ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р. | № 2/246 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства “Ровенькиантрацит”
на рішення господарського суду Луганської області від 23.08.2006р.
у справі №2/246
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”
до Державного підприємства “Ровенькиантрацит”
про стягнення 5 935,13 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Левченко О.В. (копія довіреності у справі),
від відповідача: Шидловська О.А. (копія довіреності у справі),
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство “Нікопольський завод феросплавів” звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства “Ровенькиантрацит” і просило суд стягнути з останнього 5 935,13 грн. вартості вагової недостачі вугілля.
Рішенням господарського суду Луганської області від 23.08.2006р. (суддя Седляр О.О.) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача суму вартості вагової недостачі 4553,11 грн. та судові витрати. У решті позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення мотивовано тим, що вартість вагової недостачі 25,07 т, яка за двома актами складає 4553,11 грн., є обґрунтованою та підтверджується матеріалами справи. Щодо стягнення суми залізничного тарифу з ПДВ у розмірі 1382,02 грн., то, за висновком суду, ці вимоги необґрунтовані, оскільки згідно позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача вартість вагової недостачі вугільної продукції, у той час як дана сума не входить до вартості вугілля.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом ч.1 п.14 та п.26 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю”, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. №П-6 (далі Інструкція П-6).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, господарський суд встановив, що між сторонами було укладено договір поставки №102 від 20.01.2003р. за умовами якого, відповідач прийняв на себе зобов’язання поставляти вугілля, а позивач –здійснювати його оплату.
Пунктом 5.1. договору сторони передбачили, що приймання вугілля за кількістю має відбуватися згідно Інструкції П-6.
На виконання умов вказаного договору за залізничними накладними №48945147, №48945148, №48945178, №48945157, №48945073, №48945074, №48945076, №48945081 відповідачем було відвантажено вугілля у кількості 1100 тон.
Оформлена відповідачем платіжна вимога №77445 від 15.05.2003р. на оплату вугілля сплачена позивачем у повному обсязі.
Вагони у спірних відправках прибули у справному стані, без ознак втрати, у зв’язку з чим були видані позивачу без перевірки ваги згідно ст.52 Статуту Залізниць України.
При перевантаженні продукції позивачем виявлена невідповідність кількості вантажу в вагонах з даними в накладних.
При прийманні продукції за участю представника громадськості була встановлена недостача вугілля у кількості 36,07 тон, про що складено акти приймання продукції по кількості №3226 від 14.05.2003р., №3245 від 16.05.2003р. З урахуванням норми природної втрати недостача склала 25,07 грн. на суму 4553,11 грн.
Пунктом 14 Інструкції П-6 передбачено, що перевірка ваги нетто здійснюється в порядку, встановленому стандартами, технічними умовами та іншими обов’язковими для сторін правилами.
У разі неможливості переваги продукції без тари визначення ваги нетто здійснюється шляхом перевірки ваги брутто в момент отримання продукції і ваги тари після звільнення її із-під продукції. Результати перевірки оформляються актом.
В акті про результати перевірки ваги тари зазначається також вага нетто продукції, визначена шляхом вирахування із ваги брутто ваги тари.
Визначення ваги нетто шляхом вирахування ваги тари і ваги брутто по даним, зазначеним у супровідних та транспортних документах, без перевірки фактичної ваги брутто і ваги тари не допускається.
Як зазначає відповідач, позивач, у порушення вказаних вимог, акт про вагу тари не склав, що є порушенням умов пункту 5.1. договору та пункту 14 Інструкції П-6. Тому акти приймання продукції по кількості, якими позивач обґрунтовує позов, не можуть бути належними доказами вини відповідача.
Вказані доводи відповідача позивач у своїх поясненням до відзиву на позов (а.с.70) відхилив, з чим погодився й суд першої інстанції, пославшись на те, що відповідно до п.1 Інструкції П-6, її положення застосовуються у випадках, коли обов’язковими правилами не встановлено інше. У даному випадку, такими правилами є Правила видачі вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644, згідно п.22 яких, перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким саме способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення. Зважування вантажів на вагонних вагах проводиться в порядку, передбаченому Правилами приймання вантажів до перевезення, затвердженими цим же наказом. Відповідач у справі здав вантаж до перевезення згідно ч.5 п.10 Правил приймання вантажів до перевезення, тобто з визначенням ваги нетто шляхом зважування брутто, ваги тари з трафарету на вагоні.
Колегія суддів вважає такі висновки суду помилковими, оскільки при укладенні договору поставки №102 від 20.01.2003р. сторонами визначені умови приймання продукції згідно Інструкції П-6, пункт 14 якої передбачає обов’язковість складання акта про вагу тари.
Правила видачі та приймання вантажів до перевезення, на які послався суд першої інстанції, не мають імперативного характеру, тобто лише допускають можливість визначення маси тари, в окремих випадках, за трафаретом на вагоні.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Згідно ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В супереч приписам названих статей позивач не довів належними й допустимими доказами, що недостача вугілля сталася з вини відповідача. Як свідчать матеріали справи саме позивач не дотримався обумовленого договором поставки №102 від 20.01.2003р. порядку приймання продукції за кількістю, чим позбавив себе можливості надати суду докази, що мали засвідчити наявність недостачі вантажу.
Проте, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача вартості вагової недостачі вугілля у сумі 4553,11 грн., наведеного не врахував, у зв’язку з чим оскаржуване рішення не можна визнати законним та обґрунтованим.
Між тим, відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи викладене, ухвалене у справі рішення господарського суду Луганської області від 23.08.2006р. щодо стягнення з відповідача 4553,11 грн. вагової недостачі вугілля підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині рішення про відмову, з віднесенням судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом даної справи у судах першої та касаційної інстанціях, на позивача.
У випадку виконання рішення господарського суду Луганської області від 23.08.2006рр. у справі №2/246 відповідач не позбавлений права у порядку, передбаченому ст.122 ГПК України, звернутися з заявою про поворот виконання судового акта.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства “Ровенькиантрацит” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 23.08.2006р. у справі №2/246 в частині стягнення з Державного підприємства “Ровенькиантрацит” на користь Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” 4553,11 грн. та розподілу судових витрат скасувати. В частині стягнення 4553,11 грн. в позові відмовити.
3. В іншій частині рішення залишити без змін.
4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” на користь Державного підприємства “Ровенькиантрацит” 51,0 грн., понесених у зв’язку з оплатою касаційної скарги державним митом.
5. Доручити господарському суду Луганської області видати наказ на виконання пункту 4 цієї постанови.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій