ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р. | № 162/18-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства “Білоцерківтепломережа”
на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 07.09.2006р.
у справі №162/18-06
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
до Комунального підприємства “Білоцерківтепломережа”
про стягнення 314 725,97 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Мандригело Р.С., Онищенко І.П. (копії довіреностей у справі),
від відповідача: Ходань С.О. (довіреність №32 від 11.01.06),
ВСТАНОВИВ:
Дочірня компанія “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства “Білоцерківтепломережа” і просила суд стягнути з останнього 237 753,50 грн. заборгованості, 22 544,26 грн. пені, 38 963,16 грн. інфляційних втрат та 15 465,05 грн. - 3% річних.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором №06/05-764-ТЕ-17 від 01.04.2005р. щодо оплати поставленого у 2005 році природного газу.
Відповідач подав клопотання, в якому просить суд звільнити його від відповідальності, оскільки для своєчасного виконання зобов’язання відсутні необхідні кошти через несплату населенням за комунальні послуги.
Рішенням господарського суду Київської області від 13.06.2006р. (суддя Кошик А.Ю) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 237 753,50 грн. боргу, 5000,0 грн. штрафних санкцій та судові витрати. В решті позову відмовлено.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судом першої інстанції встановлено, що правовідносини сторін врегульовано договором №06/05-764-ТЕ-17 від 01.04.2005р. на постачання природного газу. На виконання вказаного договору відповідачу було поставлено у 2005 році 4224,121 тис.м3 природного газу на загальну суму 890 233,50 грн.
Відповідно до п.6.1. договору оплата за газ проводиться щодекадно до 10, 20 та 30 числа місяця поставки, остаточний розрахунок проводиться на підставі акта приймання-передачі до 10 числа наступного за звітнім місяця.
Відповідач свої зобов’язання за договором виконав частково, сплативши 652 480,0 грн., і на день подання позову заборгованість відповідача складає 237 753,50 грн.
Таким чином, керуючись ст.193 ГК України та ст.ст.525, 526 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу обґрунтовані, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Що ж до стягнення з відповідача 22 544,26 грн. пені, 38 963,16 грн. інфляційних втрат та 15 465,05 грн. - 3% річних, то суд першої інстанції, дослідивши наведені відповідачем у клопотанні обставини, та керуючись ст.ст.218, 219 ГК України, п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій до 5000,0 грн.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.09.2006р. (головуючий, суддя Міщенко П.К., судді Рудченко С.Г., Мостова Г.І.) рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача інфляційних втрат та 3% річних скасовано, з прийняттям нового рішення про стягнення з відповідача 38 963,16 грн. інфляційних втрат та 15 465,05 грн. - 3% річних. В іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що судом першої інстанції помилково застосовано п.3 ч.1 ст.83 ГПК України до нарахованої позивачем суми інфляційних втрат та 3% річних, оскільки в силу названої статті суд має право зменшувати лише розмір неустойки (штрафу, пені). Проте, інфляційні втрати та 3% річних не можна ототожнювати з неустойкою, оскільки вони не є мірою відповідальності, а відносяться до плати за користування чужими грошовими коштами, і, отже стягуються незалежно від вини боржника.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції ст.ст.218, 219 ГК України та п.3 ч.1 ст.83 ГПК України.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога позивача щодо виконання відповідачем зобов’язання, яке виникло в силу договору №06/05-764-ТЕ-17 від 01.04.2005р. на постачання природного газу, оплатити поставлений у 2005 році природний газ, а підставою позову –невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо оплати поставленого у 2005 році природного газу.
Дійшовши висновку про наявність підстав для часткового звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання грошового зобов’язання, суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин приписи ст.ст.218, 219 ГК України та п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, на що правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції.
Так, в силу ст.229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Санкції за прострочку виконання грошових зобов’язань встановлені як статтею 231 ГК України, так і статтею 625 Цивільного кодексу України.
Так, згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
При цьому, частина перша статті 229 ГК України та частина перша ст.625 ЦК України встановлюють виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов’язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов’язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов’язання за будь-яких обставин.
Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.
Згідно ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання.
Відповідно до ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Так, зокрема, Цивільним кодексом України встановлені санкції за прострочку виконання грошових зобов’язань, а саме ч.2 ст.625 цього Кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В силу ч.2 ст.20 ГК України права та законні інтереси суб’єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.
До інших способів відносяться, передбачені ст.625 ЦК України річні, як плата за користування чужими грошовими коштами, правова природа яких, є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань (постанова Верховного Суду України у справі №6/132).
Ухвалюючи нове рішення в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за неналежне виконання грошового зобов’язання, суд апеляційної інстанції наведені правові норми врахував, у зв’язку з чим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для їх стягнення, є правильним.
Враховуючи викладене, оскаржувана постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права і підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Комунального підприємства “Білоцерківтепломережа” залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.09.2006р. у справі №162/18-06 –без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій