Справа № 1003/10198/12 Головуючий у І інстанції Шовкопляс О.П

Провадження № 22-ц/780/2547/13 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л.М.

Категорія 4 12.06.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

06 червня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Панасюка С.П.

при секретарі Клименко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

встановила:

У червні 2012 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому посилався на те, що 27.03.1997 року за контрактом-договором № 723 Білоцерківський ДБК передав йому загальну площу в побудованому житловому будинку АДРЕСА_1 та приміщення, яке прилягає до неї, з можливістю переобладнати їх для покращення житлових умов його сім"ї, за що він оплатив Білоцерківському ДБК 1000 доларів США. Решта 2500 доларів США або 20000 грн. залишилися недоплаченими через передачу будинку у комунальну власність, тому його право власності на додаткову площу залишилось недооформленим. Після укладеного даного контракту він з сім"єю відразу зайняв надану додаткову площу, власними силами та за власний рахунок обладнав її і користується наданими додатковими приміщеннями постійно вже понад 15 років.

У зв'язку з тим, що зазначений будинок був переданий з балансу Білоцерківського ДБК на баланс міськвиконкому, до якого він звернувся з просьбою про приватизацію одержаних ним за контрактом прилягаючих до його квартири приміщень, однак рішення не одержав. Вирішити питання в суді раніше він не мав можливості через недостатність 10-річного строку набувальної давності, облік якого розпочинається лише з 01.01.2001 року.

Тому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, яке складається з кімнати № 43 та приміщень, які до неї прилягають, а саме: приміщення "1" площею 5,9 кв. м, "7" площею 3,5 кв. м, "8" площею 17,3 кв. м та "9" площею 12,7 кв. м з лоджією площею 2,3 кв. м, що розташовані на 4 поверсі будинку АДРЕСА_1. Позов заявив з підстав, передбачених ст. ст. 15, 16, 344, пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2012 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, яке складається з кімнати № 43 та приміщень, які до неї прилягають, а саме: приміщення "1" площею 5,9 кв. м, "7" площею 3,5 кв. м, "8" площею 17,3 кв. м та "9" площею 12,7 кв. м з лоджією площею 2,3 кв. м, що розташовані на 4 поверсі будинку АДРЕСА_1.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про його права та обов'язки, просить рішення суду першої інстанції скасувати і закрити провадження у справі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд визнав надані докази достатніми та достовірними і виходив з того, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила зазначеної статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Встановлено, що згідно з умовами пунктів 1, 2 та 3 контракту-договору № 723 на придбання загальної площі житла, укладеного 27.03.1997 року між Білоцерківським ДБК і ОСОБА_3, будівельник передав покупцю у власність загальну площу в побудованому житловому будинку АДРЕСА_1 та приміщення, яке прилягає до неї в обсязі 35,12 кв. м.

Покупець сплачує загальну площу, що передається будівельником, за договірною ціною в сумі, що еквівалентна 3500 доларів США. Розрахунок поміж обома сторонами виконується шляхом покупець перераховує до 28.03.1997 року суму, яка еквівалентна 1000 доларів США. Різницю вартості загальної площі в сумі 2500 доларів США покупець сплачує протягом шести місяців в строк до 30.09.1997 року.

Будівельник зобов'язаний оформити і передати покупцю документацію на кімнату та загальну площу житла в кількості 35,12 кв. м після виконання покупцем пунктів 2.1, 2.2 договору (а. с. 9).

В позовній заяві позивач посилається на те, що він сплатив Білоцерківському ДБК 1000 доларів США. Решта 2500 доларів США залишилися недоплаченими, тому його право власності на додаткову площу залишилось недооформленим.

За змістом ст. 344 ЦК України набутим може бути чуже майно, проте, позивач у позовній заяві зазначає, що спірне нерухоме майно на час укладення контракту-договору № 723 на придбання загальної площі житла 27.03.1997 року між ним та Білоцерківським ДБК належало останньому, тому позовні вимоги на підставі ст. 344 ЦК України не підлягають задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув та в порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК не з'ясував, які правовідносини виникли між сторонами, якою нормою права вони регулюються, коли і на якій підставі позивач заволодів спірним майном, чи поширюються на ці правовідносини вимоги ст. 344 ЦК України, що є суттєвим для вирішення даної справи.

З урахуванням наведеного, оскільки позивачеві було відомо, що спірне нерухоме майно на час укладення договору-контракту належало Білоцерківському ДБК, то набуття прав та їх оформлення шляхом визнання права власності за набувальною давністю відповідно до правил, встановлених ст. 344 ЦК України, не передбачено.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про задоволення позову, оскільки не встановлено наявності сукупності умов для набуття права власності за набувальною давністю, що передбачено положеннями ст. 344 ЦК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді