Головуючий у 1 інстанції Апалькова О.М.

Категорія 27 Доповідач Корчиста О.І.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 березня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючої: Прокопчук Л.М.

суддів: Могутової Н.Г., Корчистої О.І.

при секретарі Щебетун В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 січня 2013 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про визнання пункту кредитного договору недійсним та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання пункту кредитного договору недійсним та зобов'язання вчинити певні дії до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк». В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 12 серпня 2008 року між нею та відповідачем було укладено договір споживчого кредиту №DOM7NN00000001 на суму 15 000 гривень на строк 36 місяців, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Також вказувала, що у зв'язку із складним матеріальним становищем вона певний проміжок часу не сплачувала кредит та відсотки за ним, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яку вона в подальшому виплатила, сплачуючи щомісячно більшу суму, ніж передбачено графіком погашення кредиту. Посилаючись на те, що в березні 2011 року вона дізналась, що їй була нарахована пеня в розмірі 12 075 гривень за невиконання умов кредитного договору та вважаючи нарахування такого розміру пені неправомірним, просила визнати недійсним пункт 6.1. Умов «надання споживчого кредиту фізичним особам», з якими її було ознайомлено 12 серпня 2008 року, а також, зобов'язати відповідача зробити перерахунок пені відповідно до діючого законодавства.

Рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про визнання пункту кредитного договору недійсним та зобов'язання вчинити певні дії, було задоволено: визнано п. 6.1. споживчого кредиту №DOM7NN00000001 від 12 серпня 2008 року недійсним та зобов'язано відповідача зробити перерахунок нарахованої пені відповідно до вимог чинного законодавства України.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, а також, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» Чумак С.О. доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

В судове засідання апеляційного суду позивачка ОСОБА_3 не з`явилася, надала заперечення проти апеляційної скарги, в яких просила скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, справу розглянути без її участі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» Чумака С.О., дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «Приватбанк» укладено договір споживчого кредиту №DOM7NN00000001 на суму 15 000 гривень на строк 36 місяців, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.

Також, судом встановлено, що ОСОБА_3 було нараховано пеню за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 12 075 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання п. 6.1. договору недійсним та зобов'язуючи Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» здійснити перерахунок нарахованої пені відповідно до вимог законодавства України, суд першої інстанції керувався ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та виходив з того, що правочин у вигляді спірного пункту договору є таким, що суперечить Цивільному Кодексу України та іншим актам цивільного законодавства в розумінні ч. 1 ст. 203 ЦК України, а також, що умови п. 6.1. договору є несправедливими, оскільки розмір пені не може перевищувати той розмір, який встановлено законом як граничний, тобто, розмір подвійної ставки Національного банку України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, а також, застосовано норми матеріального права, які не можуть бути застосовані до виниклих правовідносин, за наступних підстав.

Так, до виниклих правовідносин не може бути застосовано норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року, оскільки відповідно преамбули, цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Однією із засад цивільного судочинства є свобода договору (ст. 3 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Законом від 22 вересня 2011 року №3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» указана норма доповнена частиною другою, за якою у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено певних меж його дії, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах такої "слабкої сторони", як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Такі відносини можуть виникати з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Сам характер фінансово-кредитних відносин, стороною в якій є фізична особа, а також використані у Законах України «Про захист прав споживачів» та «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» терміни «споживчий кредит», «фінансова установа», «фінансова послуга» дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають із кредитних договорів, договорів банківського вкладу, договорів страхування, підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з преамбулою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

Стаття 1054 ЦК України доповнена згідно із Законом від 22 вересня 2011 року №795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» ч. 3, відповідно до якої особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Таким законом є Закон України «Про захист прав споживачів» і відповідно до п. 23 ст. 1 цього Закону споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, якщо плата за обслуговування кредиту та плата за дострокове його погашення визначені формулою зі змінними величинами, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним й обґрунтованим, тому, відповідно до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, це судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про визнання пункту кредитного договору недійсним та зобов'язання вчинити певні дії.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

вирішив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» задовольнити.

Рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 січня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про визнання пункту кредитного договору недійсним та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на нього може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді