транспорту.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У даному випадку підставою звернення до суду є порушення права користування земельною ділянкою. Порушення цивільного права є результатом протиправних дій порушника. Згідно частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а відповідно до частини 2 пункту 10 цієї статті способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.У даному випадку таким рішенням є рішення виконкому Брюховицької селищної ради від 26.09.1995 року №357 «Про надання у приватну власність гр.ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,25 га для ведення підсобного господарства по АДРЕСА_1».

На підставі викладених позовних вимог прокурор просить суд постановити рішення, яким визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 26 вересня 1995 року № 357 «Про надання у приватну власність гр.ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,26 га для ведення підсобного господарства по АДРЕСА_1», визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 липня 2003 року та визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 528620 від 25 вересня 2006 року на АДРЕСА_2 площею 0,1709 га.

В судовому засіданні представник позивача - прокуратури ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, давши аналогічні пояснення зазначені у позовній заяві.

Представник позивача (залізниці) Кривяк Д.Р. позовні вимоги підтримав, надавши суду письмові пояснення, які долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача Брюховицької селищної ради Кубай Т.Є. в попередніх судових засіданнях позов не визнав та пояснив, що Брюховицька селищна рада діяла в межах свої повноважень, на підставі рішення виконкому БСР від 26 вересня 1995 року ОСОБА_7 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку. Просить у задоволенні позову відмовити.В судове засіданні 29.05.2013 року представник відповідача не з»явився, написав заяву про завершення розгляду справи у його відсутності.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, просить у задоволенні позову відмовити, оскільки користується земельною ділянкою з 90-х років на підставі чинних документів, і ніколи залізниця не зверталась до неї з вимогами вилучення спірної земельної ділянки.

Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги прокуратури заперечив, просить відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4- ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, подав суду письмові заперечення в яких просить відмовити у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності та за безпідставністю позовних вимог.

Від третьої особи Державної інспекції сільського господарства в Львівській області на адресу суду поступила заява про розгляд справи у відсутності їх представника, позовні вимоги позивача підтримують.

Представник Третьої львівської державної нотаріальної контори Станкевич В.М. в судовому засіданні поклалась на розсуд суду при постановленні рішення та подала до суду заяву про завершення розгляду справи у її відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, представників сторін, свідка, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Статтею 45 ч.2 ЦПК України передбачено право звернення прокурора до суду з позовною заявою з метою представництва інтересів держави в суді в межах повноважень, визначених законом.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 26 вересня1995 року № 357 громадянину ОСОБА_7 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,26 га для ведення підсобного господарства по АДРЕСА_1 в смт.Брюховичі .(а.с.6).

На підставі зазначеного вище рішення ОСОБА_7 видано два Державних акти: Державний акт серії ЛВ 7311121003 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1709 від 30.10.1995 р. та Державний акт серії ЛВ 731112762 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1500 га від 15.06.1995 р.(матеріали спадкової справи а.с.15,16).

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відповідно до свідоцтва про смерть, яке долучено до матеріалів спадкової справи (а.с.2 спадкова справа).

Вказані вище земельні ділянки на підставі заповіту, посвідченого 28 грудня 2001 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 (спадкова справа а.с.4), успадковані в рівних частинах спадкоємцями ОСОБА_7-ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яким видано 01.07.2003 року свідоцтво про право на спадщину серії ВАК № 659737 на згадані земельні ділянки ( а.с.9, спадкова справа а.с.19).

В подальшому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись в Брюховицьку селищну раду щодо оформлення права власності на спадкове майно, та 25 вересня 2006р. їм було видано Державний акт ЯГ № 528620 на право власності по одній другій частці на земельну ділянку на АДРЕСА_2 площею 0,1709 га для ведення особистого селянського господарства. (а.с.7).

Львівською міжрайонною транспортною прокуратурою проведено перевірку дотримання земельного законодавства на підприємствах залізничного транспорту і встановлено, та відповідно до Плану смуги відведення залізничної колії Рудно-Підбірці, розробленої Дорпроектом 1962 року, земельна ділянка 0,0915 га, яка надана згідно державного акту ЯГ № 528620 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2, знаходиться на відстані 27-30 м від осі головної колії та частково площею 0,587 га накладається на землі смуги відведення залізниці.

Тому прокуратура звернулась до суду з позовом в інтересах залізниці, оскільки вважає, що земельна ділянка, якою користуються відповідачі та яка перебуває у їх власності, вибула з відома залізниці неправомірно.

Судом встановлено, що на даний час Державного акту на земельну ділянку ДТГО «Львівська залізниця» немає (проводяться роботи з інвентаризації земель у смузі відведення залізничних колій та оформлення документації на право постійного користування землею ДТГО «Львівська залізниця»).

Використання ДТГО «Львівська залізниця» вищевказаної земельної ділянки здійснюється згідно «Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці», розробленого дорожньою проектною конторою Південно-західної залізниці у 1962 році.

Відповідно до статті 141 Земельного Кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою чи її частиною є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

При цьому, згідно частин 3, 4 статті 142 Земельного Кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки, після чого власник земельної ділянки приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Судом встановлено, що при зверненні до суду 05.08.2011 року позивачем пропущено строк позовної давності.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскаржуване у позові рішення Виконкому Брюховицької селищної ради № 357 було прийняте 26.09.1995 року. Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку ЯГ № 518620, який позивач просить визнати недійсним видано 25.09.2006 року. Зазначені вище факти не заперечуються учасниками процесу, позивачами та відповідачами.

Відповідно до ст. 23 Земельного кодексу України (введений в дію з 15 березня 1991 року) «Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів».

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України (введений в дію з 01 січня 2002 року) «Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації».

Стаття 126 ЗК регламентує, що «Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України». Отже ДТГО «Львівська залізниця» на вимогу названих Кодексів було зобов'язане, одразу по набутті чинності ЗК України належно оформити своє право на постійне користування землею.

Прокурор звернувся до суду лише 05 серпня 2011 року(а.с.1) не пояснивши при цьому причини пропуску трирічного строку звернення до суду та без клопотання про поновлення такого строку.

Відтак,такий строк сплив відповідно 26.09.1998 року, щодо оскарження рішення Виконкому Брюховицької селищної ради № 357 і 25.09.2009 року, щодо визнання недійсним акту на право власності на земельну ділянку ЯГ № 518620.

Стаття 267 Цивільного кодексу України регулює наслідки спливу позовної давності. «Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, проте «Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення». «Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові». Відповідну заяву подано відповідачами по справі.

Стаття 179 ЦПК України передбачає, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. На підставі статті 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Отже, на підставі наведеного вище позивачами пропущено строк звернення до суду, заяв про поновлення строку судом до постановлення рішення від представників позивачів не поступило.

Окрім того, суд вважає, що позовні вимоги прокуратури є безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України. До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони.

Відповідно до ст. 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 152 п. 2 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Слід зазначити, що такий документ, як «План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці», розробленого дорожньою проектною конторою Південно-західної залізниці у 1962 році не є належними і допустимими доказами права постійного користування земельною ділянкою в силу приписів ст.ст. 116, 125, 126 Земельного кодексу України. А саме на даний документ покликаються позивачі по справі, який ніби-то засвідчує право користування залізниці спірною земельною ділянкою.

Згідно наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010р. за №376 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010р. за N 391/17686 «Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», якою п.2.8. встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: план меж земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів). На бажання замовника замість плану меж земельної ділянки може складатися кадастровий план земельної ділянки.

Однак, як вбачається із представленої позивачем схеми земельної ділянки і пояснень представників позивача, жодним чином достовірно не встановлено межі земельної ділянки залізниці, і накладення її на земельну ділянку належну на праві власності відповідачам ОСОБА_4, ОСОБА_12

Кадастрова документація щодо земельної ділянки залізниці, яка межує із землями відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_12 і Брюховицька селищна рада суду н е надана.

Як встановлено вироком Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2012 року ( кримінальна справа № 1-471/11) при здійсненні перевірки з виходом на місцевість працівники ПП «Центр ринкових досліджень», які проводили обстеження земельної ділянки, здійснювали заміри по осі колії, а не по встановлених законодавством межових знаків, які на даній частині смуги відведення відсутні.

Свідок ОСОБА_13 інженер-геодезист ПП «Центр ринкових досліджень», який допитаний в судовому засіданні та яка складала схему розташування смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» показала, що координати земельної ділянки ОСОБА_4, ОСОБА_12 нанесли на підставі системи координат 1963 року та плану схеми 1962 року Рудно-Підбірці і все що є нанесено на схемі, це з документів, які їм надала прокуратура. Скільки метрів є від колії в метрах по схемі відводу сказати не змогла, та зауважила, що саму схему розташування смуги виготовляла в камеральних умовах без виходу на місце. По встановленню меж земельної ділянки підприємство не працювало і таких робіт не виконувало. Завдання полягало не встановити межу, а провести перевірку. Опису з ким межує земельна ділянка залізниці не робили, як і фактичних обмірів.

Суд вважає, що належність схеми 1962 року щодо відводу спірної ділянки позивачу не може встановлювати той факт, що спірна земельна ділянка відведена ДТГО «Львівська залізниця», оскільки вона накладається на земельну ділянку ОСОБА_4, ОСОБА_12 згідно акту на право власності на земельну ділянку ЯГ № 518620, а тому є необхідність детального з'ясування розміру земельної ділянки, яка надана в користування позивачу, її місце розташування із дотримання названої вище Інструкції.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»(в редакції із змінами від 19 березня 2010 року) роз'яснено, що після встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них, та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю так і частково, не інакше ніж у порядку визначеному статтями 140, 141 Земельного кодексу України і перелік підстав для цього є вичерпним.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У ст. 321 Цивільного кодексу України, визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснення. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено можливі випадки для припинення права власності на землю, вичерпний перелік яких визначений у ст. ст. 140, 142, 143 Земельного кодексу України. При цьому, примусове припинення прав на землю здійснюється виключно у судовому порядку у випадках, визначених у ст. 143 Земельного кодексу України.

В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколів до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності (права власності) інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» визнання недійсним правового акту органу влади згідно якого особа набула права власності на майно та подальше позбавлення її цього майна на підставі того, що орган влади порушив закон є неприпустимим.

Посилання позивачів на вирок по кримінальній справі Галицького районного суду м. Львова від 07.02.2012 року, яким засуджено ОСОБА_14 - заступника начальника госпрозрахункової служби колії ДТГО «Львівська залізниця», який підписав акт встановлення та узгодження меж спірної земельної ділянки 21 жовтня 2005 року з відповідачами, чим вчинив злочин,передбачений ст.367 ч.1 КК України, суд приймає до уваги, однак даний доказ не спростовує твердження представників відповідачів на законність правовстановлюючих документів виданих на ім»я відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Вироком суду не спростовується право відповідачів на спадщину за заповітом на спадкове майно (спірну земельну ділянку), оскільки відповідачі в подальшому після отримання прав як спадкоємці діяли у правовому полі, та отримали Державні акти на право приватної власності на спірну земельну ділянку.

Представниками позивачів не доведено суду неправомірності отримання відповідачами свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів,їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За час розгляду справи прокурором та представником залізниці не надано належних та допустимих доказів, щодо заявлених позовних вимог на основі чого суд приходить до висновку, що земельна ділянка правомірно передана у приватні власність відповідачів, а тому відсутне порушення права позивача, як такого, що дає суду вважати позов безпідставним та необґрунтованим.

Жодний з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 Брюховицька селищна рада порушень законодавства, що регулює земельні відносини не допустили.

Керуючись ст.ст. 10, 11,60,61, 45, 86, 88, 169,179, 209, 212, 213-215, 218 ЦПК України, ст.ст.19,41 Конституції України, ст.ст.15,16,257,261,267,321 ЦК України, ст.68, 79, 125, 126, 140-143,152 п.2 ЗК України, Законом України "Про прокуратуру", Закону України "Про

державний контроль за використанням та охороною земель", ст.6 Закону України "Про залізничний транспорт", суд,

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову прокурора Львівської міжрайонної транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, яке представляє Державне територіальне галузеве об»єднання «Львівська залізниця» до Брюховицької селищної ради,ОСОБА_3, ОСОБА_4, з участю третіх осіб - Державної інспекції сільського господарства в Львівській області, Третьої львівської державної нотаріальної контори про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 26 вересня 1995 року № 357 «Про надання у приватну власність гр.ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,26 га для ведення підсобного господарства по АДРЕСА_1», про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 липня 2003 року,виданого Третьою львівською нотаріальною конторою серії ВАК№ 659737,яке зареєстровано в реєстрі за № 4-1309, та про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 528620 від 25 вересня 2006 року на АДРЕСА_2 площею 0,1709 га- відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м. Львова шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: В. В. Свірідова