Справа № 2-248/07
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2007 року м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді - Яремчука В. І., при секретарі - Новаковій Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи - ОСОБА_7 і біржа нерухомості та основних фондів «Україна», про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним і визнання дійсним письмового договору, визнання права власності на квартиру,
і за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова Юлія Вікторівна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним,
ВСТАНОВИВ:
17.XI.2005р. позивачка ОСОБА_1 подала до суду позов до дочки - ОСОБА_2 та сторонніх осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, треті особа - ОСОБА_7 і біржа нерухомості та основних фондів «Україна» (далі - біржа „Україна") , про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 30.12.1997р. продавцями ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з покупцем спірної квартири - ОСОБА_2 з тих підстав, що це була удавана угода, насправді сторони мали на увазі угоду купівлі-продажу з покупцем ОСОБА_1, а не з її дочкою - ОСОБА_2 Зважаючи на відсутність нотаріального посвідчення договору просила суд визнати за нею право власності на спірну квартиру посилаючись на письмову угоду, укладену нею з продавцями у день продажу спірної квартири та визнати дійсним реальний договір від 30.12.1997р. між продавцями квартири і нею як покупцем.
25.Х.2006р. позивачка уточнила правові підстави своїх вимог стверджуючи, що на підставі ч.1 ст.128 ЦК УРСР вона стала власником спірної квартири з моменту вселення, її право як власника ніким не оскаржувалось до 2005року і згідно вимог ст.392 ЦК України у неї виникло право на пред'явлення позову про визнання її права власності з часу невизнання, або оспорюванням цього права ОСОБА_2, а оспорювання сталося влітку 2005р. у формі цивільного позову до суду про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою і укладенням угоди купівлі-продажу спірної квартири 01.07.2005р. між продавцем ОСОБА_2 і покупцем ОСОБА_7 Просить суд визнати дійсним письмовий договір з підстав, викладених у ст.4 7 ЦК УРСР про те, що вартість квартири вона оплатила, отримала у власність і користування спірну квартиру, повністю виконала всі умови угоди, а нотаріально не змогла оформити угоду через втрату зв'язків з продавцями.
Крім того, 13.01.2006р. позивачка подала до суду позов до ОСОБА_2 і ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова Ю.В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 11.07.2005р., укладеного продавцем ОСОБА_2 і покупцем ОСОБА_7, з тих підстав, що ОСОБА_2 на час продажу квартири не була володарем квартири.
Позови позивачка обґрунтувала тим, що під час судового процесу про розірвання шлюбу, вона протягом ЗО.XII.1997р. у м. Харкові спочатку продала трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, яка належала їй на підставі договору дарування, зареєструвавши цю угоду нотаріально, а потім на біржі „Україна" була продана продавцями, членами родини Шевченко, на ім'я її дочки -ОСОБА_2 спірна трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Гроші на купівлю квартири вона дала із отриманих в той же день від продажу квартири по АДРЕСА_2. ОСОБА_2 було відомо, що угода укладена на її ім'я для того, щоб чоловік позивачки не мав підстав для розділу майна нажитого у шлюбі. У 2 002р. дочка добровільно залишила квартиру, а у 2005р. подала позов про усунення перешкод у користуванні квартирою. Під час слухання справи ОСОБА_2 продала спірну квартиру, хоча розуміла, що власницею квартири не являється.
У суді позивачка підтримала свої позови і просила їх задовольнити. Посилалась на те, що при укладенні угоди купівлі квартири на біржі „Україна" вона
2
розуміла, що угода повинна бути оформлена нотаріально, що угода на біржі не тягне за собою правових наслідків, незважаючи на це, передала покупцям значно більшого розміру оплату за придбану квартиру, ніж вказано у договорі купівлі-продажу, склала з ними письмову угоду про те, що фактичним покупцем квартири виступає вона, ознайомила ОСОБА_2 з письмовою угодою, причин, з яких відсутній підпис ОСОБА_2 на цій угоді, пояснити суду не змогла. До продажу спірної квартири ОСОБА_2 гр-ці ОСОБА_7 ніхто не заперечував, що власницею квартири є вона і її право власності на квартиру ніким не оскаржувалось. Вважає, що не пропустила строків позовної давності на пред'явлення вимоги про визнання за нею права власності на придбану у 1997р. квартиру.
Вимоги позивачки підтримала у суді її представник - адвокат ОСОБА_8 яка стверджувала, що ОСОБА_2 не набула права власності на спірну квартиру через відсутність нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, біржова угода правового значення не має і не повинна прийматися до уваги.
Відповідачка ОСОБА_2 позови не визнала, вказала, що спірна квартира була куплена на її ім'я, протягом тривалого часу ніхто не заперечував, що вона є власником квартири. З 2002р. склалися неприязні стосунки з матір'ю, вона пішла жити до чоловіка, мати не оплачувала за комунальні послуги і тому у 2005р. вона продала спірну квартиру за невисокою ціною через наявність комунальних боргів та з урахуванням, що у квартирі були прописані мати і сестра. Стверджує, що кошти на придбання квартири їй надав батько, який живе у Росії. У матері є нерухомість у Росії, вона може її продати і купити житло.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 позови не визнав, стверджував, що твердження позивачки про те, що вона є власницею спірної квартири, голослівні. Документально не підтверджені. Перешкод для продажу квартири не було. Просить суд застосувати вимоги закону про позовну давність, оскільки вважає, що позивачка у день реєстрації угоди купівлі-продажу на біржі 30.XII.1997р. знала, що власником квартири зареєстрована ОСОБА_2, і з цього часу починає йти строк позовної давності для неї у разі, якщо вона не визнавала право власності на квартиру за дочкою.
Відповідач ОСОБА_7 у суді позов не визнала. Подала суду письмові заперечення на позов, у яких вказала, що на момент купівлі спірної квартири на 11.07.2005р. ОСОБА_2 правомірно володіла квартирою на протязі семи років, про що позивачка знала. Доказів про те. що справжнім власником квартири є ОСОБА_1 не надано. Позивачка не була стороною у угоді і не має права оспорювати цю угоду. Вважає себе добросовісним набувачем майна (т.2 а.с.24-25).
Представник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_10 позов не визнав і вказав, що згідно договору купівлі-продажу власником квартири була ОСОБА_2, за якою це житло було зареєстроване в бюро технічної інвентаризації, ніяких відомостей про права на житло інших осіб не було, його довірительниця була обізнана з судовим спором про право користуванням спірною квартирою між матір'ю і дочкою, але право власності на квартиру, на час укладення угоди з ОСОБА_7, не оскаржувалось. ОСОБА_7 придбала спірну квартиру за оплатним договором і подала до суду позов про вселення до спірної квартири, оскільки позивачка чинить їй у цьому перешкоди. Письмовий договір позивачка з продавцями квартири, датований ЗО.XII.1997р. не визнав, вказавши, що якби такий договір складався у день укладення угоди на біржі, то там би обов'язково був би підпис ОСОБА_2, на ім'я якої як на покупця були складені усі документи, а також видана розписка продавцями, про отримання грошей саме від ОСОБА_2
Відповідач ОСОБА_3 позов визнав і просив його задовольнити. У суді він пояснив, що усі перемовини про продаж квартири вів тільки з позивачкою, від неї при укладенні угоди отримав гроші у гривні, еквівалент 13 500 доларів США, розписку написав про отримання грошей на ім'я ОСОБА_2, оскільки вона виступала у ролі покупця. У той же час підписав письмовий договір складений ОСОБА_1 про те, що саме ОСОБА_1 є покупцем квартири, хоча питанню, на кого як на покупця оформляються документи про продаж квартири, не приділив ніякої уваги. Про походження грошей, отриманих за продану квартиру не цікавився, але чув, що вони від продажу квартири. Також написав письмову розписку і ОСОБА_1 про отримання і від неї за продану квартиру оплати у розмірі 13 500 доларів США.
Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 до суду не з'явилися, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності, у яких визнали позовні вимоги позивачки щодо укладення договору від 30.12.1979р. (т.1 а.с.33,34,52).
Президент біржі „Україна" Гридасов В.К. подав до суду письмові заперечення на позов, у яких позов не визнав та зазначив, що оспорювана угода купівлі-продажу спірної квартири за 30.12.1997р. була укладена у відповідності з вимогами Закону України „Про товарну біржу", згідно якого угоди, укладені на біржі, нотаріальному
3
посвідченню не підлягають. Згодом подав заяву про розгляд справи у відсутності представника біржі (т.1 а.с.78-79,130).
Приватний нотаріус ХМНО Іванова Ю.В. подала до суду заяву у якій позовні вимоги позивачки про оспорювання угоди купівлі-продажу спірної квартири від 11.07.2005р. не визнала, вказала, що угода укладена у відповідності із вимогами, які пред'являються до угод, володарем спірної квартири була ОСОБА_2 і перешкод для укладення угоди або заборон не було. Просила слухати справу у її відсутності (т.2 а.с.52).
Свідок ОСОБА_11 у суді показав, що з кінця 1997р. по квітень 1998р. був у м. Москва. Коли повернувся до м. Харкова то дізнався про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 сказала йому, що спірна квартира придбана на кошти батька ОСОБА_2 і тому він не має права претендувати на цю квартиру. Позову про розділ майна подружжя не подавав.
Суд, заслухавши пояснення сторін по справі і їх представників, заперечення третіх осіб, свідка, дослідивши письмові докази, встановив наступні факти, та відповідні їм правовідносини.
ЗО грудня 1997 року на біржі нерухомості та основних фондів „Україна" у м. Харкові була укладена угода купівлі-продажу трикімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 між покупцем ОСОБА_2 з однієї сторони, і громадянами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 як продавцями, з іншої, за 15633 гривні. Нотаріально угода посвідчена не була. 31.XII.1997р. ця угода була зареєстрована у державному комунальному підприємстві „Харківське міське бюро технічної інвентаризації". З цього часу і до 11.07.2005р. власником квартири була ОСОБА_2 Це підтверджується копіями договору купівлі-продажу за реєстраційним номером № Н7-1475 за ЗО.XII.1997р. з відміткою про реєстрацію в „ХМБТІ", копіями документів, складених до укладення угоди на біржі (т.1 а.с.8,78-88, т.2 а.с.40,41,42,57).
Ця угода нотаріально посвідчена не була.
11.07.2005р. ОСОБА_2, як власник спірної квартири, продала цю квартиру ОСОБА_7 за 32 368грн. Це підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири. На час укладення цієї угоди перепон для укладення договору не було, арешту чи заборон на відчуження цього майна не було, ОСОБА_2 являлась єдиним власником квартири. Це підтверджується довідками про відсутність обтяжень та витягами з єдиного реєстру власників (т.2 а.с.8,9,10,53-57) .
Позивачці ОСОБА_1 відомо було про укладення на біржі „Україна" угоди купівлі-продажу спірної квартири 30.XII.1997р. і що право власності було оформлене на її повнолітню дочку, відповідачку ОСОБА_2, на яку і було зареєстроване право власності наступного дня у бюро технічної інвентаризації. Заперечень проти цього з боку ОСОБА_1 до 17.XI.2005р. не було.
На час спірних правовідносин щодо власника спірної квартири по угоді від ЗО.XII.1997р. діяв Цивільний кодекс УРСР, нормами якого слід керуватися при розгляді цієї угоди.
Згідно ст.224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Вимоги ст.224 цього Кодексу сторонами по угоді виконані. Продавці передали у власність ОСОБА_2 спірну квартиру, а вона передала їм грошову суму у розмірі 15633 гривень, що підтверджується записом у договорі та письмовою розпискою відповідача ОСОБА_3 (т.1 а.с.100). Спір про те, хто надав грошові кошти ОСОБА_2 для купівлі на її ім'я квартири - батько, чи мати, правового значення не мають.
Згідно вимог ст.227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів).
Вимога Закону про нотаріальне посвідчення угоди сторонами виконана не була. Однак, договір був зареєстрований у бюро технічної інвентаризації, він був фактично виконаний сторонами. Заяви про визнання договору недійсним до 2005р. сторонами по угоді, чи іншими особами, подано не було.
Згідно роз'яснень Постанови Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" № 3 від 28.04.1978 року (з наступними змінами):
„...4. З підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого
4
майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114, ЦК). Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч.2 ст.47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов. (Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92, N 15 від 25.05.98)".
Протизаконних умов угода не мала.
Згідно ст.71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності, що встановлено ст.74 ЦК УРСР.
Відповідно зі ст.75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
Згідно до ст.7 6 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Сторони по справі не заперечують того факту, що з моменту підписання угоди купівлі-продажу квартири ЗО.XI.1997р. позивачці було відомо на чиє ім'я була куплена квартира. 31.XII.1997р. угода була зареєстрована і з 01.01.1998р. почався перебіг строку позовної давності для позивачки ОСОБА_1 на оскарження права власності на спірну квартиру.
Згідно ст.80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Строк позовної давності закінчився 01.01.2001р. Поважних причин пропуску строку позовної давності ОСОБА_1 судом не встановлено.
Вимоги позивачки ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 30.12.1997р., укладеного між продавцями ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_2, через пропуск строків позовної давності без поважних причин, є підставою для відмови в позові. І цю підставу суд зобов'язаний застосувати згідно вимог ст.7 5 ЦК УРСР.
Суд відкидає як надумані твердження позивачки про те, що реєстрація права власності на спірну квартиру на ім'я ОСОБА_2 не має правового значення і що квартира була куплена позивачкою для себе. Наданий позивачкою на підтвердження своїх доводів письмовий договір, датований ЗО.XII.1997р., не містить підпису ОСОБА_2 і свідчить про те, що цей договір ОСОБА_2 не був наданий. Цей договір ніде не зареєстрований і встановити дату і мету його виготовлення не представляється можливим, він утратив силу після закінчення строків позовної давності на оспорювання угоди від 30.XII.1997р.
Через наведене, безпідставними є всі інші вимоги позивачки, їх суд відхиляє.
Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі ЗО (тридцять) гривень належить стягнути з позивачки - ОСОБА_1.
Керуючись ст.ст.71,74-76,80,224,227 ЦК УРСР, ст.ст.10,11,60,81,209,212-216 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 30.12.1997р. укладеного між продавцями ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_2 -відмовити.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання дійсним письмового договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 30.12.1997р. укладеного між продавцями ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_1
5
і визнання за ОСОБА_1 права власності на цю квартиру - відмовити.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 11.07.2005р., укладеного продавцем ОСОБА_2 і покупцем ОСОБА_7, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 (тридцять) гривень.