АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

Справа № 11-кп/796/127/13 Головуючий у 1 інстанції Дмитрук Н.Ю.

Категорія ст. 369, ч.1 КК Доповідач Журавель О.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року місто Київ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого судді Журавля О.О.

Суддів Стрижко С.І., Тютюн Т.М.,

При секретареві Вендоліній А.М.

За участю прокурора Басова Д.М., обвинуваченого ОСОБА_1, його захисника - адвоката ОСОБА_2, скаржника ОСОБА_3, його захисника - адвоката ОСОБА_4,

розглянувши матеріали кримінального провадження № 420130000000000107 відносно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 11 березня 2013 року, якою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України (в редакції 2001 року) на підставі ч.3 цієї ж правової норми, а кримінальне провадження відносно нього закрите, -

в с т а н о в и л а :

11 березня 2013 року Голосіївський районний суд міста Києва розглянув клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України (в редакції 2001 року) на підставі ч.3 цієї ж правової норми та задовольнив це клопотання.

На обґрунтування суд послався на те, що як прокурор, так і ОСОБА_1 вважають за необхідне звільнити останнього з них від кримінальної відповідальності за давання хабара на підставі ч.3 ст. 369 КК України в редакції 2001 року, оскільки матеріалами справи встановлено, що він після давання хабара, але до порушення щодо нього кримінальної справи, добровільно заявив про вчинене органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Не погодившись зі вказаними висновками, ОСОБА_3 5 квітня 2013 року подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на істотне порушення його прав та законних інтересів прийняттям рішення про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, до того ж за його відсутності, внаслідок чого, на його думку, фактично наперед вирішено і його долю, як особи, якій оголошено про підозру в отриманні хабара від ОСОБА_1, , просить оскаржену ним ухвалу суду першої інстанції скасувати та винести нову ухвалу про призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

У змінах та доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_3 просить скасувати оскаржену ним ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва та винести нову ухвалу, якою клопотання про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності повернути до Генеральної прокуратури України.

На обґрунтування він також посилається на те, що суд першої інстанції своє рішення прийняв без повного дослідження всіх обставин справи, не забезпечивши змагальності та рівності сторін у збиранні доказів, позбавивши його умов, які зобов'язаний був створити для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Крім того, на переконання апелянта, орган досудового розслідування не виконав у повному обсязі вказівки судової колегії апеляційного суду від 30 жовтня 2012 року, коли вирок суду першої інстанції щодо нього було скасовано з направленням справи на додаткове розслідування, зокрема і з зобов'язанням, за наявності підстав, вирішити питання щодо правильної кваліфікації скоєного ним.

На думку апелянта, виділення матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в окреме провадження суперечить положенням ч.4 ст. 217 КПК України, оскільки це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

Заслухавши доповідь судді, виступи ОСОБА_3 та його захисника на підтримку апеляційних вимог, ОСОБА_1, його захисника та прокурора - проти їх задоволення, провівши судові дебати, перевіривши та обговоривши доводи учасників кримінального провадження в сукупності з матеріалами цього провадження та додатково наданими прокурором письмовими запереченнями на апеляційну скаргу, а скаржником та його захисником - документами, судова колегія визнає наступне.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, і учасники апеляційного розгляду цього не заперечили, це провадження велося винятково стосовно ОСОБА_1 і винятково за фактом давання ним хабара.

Матеріалами провадження також встановлено, що після давання хабара, але до порушення кримінального провадження, ОСОБА_1 звернувся із відповідною заявою до компетентного органу, наділеного законом правом на порушення кримінальної справи.

В силу ч.3 ст. 369 КК України в редакції 2001 року, особа, яка дала хабар, передбачений ч.1 цієї ж правової норми, але добровільно про це заявила органу, наділеному по закону правом порушити кримінальну справу, звільняється від кримінальної відповідальності встановленим порядком.

Генеральна прокуратура України інкримінувала ОСОБА_1 вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України і він визнає в повному обсязі вчинення саме цього правопорушення.

У цьому кримінальному провадження діяльність ОСОБА_3 не досліджується, щодо нього ведеться інше кримінальне провадження, а його право подати апеляційну скаргу судова колегія визнала, оскільки прийняте судом першої інстанції рішення певною мірою могло стосуватися його інтересів.

Втім, в оскарженій ОСОБА_3 ухвалі суду першої інстанції не описані, не досліджені та не оцінені в плані відносності, допустимості, достовірності, достатності для висновків по суті справи щодо нього, не кваліфіковані за будь-якою правовою нормою КК України, ніякі дії ОСОБА_3, отже, всупереч його міркуванням, його право на захист нічим порушено не було.

В силу викладеного вище, не ґрунтується на змістові цієї ухвали і твердження апелянта про те, що суд першої інстанції створив преюдиційний акт, тобто акт, який при розгляді справи щодо нього, може бути розцінений як незаперечний доказ, бо саме про нього в цій ухвалі не ведеться зовсім, як не вказано в ухвалі і конкретних дій, інкримінованих ОСОБА_1

Оскільки вказівки ухвали судової колегії апеляційного суду при поверненні на додаткове розслідування справи щодо ОСОБА_3 стосувалися саме необхідності більш глибокого дослідження саме його діяння, його правового статусу, кваліфікації його дій, остільки прийняття рішення щодо ОСОБА_1 жодним чином не порушує ці вказівки, отже і в цій частині апеляційна скарга не відповідає матеріалам кримінального провадження та чинному процесуальному законодавству.

Ч.4 ст. 271 КПК України дійсно забороняє виділення в окреме провадження матеріалів досудового розслідування, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

Втім, у цьому конкретному випадку мова йде не про декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення , або одну особу, підозрювану у вчиненні кількох кримінальних правопорушень,( ч.1 ст. 217 КПК України), а про вчинення однією особою - ОСОБА_1 - одного кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України в редакції 2001 року, отже положення ч.4 ст. 217 КПК України до цього випадку застосовані бути не можуть.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_3, зі змінами та доповненнями, задоволенню не підлягає, оскільки судом першої інстанції прийнято законне, обґрунтоване, вмотивоване рішення щодо ОСОБА_1

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, судова колегія, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 11 березня 2013 року, якою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України (в редакції 2001 року) на підставі ч.3 цієї ж правової норми, а кримінальне провадження відносно нього закрите, - залишити без задоволення, а вказану ухвалу суду першої інстанції, - без змін.

Судді:

[1]