Справа № 1018/7996/12 Головуючий у І інстанції Кравченко М.В.

Провадження № 22-ц/780/2752/13 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л.М.

Категорія 44 25.06.2013

УХВАЛА

Іменем України

20 червня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Панасюка С.П.

при секретарі Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

встановила:

У грудні 2012 року позивачка звернулась до суду із зазначеною позовною заявою, в якій посилалась на те, що їй на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.06.2010 року вона є власницею земельної ділянки площею 0,15 га, яка розташована за вказаною адресою.

У 2009 році відповідач приватизував частину під"їзної дороги, яка нею використовувалась для під"їзду до домоволодіння та збудував паркан. Такі його дії привели до порушення її прав власника житлового будинку та земельної ділянки, до яких іншого під"їзду вона не має, внаслідок чого вона була позбавлена можливості повноцінного користування своєю власністю. Зазначене змусило її звернутися в суд за захистом своїх прав.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 жовтня 2012 року, встановлено земельний сервітут на умовах безоплатності на право проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку по АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2, шляхом виділення для цього дороги шириною 2,5 м, довжиною 40 м, загальною площею 0,01 га.

Однак відповідач не виконує зазначене рішення суду, ігнорує обов'язок виділення зазначеного проїзду, перешкоджає їй у користуванні земельною ділянкою та належною їй садибою. У зв'язку з чим вона звернулася в суд з даним позовом, в якому просить усунути перешкоди у здійсненні нею права користування належною відповідачеві на праві власності земельною ділянкою на умовах сервітуту, розташованою по АДРЕСА_2, зобов'язавши відповідача виділити для цього дорогу шириною 2,5 м, довжиною 40 м, загальною площею 0,01 га та за власний рахунок знести огорожу, що зведена ним на наявному та раніше існуючому проїзді, який веде до належної позивачці на праві власності земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 березня 2013 року позов задоволено частково. В резолютивній частині рішення зазначено усунути перешкоди у здійсненні права користування ОСОБА_3 на умовах сервітуту земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2, зобов'язавши його виділити дорогу шириною 2,5 м, довжиною 40 м, загальною площею 0,01 га та знести огорожу, що перешкоджає проїзду по цій дорозі до земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в позові повністю, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позовні вимоги та обраний позивачкою спосіб захисту грунтуються на законі, оскільки відповідач безпідставно перешкоджає позивачці реалізації права користування жилим будинком та земельною ділянкою на умовах сервітуту.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ч. 1 ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

Згідно ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Встановлено, що згідно свідоцтва про право власності від 16.09.2010 року ОСОБА_3 належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 і згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.06.2010 року позивачка є власницею земельної ділянки площею 0,15 га, яка розташована за вказаною адресою.

Встановлено, що відповідачу належить на праві власності земельна ділянка площею 0,5311 га по АДРЕСА_2.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 жовтня 2012 року, встановлено земельний сервітут на умовах безоплатності на право проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку по АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2, шляхом виділення для цього дороги шириною 2,5 м, довжиною 40 м, загальною площею 0,01 га.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не виконує зазначене рішення суду та перешкоджає позивачці у користуванні земельною ділянкою та належним їй будинком на умовах сервітуту.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки відповідач безпідставно перешкоджає позивачеві реалізації права користування земельною ділянкою на умовах сервітуту, то позовні вимоги ґрунтуються на чинному законодавстві та матеріалах справи, а обраний позивачкою спосіб захисту порушених відповідачем прав є правомірним.

Доводи апеляційної скарги про те, що у позивачки не виникло право земельного сервітуту, оскільки вона не зареєструвала своє право на земельний сервітут, не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку сервітут встановлений рішенням суду.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду про задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про задоволення позову, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді