ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"04" липня 2006 р. | Справа № 31/85-06-2538А |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тофана В.М.,
суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Петровій О.С.
за участю представників сторін:
Від позивача: Тернова Т.В., по дов.
Від відповідача: Крагель М.М., по дов.
Від прокуратури: Кащенко В.А., посв.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна фірма „Пітон”, м. Одеса
на постанову господарського суду Одеської області від 15.05.2006 року
по справі 31/85-06-2538А
за позовом заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна фірма „Пітон”, м. Одеса
про стягнення 10 100 грн.
ВСТАНОВИВ:
Заступник прокурора (далі –прокурор) в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –позивач) звернувся у місцевий господарський суд з адміністративним позовом до ТОВ „Охоронна фірма „Пітон” (далі –відповідач) про стягнення з останнього 10 100 грн. штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно з чинним законодавством.
У поясненнях на складений акт позивачем Відповідач, заперечуючи проти нарахування штрафних санкцій, посилається на те, що він є платником єдиного податку, а тому згідно Указу Президента України від 03.07.98р. №727/98 „Про спрощену систему оподаткування обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва” він не є платником внесків у Фонд соціальної захищеності інвалідів України. Крім того, як далі зазначає відповідач, надання послуг по охороні громадян на підставі законодавства про ліцензування, заборонено залучати громадян, які за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки по охороні майна і громадян (а.с. 7, 17).
Постановою місцевого господарського суду від 15.05.2006р. (суддя Лєсогоров В.М.) позовні вимоги задоволені: з відповідача до державного бюджету на користь позивача стягнуто штраф в сумі 10 100 грн. з огляду на обґрунтованість позовних вимог і на відповідність їх чинному законодавству.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав заяву про апеляційне оскарження, а згодом і апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись при цьому на порушення судом першої інстанції матеріального та процесуального права, оскільки він не отримував повідомлень і ухвал суду і не зміг належним чином захистити свої права.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін і прокурора, повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх юридичну оцінку і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2002р. №1434, цей Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці, і для реалізації покладених на нього завдань утворюється його територіальні відділення (п.п. 1,9 Положення).
Таким чином, зазначений Фонд відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України є суб’єктом владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (з подальшими змінами і доповненнями) діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Згідно статті 17 зазначеного Закону інвалідам надається право працювати на підприємствах, установах і організаціях із звичайними умовами праці з урахуванням їх індивідуальних особливостей.
Відповідно до статті 19 названого Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється
норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту та сплати ними адміністративно-господарських санкцій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України, про що зазначено нижче.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Частина перша статті 20 вказаного Закону передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Згідно Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 ( з подальшими змінами і доповненнями) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів, після чого здійснюється працевлаштування інвалідів органами, передбаченими у пункті 10 цього Положення.
Пунктом 14 названого Положення передбачено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів.
Із акту перевірки посадовою особою позивача від 25.10.2005р., з яким ознайомлений керівник відповідача, вбачається, що останній не створив робочі місця для інвалідів у відповідності з чинним законодавством і ця категорія громадян не була зайнята на підприємстві відповідача (Товариство з обмеженою відповідальністю, яким є відповідач, згідно Закону України „Про господарські товариства” і Господарському кодексу України є підприємство).
Нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів було причиною неповідомлення названих вище органів про такі місця і не заперечується відповідачем, що є порушенням названих вище Закону і Положення, а також є підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій у сумі позову.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду судом справи за позовом заступника прокурора про стягнення суми штрафу не може бути прийнято судовою колегією апеляційної інстанції до уваги, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції повістками викликав тричі відповідача на судове засідання на: 04.04.2006р., 20.04.2006р. і 15.05.2006р., але із повернутих поштовим відділенням рекомендованих листів з повістками, останні були повернені до суду першої інстанції з вказівкою, що по вул. Філатова, 5/2 у м. Одесі ТОВ фірми „Пітон” не має, хоча саме така адреса (вул. Філатова, 5/2, м. Одеса) зазначена відповідачем у переписці з позивачем по акту перевірки. Цю ж адресу відповідач вказав в заяві про апеляційне оскарження судового рішення і в апеляційній скарзі.
Відповідно до частини 8 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи поштового відділення, що має місце в даному випадку. Крім того, слід зазначити, що заяву про апеляційне оскарження зазначеної постанови суду відповідач надав до місцевого господарського суду 17.05.2006р., тобто через дві доби після прийняття 15.05.2006р. цим судом оскаржуваної відповідачем постанови.
З зазначених вище підстав судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права згідно положень КАС України.
Є необґрунтованими посилання відповідача в апеляційній скарзі і на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме статті 250 Господарського кодексу (ГК) України про пропущення строку, встановленого названою статтею при поданні позову по цій справі до місцевого господарського суду.
Як зазначено вище, відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995р. № 314 (з подальшими змінами і доповненнями), підприємства щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів. А згідно пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою КМУ від 28.12.2001р. № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком N 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком N 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Оскільки відповідачем не була перерахована сума штрафних санкцій до відділення Фонду (позивачу) в установлений строк (до 15 квітня 2005 р.), то заступник прокурора в інтересах держави в особі позивача в зазначений статтею 250 ГК України річний строк звернувся 14 березня 2006р. до суду про стягнення з відповідача штрафних санкцій за нестворення робочого місця для працевлаштування інвалідів, згідно якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Таким чином, штрафні санкції за вказане порушення законодавства у 2004р. відповідач повинен був перерахувати до відділення Фонду (позивача) не пізніше 15 квітня 2005р., а позов до суду пред’явлений 14 березня 2006р., тобто в межах установленого названою статтею вказаного Кодексу річного строку з дня неперерахування суми відповідачем.
При таких обставинах відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача і скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст.205, ст. 206, п.6 розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України,
апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу ТОВ „Охоронної фірми "Пітон" залишити без задоволення, а постанову місцевого господарського суду Одеської області від 15.05.2006р. по справі №31/85-06-2538А –без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України на протязі одного місяця з дня складення ухвали у повному обсязі, тобто з 07 липня 2006р.
Головуючий суддя: В.М. Тофан
Судді: О.О.Журавльов
М.В. Михайлов