Справа № 0124/4269/2012

2/121/21/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючій судді Кулєшовій О.І., при секретарі Зималєві В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сімеїзської селищної ради, ОСОБА_3, треті особи: Міністерство оборони України, Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Алупкінський" про визнання частково незаконним рішення, визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні власністю,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1, збільшивши свої позовні вимоги, просить суд:

- визнати незаконними п.п. 1, 2 рішення Сімеїзської селищної ради від 09 серпня 2006 року № 9 «Про розгляд звернення ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки для реконструкції та обслуговування рекреаційного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 і передання земельної ділянки в оренду» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки НОМЕР_1 розміром 0,0630 га та передання її в оренду ОСОБА_3 для реконструкції та обслуговування рекреаційного комплексу за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 22 вересня 2006 року, укладений між Сімеїзською селищною радою та ОСОБА_3, зареєстрований в державному реєстрі землі 04.10.2006 року за № 0406022100015, в частині передачі в оренду в складі земельної ділянки НОМЕР_1 розміром 0,0630 га ґрунтової дороги загального користування, яка є під'їздом до домоволодіння АДРЕСА_2;

- відновити становище, яке існувало до порушення права позивача вільно користуватись дорогою для проїзду до гаражу, розташованого на власній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2, шляхом зобов'язання ОСОБА_3 усунути перешкоди (демонтувати огорожу, паркан тощо) у використанні зазначеної дороги за цільовим призначенням, а також відновити покриття зазначеної дороги за власний рахунок.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником будинку АДРЕСА_2, і земельної ділянки, яка була відведена для його обслуговування. Єдиним під'їздом до вказаного будинку та гаражу є дорога загального користування, яку на підставі рішення Сімеїзської селищної ради № 9 від 09 серпня 2006 року та за договором оренди від 22 вересня 2006 року передано в оренду ОСОБА_3, чим порушено його право власності. Зазначає також, що з ним, як з суміжним землекористувачем, не були погоджені межі земельної ділянки, переданої в оренду ОСОБА_3.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечував з тих підстав, що дороги загального користування з боку будинків АДРЕСА_1 не існує. Проведеними по справі експертизами встановлено, що є можливим улаштування в'їзду на земельну ділянку ОСОБА_1, виключаючи проїзд по суміжних ділянках, в зв'язку з чим його права не порушені. Вважає також безпідставним висновок судового експерта Демидова І.В. про те, що після проведення інженерних робіт позивач не зможе користуватися належним йому гаражем через неможливість створення габаритного в'їзду по ширині з південного боку, оскільки експертом не досліджувався технічний паспорт на домоволодіння та матеріали інвентарної справи. Зазначає також, що позивачем пропущені строки позовної давності для звернення до суду з вимогами про скасування рішення Ради.

Представник відповідача Сімеїзської селищної ради в судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином, надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги визнає.

Представник третіх осіб в судовому засіданні позов підтримала, пояснивши також, що Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Алупкінський" є землекористувачем земельної ділянки на підставі державного акту на право постійного користування землею серії КМ № 0000046 та в її межі входить земельна ділянка щодо якої виник спір між сторонами з розташованими на ній спорудами належними ОСОБА_3.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Позивач є власником жилого будинку АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 2150 від 04 січня 2000 року (т. 1 а.с. 12) та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 30 травня 2011 року (т. 2 а.с. 196).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії КМ № 000056 (т. 1 а.с. 11) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 травня 2011 року (т. 2 а.с. 195) позивач також є власником земельної ділянки площею 0,1315 га, яку передано для обслуговування зазначеного будинку, господарських будівель та споруджень.

Як також встановлено судом, рішенням 9-ої сесії Сімеїзської селищної ради 5-го скликання № 9 від 09 серпня 2006 року був затверджений проект землеустрою та передана в оренду ОСОБА_3 строком на 49 років земельна ділянка загальною площею 1,1198 га, в тому числі ділянка НОМЕР_2 площею 1,0568 га (кадастровий номер 0111949300:01:002:0016) і ділянка НОМЕР_1 площею 0,0630 га (кадастровий номер 0111949300:01:002:0015) для реконструкції та обслуговування рекреаційного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 60).

За договором оренди земельної ділянки, укладеним 22 вересня 2006 року між Сімеїзською селищною радою і ОСОБА_3 на строк 49 років, остання є орендарем земельної ділянки площею 1,1198 га для реконструкції та обслуговування рекреаційного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 24-31).

Позивач, зазначаючи про незаконність оскаржуваного рішення Ради та укладеного на його підставі договору оренди, вказує про наявність дороги загального користування на земельній ділянці, переданій в оренду ОСОБА_3 та відсутність іншого під'їзду до належного йому будинку та гаражу.

Разом з тим, суд не може погодитися з вказаними доводами позивача з огляду на наступне.

Згідно повідомлення виконкому Сімеїзської селищної ради за вих. № 02-14/664 від 05 травня 2008 року на переданій в оренду ОСОБА_3 земельній ділянці доріг загального значення не мається (т. 1 а.с. 92).

Як вбачається з висновку державної землевпорядної експертизи від 29 листопада 2004 року проекту землеустрою з відводу земельної ділянки ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 90-91) під'їзд до земельної ділянки можливий зі східної та південно-східної сторони.

Крім того, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2523 від 29 грудня 2009 року, проведеної експертом Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз, тимчасовий проїзд до гаражу домоволодіння АДРЕСА_2 через земельну ділянку ОСОБА_3 не є дорогою загального користування. При дослідженні технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_2 було встановлено, що ширина гаража з боку прибудов складає 3,85 м, що дозволяє влаштування в'їзду в гараж літер Г з боку АДРЕСА_2. Є можливим також улаштування в'їзду на земельну ділянку ОСОБА_1 зі східної та південно-східної сторони, виключаючи проїзд по суміжній ділянці ОСОБА_3, для чого має бути виконаний комплекс відповідних інженерних заходів (т. 1 а.с. 117-126).

З метою з'ясування які саме інженерні роботи треба виконати та чи можливо їх взагалі виконати, була проведена додаткова судова будівельно-технічна експертиза. Так, судовим експертом Демидовим І.В. в наданому висновку № 1302 від 13 лютого 2013 року були визначені заходи для влаштування в'їзду на земельну ділянку належну ОСОБА_1 з боку автодороги та зі східної, південно-східної сторони, виключаючи проїзд по земельній ділянці ОСОБА_3 (т. 3 а.с. 19-37).

Що стосується висновку судового експерта Демидова І.В. про те, що після проведення інженерних робіт позивач не зможе користуватися належним йому гаражем через неможливість створення габаритного в'їзду по ширині з південного боку, то він не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки експертом не досліджувались матеріали інвентарної справи на домоволодіння АДРЕСА_2.

При цьому, судом також враховується те, що земельна ділянка була відведена ОСОБА_1 для обслуговування домоволодіння та господарських споруд з зазначенням можливого під'їзду до земельної ділянки зі східної та південно-східної сторони, з чим позивач погодився. Крім того, при відведенні земельної ділянки проектується під'їзд до самої ділянки, а не до місця розташування яких-небудь споруд.

Як також підтвердив позивач в судовому засіданні, проект з відводу земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування гаража з запроектованим під'їздом по ґрунтовій дорозі зі східної сторони (т. 2 а.с. 46-51) ще не затверджений. На думку суду, позивач може звернутися в цій частині за встановленням сервітуту.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що доводи позивача про наявність дороги загального користування на земельній ділянці, переданій в оренду ОСОБА_3, та відсутність іншого під'їзду до належного йому будинку неспроможні, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення Сімеїзської селищної ради № 9 від 09 серпня 2006 року та укладеного договору оренди земельної ділянки від 22 вересня 2006 року не мається.

Згідно зі ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд зазначає, що дає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень виходячи із законодавства, яке діяло на момент прийняття такого рішення та з урахуванням доказів, які повинні були в силу вимог закону взяті до уваги таким суб'єктом владних повноважень при прийнятті рішення.

Так, згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначені положення Конституції України кореспондовані в ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» частиною 3 якої передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні здійснюється, в тому числі, на принципі законності.

В силу ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцева рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтями 116, 118, 124-126 ЗК України передбачено, що виділення земельних ділянок, які знаходяться у державній чи комунальній власності, в користування і у власність відноситься до компетенції місцевих рад; право власності чи право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки і одержання документа, засвідчую чого це право, яким є державний акт. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, визнання Сімеїзською селищною радою позовних вимог суперечить встановленим судом обставинам та вимогам Закону, в в'язку з чим не може бути прийнято судом.

Посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на листи самостійної державної пожежної частини № 22 м. Алупки від 03 листопада 2006 року, ДП «Кримгеоінформатика» від 07 травня 2007 року, 2-го міжрайонного відділу при УДАІ ГУ УМВС України в АР Крим від 02 серпня 2007 року та від 05 жовтня 2006 року, акт вибору та обстеження земельної ділянки в натурі від 18 травня 2006 року, не приймаються судом до уваги, оскільки зазначені в них відомості спростовуються встановленими судом обставинами та суперечать висновку судової експертизи.

Посилання позивача на постанову Ялтинського міського суду АРК від 20 травня 2009 року не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки предметом адміністративного спору було рішення Сімеїзської селищної ради № 69 від 23 жовтня 2007 року по виділенню земельній ділянці ОСОБА_6, та постанова суду не містить висновків щодо земельної ділянки, переданої в оренду ОСОБА_3 та щодо наявності дороги загального користування на виділеній їй земельній ділянці.

Слід також зазначити, що судом не приймаються до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_3 щодо пропущення позивачем трирічного строку позовної давності на оскарження рішення Ради № 9 від 09 серпня 2006 року, оскільки він своєчасно звернувся до суду з вимогами про визнання частково недійсним договору оренди та вже при судовому розгляді цієї справи судами різних інстанцій, яке тривало з 2008 року, ним були збільшені позовні вимоги.

Щодо вимог позивача про зобов'язання ОСОБА_3 усунути перешкоди (демонтувати огорожу, паркан тощо), то вони також не підлягають задоволенню, оскільки вказана огорожа розташована на орендованій нею земельній ділянці, а за змістом ст. 95 ЗК України землекористувач має право самостійно господарювати на землі.

Інші доводи позивача не приймаються судом до уваги, оскільки не мають правового значення при вирішенні спору.

Доводи представника третіх осіб не приймаються судом до уваги, оскільки ніяких самостійних вимог на предмет спору ними заявлено не було.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 16, 203, 215, 386, 391 ЦК України, ст. ст. 95, 116, 118, 124-124, 152 ЗК України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Сімеїзської селищної ради, ОСОБА_3, треті особи: Міністерство оборони України, Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Алупкінський" про визнання частково незаконним рішення Сімеїзської селищної ради від 09 серпня 2006 року № 9, визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки від 22 вересня 2006 року, усунення перешкод в користуванні власністю, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у порядку та строки, передбачені ст. ст. 294-296 ЦПК України.

Суддя