Справа № 1005/10147/2013 Головуючий у І інстанції Криворучко І.В.

Провадження № 22-ц/780/2377/13 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л.М.

Категорія 19 25.06.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

20 червня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Панасюка С.П.

при секретарі Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2013 року у справі за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації Київської обласної, Державної інспекції сільського господарства у Київській області до Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу та державних актів на право приватної власності на земельні ділянки недійсними та повернення земельних ділянок,

встановила:

У жовтні 2012 року заступник прокурора Київської області звернувся в суд з даним позовом в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації Київської обласної, Державної інспекції сільського господарства у Київській області, в якому посилався на те, що відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 16.02.2007 року № 195 передано у приватну власність земельні ділянки площею 0,2495 га та 0,1480 га, що розташовані в АДРЕСА_1.

На підставі вищевказаного рішення Вороньківської сільської ради 02.03.2007 року ОСОБА_2 отримав державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,2495 га та площею 0,1480 га, що розташовані в АДРЕСА_1.

В подальшому ОСОБА_2 відчужив належні йому на праві приватної власності земельні ділянки відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_3 за договорами купівлі-продажу від 06.03.2007 року, на підставі яких зазначені відповідачі набули право власності на них, отримавши 03.08.2007 року державні акти на право власності на вказані земельні ділянки.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № А87/05 від 13.10.2011 року, проведеної Головним управлінням Держкомзему у Київській області за участю Державної інспекції з енергетичного нагляду, Бортницького міжрайонного управління водного господарства та інженера-геодезиста, яким проведено винесення в натуру вказаних земельних ділянок, встановлено, що спірні земельні ділянки знаходяться в прибережних захисних смугах річки Ікви, яка є малою річкою, тобто відносяться до земель водного фонду відповідно до вимог ст. ст. 58, 84 ЗК України та ст. 4 ВК України, а відповідно до вимог ст. 89 ВК України та ст. 61 ЗК України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення, садівництво та городництво, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, миття та обслуговування транспортних засобів і техніки, влаштування звалищ сміття, гноєсховищ тощо забороняється.

Оскільки відповідно до вимог п. д ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду належать до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, то позивач вважає, що відповідач Вороньківська сільська рада прийняла рішення про передачу у власність відповідачу ОСОБА_2 спірні земельні ділянки всупереч вимогам вищезазначених норм матеріального права.

Просив визнати незаконним та скасувати рішення Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 16.02.2007 року № 195 в частині передання у приватну власність ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,2495 га та 0,1480 га. Визнати недійсними державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки видані 02.03.2007 року на ім'я ОСОБА_2 та скасувати їх державну реєстрацію. Визнати недійсними з моменту укладення договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок, укладені 06.03.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 і ОСОБА_3 та державні акти на право власності на земельні ділянки, видані їм 03.08.2007 року. Витребувати на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_5 і ОСОБА_3 спірні земельні ділянки.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 6 березня 2013 року позов задоволено частково, визнано недійсними державні акти на право власності на спірні земельні ділянки та договори купівлі-продажу цих земельних ділянок, а також витребувано їх із незаконного володіння ОСОБА_5 і ОСОБА_3 на користь держави. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

У апеляційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та порушення норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 6 березня 2013 року в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та визнаючи недійсними державні акти на право власності на спірні земельні ділянки та договори купівлі-продажу, а також витребовуючи на користь держави земельні ділянки, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що земельні ділянки накладаються на водне плесо річки Ікви, яка є малою річкою, а також частково знаходяться в прибережних захисних смугах цієї річки, що відносить їх до земель водного фонду, що підтверджується актом перевірки дотримання земельного законодавства. Крім того, суд врахував також те, що обидва розпорядження щодо надання дозволу на затвердження проекту землеустрою по відведенню земельних ділянок у власність відповідача ОСОБА_2 та щодо затвердження проекту землеустрою і передачі земельних ділянок у власність останнього, на час прийняття рішення по справі є скасованими.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що на підставі рішення Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 16.02.2007 року № 195 відповідачу ОСОБА_2 передано у приватну власність земельні ділянки площею 0,2495 га та 0,1480 га, що розташовані в АДРЕСА_1.

На підставі вищевказаного рішення Вороньківської сільської ради ОСОБА_2 02.03.2007 року отримав державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,2495 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та площею 0,1480 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в АДРЕСА_1.

Встановлено, що згідно договорів купівлі-продажу від 06.03.2007 року ОСОБА_2 відчужив належні йому на праві власності зазначені земельні ділянки відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_3 На підставі даних договорів купівлі-продажу 03.08.2007 року відповідачі одержали державні акти на право власності на вказані земельні ділянки, набувши право власності на них.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № А87/05 від 13.10.2011 року, проведеної Головним управлінням Держкомзему у Київській області за участю Державної інспекції з енергетичного нагляду, Бортницького міжрайонного управління водного господарства та інженера-геодезиста, яким проведено винесення в натуру вказаних земельних ділянок, встановлено, що спірні земельні ділянки знаходяться в прибережних захисних смугах річки Ікви, яка є малою річкою, тобто відносяться до земель водного фонду.

Однак, зазначений акт перевірки не може бути визнаний судом належним та допустимим доказом того, що спірні земельні ділянки знаходяться в прибережних захисних смугах річки Ікви, яка є малою річкою, тобто відносяться до земель водного фонду, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

За змістом ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Згідно ч. 4 та 5 ст. 87 ВК України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст. 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Отже, за змістом ст. ст.20, 58, 59, 60, 61, 84 ЗК України, ст. ст. 87, 88, 89 ВК України режим використання земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок є обмеженим і передача таких земельних ділянок у власність громадян в тому числі для будівництва та обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства не допускається.

Крім того, за змістом ст. 20 ЗК України визначення та зміна належності земельної ділянки до певної категорії земель є прерогативою органів суспільної влади - органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які наділені повноваженнями визначення та зміни цільового призначення земель.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вказував на те, що спірні земельні ділянки накладаються на водне плесо річки Ікви, яка є малою річкою, а також частково знаходяться в прибережних захисних смугах цієї річки, що відносить їх до земель водного фонду, що підтверджується актом перевірки дотримання земельного законодавства.

Проте, суд не дав оцінки зазначеному акту перевірки на відповідність вимогам ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України про те, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою і зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, у містобудівній документації, а також постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 про затвердження порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них.

Таким чином, віднесення спірних земельних ділянок до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням ст. 60 ЦПК України.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази як про складання проекту визначення меж прибережних захисних смуг вздовж річки Ікви на території Вороньківської сільської ради, затвердженого відповідним рішенням уповноваженого органу, так і віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель водного фонду.

У апеляційних скаргах апелянти посилаються на те, що спірні земельні ділянки знаходяться за межами прибережної захисної смуги річки Іква та розташовані на відстані більше 30 метрів. На підтвердження зазначених обставин апелянт ОСОБА_3 надав висновки Бориспільського районного відділу земельних ресурсів №№ 3416, 3417 від 03.03.2017 року, згідно яких відведення спірних земельних ділянок у власність проведено за межами "червоних ліній", та відповідь Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 24.01.2013 року, з якої убачається, що земельні ділянки ОСОБА_3, ОСОБА_5, що розташовані в с. Вороньків, знаходяться за межами прибережної захисної смуги річки Іква.

З урахуванням наведеного, оскільки позивач всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, то суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що спірні земельні ділянки накладаються на водне плесо річки Ікви, яка є малою річкою, а також частково знаходяться в прибережних захисних смугах цієї річки, що відносить їх до земель водного фонду.

Крім того, відмовляючи в позові в частині визнання незаконним та скасування рішення Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 16.02.2007 року № 195 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 спірних земельних ділянок, суд не вбачав підстав до його задоволення за відсутності предмета спору, оскільки розпорядження на час винесення рішення по справі скасовано органом, який його видав.

Колегія суддів вважає, що суд помилково дійшов такого висновку, оскільки відповідачу ОСОБА_2 спірні земельні ділянки передані у власність на підставі рішення Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 16.02.2007 року № 195, а не на підставі розпорядження голови Бориспільської районної державної адміністрації Київської області № 2527 від 16.11.2007 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність відповідача ОСОБА_2 для ведення індивідуального садівництва в межах Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, як встановив суд першої інстанції в своєму рішенні.

Таким чином, доводи апеляційних скарг спростовують висновки суду першої інстанції, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 312, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 6 березня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, Державної інспекції сільського господарства у Київській області до Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу та державних актів на право приватної власності на земельні ділянки недійсними та повернення земельних ділянок.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді