Судове рішення #30243901

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА


1[1]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


03 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Боголюбської Л.Б.,

суддів Дзюбіна В.В., Шальнєвої Т.П.,

за участю прокурора Ємця А.А.,

потерпілого ОСОБА_1,

представника потерпілого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

засудженого ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2012 року щодо ОСОБА_4

Цим вироком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Києва, громадянин України, який

зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1, раніше не судимий, -

засуджений за ч.1 ст. 296 КК України на 3 роки обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та на нього покладено обов'язки, передбачені пп. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнаний винним у тому, що 19 січня 2011 року приблизно о 21 год. 00 хв., перебуваючи в приміщенні магазину „Фора", розташованого в м. Києві по вул. Алма - Атинській, 41 - Б, в стані алкогольного сп'яніння, вчинив словесну суперечку з охоронцем, який запропонував йому залишити приміщення магазину в зв'язку з тим, що він перебував у стані алкогольного сп'яніння та заважав нормальному функціонуванню магазина. В цей час до ОСОБА_4 підійшов раніше незнайомий відвідувач магазину потерпілий ОСОБА_1 та попросив його припинити порушувати громадський порядок в магазині та не заважати працювати охоронцю. У відповідь ОСОБА_4 безпричинно, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок і виражаючи явну неповагу до суспільства, ігноруючи існуючі в суспільстві правила поведінки, моральності та добропристойності, незважаючи на інших відвідувачів магазину, почав брутально висловлюватися на адресу ОСОБА_1 і, діючи з особливою зухвалістю, наніс останньому декілька ударів рукою в обличчя, спричинивши йому тілесні ушкодження у виді синців на повіках обох очей з переходом на скати та спинку носа, в правій завушній ділянці, кожне з яких відноситься до легких тілесних ушкоджень.

В апеляції потерпілий ОСОБА_1, не оспорюючи фактичні обставини справи та правильність кваліфікації дій засудженого, просить вирок суду першої інстанції скасувати в зв'язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_4 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі винного внаслідок м'якості та постановити новий вирок, яким ОСОБА_4 засудити за ч.1 ст. 296 КК України на 3 роки обмеження волі, посилаючись на те, що суд без достатніх на те підстав, необґрунтовано прийшов до висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 без відбування покарання з випробуванням. Апелянт також просить у своїй апеляції задовольнити його цивільний позов та стягнути з ОСОБА_4 на його, потерпілого, користь 2 680 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування цих вимог апелянт посилається на те, що суд порушив вимоги ст. 28 КПК України, відмовив у розгляді його позову в зв'язку з тим, що він свій позов подав під час судового розгляду справи по обвинуваченню ОСОБА_4 після початку судового слідства. Крім того, апелянт в своїй апеляції просить скасувати як незаконну постанову суду про залишення його цивільного позову без розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілого та його представника, які підтримали апеляцію і просили її задовольнити; пояснення прокурора, який апеляцію не підтримав, просив відмовити в її задоволенні, вважаючи вирок суду законним і обґрунтованим; пояснення засудженого та його захисника, які теж заперечували проти апеляції, провівши судові дебати і вислухавши останнє слово засудженого, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, колегія суддів уважає, що апеляція потерпілого підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, підтверджуються зібраними по справі та дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_1 про обставини вчинення ОСОБА_4 щодо нього хуліганських дій та заподіяння тілесних ушкоджень; показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які були безпосередніми очевидцями події, про брутальні висловлювання ОСОБА_4, про дії засудженого щодо потерпілого, в тому числі про нанесення останньому ударів в обличчя, в результаті чого у потерпілого був розбитий ніс; даними, що містяться у висновках судово - медичної експертизи № 675/Е від 21.05.2012 року ( т.1, а.с. 90 - 93), про локалізацію та характер виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, які утворилися внаслідок не менше двох травматичних дій тупими предметами, а також про ступінь їх тяжкості, зазначеними у вироку іншими доказами.

Суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам в їх сукупності і обґрунтовано прийшов до висновку, що ОСОБА_4 грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, яка виразилась у нанесенні потерпілому тілесних ушкоджень.

Дії ОСОБА_4 за вказаними ознаками вірно кваліфіковані судом за ч.1 ст. 296 КК України.

Призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який за класифікацією відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості, дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не працює, офіційно в шлюбі не перебуває, але має на утриманні малолітню дитину 2011 року народження, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, за місцем проживання характеризується позитивно, а також суд врахував стан його здоров'я.

Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття засудженого.

Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Таким чином, суд першої інстанції при призначенні покарання дотримався вимог ст. 65 КК України, а саме: призначив покарання у межах, встановлених у санкції статті 296 КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

При цьому, суд першої інстанції призначив засудженому покарання, яке за своїм видом є найбільш суворим із передбачених в санкції ч.1 ст. 296 КК України видів покарань, в межах визначних санкцією цієї статті. Це покарання за своїм видом та строком відповідає покаранню, про призначення якого просить у своїй апеляції потерпілий.

З огляду на викладене, посилання потерпілого у апеляції на невідповідність призначеного ОСОБА_4 покарання ступеню тяжкості злочину та особі винного внаслідок м'якості, не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому колегія суддів уважає їх безпідставними.

Врахувавши тяжкість злочину, особу винного, інші обставини справи, суд першої інстанції прийшов до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та прийняв у відповідності до положень ст.ст. 75, 76 КК України рішення про звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням за умови, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Зі змісту апеляції убачається, що саме з цим рішенням суду потерпілий не погоджується через те, що вважає, що каяття засудженого не є щирим, бо про це він заявив лише в процесі розгляду справи в суді, а рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням суд прийняв за власною ініціативою без врахування його думку та думки його представника, в яких вони наполягали на призначенні найбільш суворого покарання.

Ці посилання апелянта не можуть бути підставою для скасування вироку через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Відсутні також підстави для скасування цього вироку через неправильне застосування кримінального закону, а саме положень ст.ст. 75, 76 КК України, оскільки суд першої інстанції свої висновки про можливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням належно мотивував і при цьому тривалість іспитового строку визначив у максимальних межах.

З огляду на викладене, колегія суддів не убачає підстав для скасування вироку суду першої інстанції та постановлення нового вироку в зв'язку з необхідністю призначення більш суворого покарання, як про це просить у своїй апеляції потерпілий.

В апеляції потерпілий ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду про залишення його цивільного позову без розгляду та задовольнити його цивільний позов про стягнення з ОСОБА_4 на його користь на відшкодування матеріальної шкоди 2 680 грн. та 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції такий процесуальний документ як постанова про залишення цивільного позову потерпілого без розгляду в ході судового розгляду справи не виносився.

Зі змісту протоколу судового засідання за 31 липня 2012 року та матеріалів справи убачається (т.1, а.с. 194, 192), що представником потерпілого після допиту свідків та дослідження доказів по справі було заявлено клопотання про винесення постанови суду про визнання потерпілого цивільним позивачем за позовом, який подано до суду через канцелярію, з посиланням на те, що потерпілий не викликався у судове засідання попереднього розгляду справи і не мав змоги подати позовну заяву до початку судового слідства.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 28 КПК України цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Визначення положеннями цієї статті стадії, в якій в судовому засіданні може бути заявлений цивільний позов, а саме: до початку судового слідства, пов'язано з тим, що пред'явлення позову в процесі або після дослідження доказів у суді першої інстанції робить неможливим доказування підстав і розміру заявленого позову.

З урахуванням норм вказаної статті суд першої інстанції 31.07.2012 року виніс постанову, в якій вказав, що цивільний позов потерпілим був заявлений з порушенням вимог ст.28 КПК України і не може бути розглянутий судом та з цих підстав потерпілий не може бути визнаний цивільним позивачем. Керуючись ст.ст. 28, 50 КПК України 1960 року, суд першої інстанції відмовив у визнанні ОСОБА_1 цивільним позивачем по справі та роз'яснив потерпілому його право пред'явити позов в порядку цивільного судочинства.

На вказану постанову суду в апеляції потерпілий будь - яких заперечень не навів.

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що прохання апелянта про задоволення його цивільного позову про стягнення з ОСОБА_4 на його користь на відшкодування матеріальної шкоди 2 680 грн. та 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди не ґрунтується на законі, оскільки відповідно до положень ст. 373 КПК України 1960 року апеляційний суд змінює вирок у випадку зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення, і лише в тому випадку, якщо судом першої інстанції повно і правильно встановлені обставини, які визначають розмір збитків, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права.

Так як судом першої інстанції обставини, які визначають розмір збитків, не встановлювалися, оскільки цивільний позов потерпілого був поданий з порушенням вимог ст. 50 КПК України 1960 року і у визнанні ОСОБА_1 цивільним позивачем було відмовлено, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості визначати розмір сум, які підлягають стягненню, а тому відсутні підстави для задоволення апеляції потерпілого в цій частині.

Відповідно до положень ст.ст. 291, 328 КПК України 1960 року суд не розглядає цивільного позову, якщо цивільний позивач або представник його інтересів не з'явиться в судове засідання, а також при виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу злочину.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції прийшов до висновку, що цивільний позов ОСОБА_1 належить залишити без розгляду, але не вказав підстави та мотиви такого висновку, і в резолютивній частині вироку рішення з цього питання не прийняв.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що вирок суду підлягає зміні в цій частині шляхом виключення з мотивувальної частини вироку посилання на залишення цивільного позову ОСОБА_1 без розгляду, а матеріали, які стосуються вирішення цивільного позову, наявного в кримінальній справі, передати на новий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, п.15 розділу ХІ „ Перехідні положення" КПК України 2012 року, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію потерпілого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2012 року відносно ОСОБА_4 змінити, виключивши з мотивувальної частини вироку посилання на залишення цивільного позову ОСОБА_1 без розгляду, а матеріали кримінальної справи, які стосуються вирішення цивільного позову передати на новий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В решті цей же вирок залишити без зміни.

С У Д Д І:

______/підпис/_______ _____/підпис/_____ _____/підпис/____

Боголюбська Л.Б. ДзюбінВ.В. Шальнєва Т.П.




Справа № 11/796/1006/2013 Категорія КК: ч.1 ст. 296

Головуючий у першій інстанції Федосєєв С.В.

Доповідач Боголюбська Л.Б.




Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація