ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2013 року Справа № 904/1789/13-г

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Тищик І.В.

при секретарі: Мацекос І.М.

за участю прокурора :

Зубова О.В., посвідчення № 015940 від 04.04.13 року.

Мамаєва Є.М., посвідчення № 001440 від 27.08.12 року.

представники сторін:

від позивача: Полікарпов А.О. представник, довіреність № 120 від 11.02.13;

від відповідача: Корольова Д.В. представник, довіреність № 144 від 28.11.12;

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2013 року у справі № 904/1789/13-г

за позовом приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", м. Дніпропетровськ

до регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2013 року у справі № 904/1789/13-г (суддя Ліпинський О.В.) позов задоволено.

Визнано за приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" право власності на нежитлові приміщення:

- дитячий садок, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленко, 14;

- їдальня, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 46.

Стягнуто з регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області на користь приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" 11 277 грн. 62 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивовано тим, що відповідно до договору купівлі-продажу №КП-100 цілісного майнового комплексу, укладеного 24.06.1993 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", відповідно до акту прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу від 23.07.1993 року, який є додатком до договору купівлі-продажу №КП-100, Фондом державного майна України передано організації орендарів заводу викуплену нею державну частку майна, у тому числі основні засоби невиробничого призначення, що передаються безкоштовно, вартість яких становить 2 256 тис. крб. (в тому числі спірні нежитлові приміщення дитячого садку та їдальні).

Частина друга статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачала безоплатну передачу об'єктів соціально-культурного призначення у власність орендних підприємств та не містила вказівок на незмінність попереднього власника нерухомого майна (держави).

Суд вважав доведеним факт невизнання відповідачем права власності позивача на спірні об'єкти, що підтверджується актом перевірки стану збереження та підстав використання державного майна, що не увійшло до статутного фонду та перебуває на балансі позивача, і відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України вважав права позивача такими, що підлягають судовому захисту.

Не погодившись з рішенням, заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що господарським судом не враховано, що жодною нормою Закону України "Про приватизацію державного майна", інших нормативних актів не передбачено, що зміна державної форми власності на майно може відбуватися у будь-який інший спосіб, крім приватизації державного майна.

Між тим, проведеною перевіркою Регіональним відділенням Фонду державного майна встановлено, що дитячий садок по вул.Короленко,14 в м. Дніпропетровську використовується дочірнім підприємством "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) "Розвиток".

Із загальної площі їдальні, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 46, за призначенням трудовим колективом використовується 506,2 кв.м., під господарську діяльність товариства використовується 239,1 кв.м. (210 кв.м. переобладнано під актовий зал, 28,2 кв.м. використовується під склад комп'ютерів).

Апелянт вважає, що судом при винесенні оскаржуваного рішення не враховано, що відповідно до ст.24 Закону України "Про приватизацію державного майна" безоплатно в процесі приватизації передаються об'єкти соціально-культурного призначення, які створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку підприємства. Суд не дослідив питання щодо джерела фінансування спірних об'єктів.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просить її задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує доводи прокурора, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та просить залишити його без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши представників сторін та прокурора, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права.

За змістом ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

З заявленого позову вбачається, що позовні вимоги мотивовані тим, що спірні об'єкти нерухомості - дитячий садок, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленко, 14 та їдальня, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 46 були придбані організацією орендарів "Дніпропетровського олійноекстракційного заводу", правонаступником якого являється позивач, в складі цілісного майнового комплексу, зокрема, шляхом безкоштовної передачі цього майна, як об'єктів соціально-побутового призначення в порядку ч. 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20.01.1989 року між організацією орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (орендар), правонаступником якої являється позивач, та Республіканським об'єднанням масложирової промисловості "Укрмасложирпром" (орендодавець) був укладений договір про передачу Дніпропетровського олійноекстракційного заводу в оренду строком на сім років з наступним правом викупу.

11.09.1992 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" було підписано додаткову угоду, за умовами якої фонд прийняв на себе зобов'язання орендодавця за договором оренди від 20.01.1989 року.

11.01.1993 року Фондом державного майна України був виданий наказ № 5-ДП, яким надано дозвіл на приватизацію орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод".

Розпорядженням Фонду державного майна України № 133-РОМ від 18.06.1993 року затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод".

Згідно вказаного акту до вартості майна, що підлягало приватизації, не увійшла вартість майна, для якого встановлено пільги, в тому числі майно вартістю 2 256 тис. карб. (п. 13.2. акту).

18.06.1993 року розпорядженням Фонду державного майна України № 134-РПП затверджено план приватизації орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", яким встановлено спосіб приватизації шляхом викупу державного майна, зданого в оренду з правом викупу.

Пунктом 4.5 плану приватизації визначено порядок і умови використання об'єктів соціально-побутової сфери вартістю 2 256 тис. крб., в тому числі спірних об'єктів (дитячого садку та їдальні), шляхом їх безоплатної передачі трудовому колективу за умов використання за призначенням.

24.06.1993 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" укладено договір купівлі-продажу № КП-100 цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод".

За актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" від 23.07.1993 року, який є додатком до договору купівлі-продажу № КП-100, Фондом державного майна України передано організації орендарів заводу викуплену нею державну частку майна, у тому числі основні засоби невиробничого призначення, що передаються безкоштовно, вартість яких становить 2256 тис. крб.

Таким чином, при приватизації державного майна орендного підприємства новому власнику за договором купівлі-продажу № КП-100 від 24.06.1993 року були передані об'єкти соціально-побутового призначення, в тому числі спірні нежитлові приміщення дитячого садку та їдальні.

Фактично спірне питання стосується тлумачення сторонами ст.24 Закону України "Про приватизацію державного майна", оскільки відповідач вважає, що за вказаною нормою позивач отримав спірне майно в користування і форма власності при цьому не змінювалась.

Суд першої інстанції надав належну оцінку запереченням відповідача в силу наступного:

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

За змістом п. 45 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 522 від 2 вересня 1992 року (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, що належить орендареві, для якого встановлені пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення).

Частиною 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.

Застосування такої пільги у даному випадку підтверджено актом оцінки вартості майна орендного підприємства, планом приватизації державного майна орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", які затверджені Фондом державного майна України 18.06.1993 року, договором купівлі-продажу № КП-100 і актом приймання-передачі до нього.

З огляду на викладене доводи скаржника про те, що судом не досліджено за чиї кошти було побудовано спірні об'єкти, є безпідставними, оскільки Фонд державного майна України ще на час затвердження плану приватизації підтвердив факт створення спірних об'єктів за рахунок коштів підприємства.

Надана судом першої інстанції і належна правова оцінка доводам відповідача щодо передачі спірних об'єктів позивачу у користування, а не у власність.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація майна державних підприємств України - це відчуження державного майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону України.

Скаржник посилається на те, що є доведеним нецільове використання спірного майна позивачем.

З цього приводу слід зауважити, що на час виникнення спірних правовідносин (24.06.1993 року) стаття 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" не містила умови збереження цільового призначення майна, належного його утримання та заборони продажу.

Редакцію зазначеної норми було змінено Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", введеним в дію постановою Верховної Ради України № 90/97-ВР від 19 лютого 1997 року. Отже, дана редакція статті 24 не розповсюджуються на спірні правовідносини, які мали місце протягом 1993 року.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За результатами розгляду даної справи судом встановлено правомірність набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно шляхом придбання його за договором купівлі-продажу № КП-100 від 24.06.1993 року. Висновки суду апелянтом та відповідачем під час розгляду апеляційної скарги не спростовано.

Наявний у справі акт перевірки стану збереження та підстав використання державного майна, що не увійшло до статутного фонду та перебуває на балансі позивача, який складено Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області 02.11.2012 року, факт пред'явлення Регіональним відділенням зустрічного позову у даній справі, який повернуто без розгляду ухвалою суду від 02.04.2013 року свідчать про те, що з боку відповідача не визнається та оспорюється право власності позивача на спірне нерухоме майно.

За вказаних обставин оскаржуване судове рішення про задоволення позову слід залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2013 року у справі № 904/1789/13-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Суддя: І.В. Тищик

Підписано в повному обсязі 21.06.2013 року.