АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШІІННЯ ІМЕНЕM УКРАЇНИ

2006 року листопада 22 Колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Одеської області   в складі:

Головуючого - судді Косогор Г.О.

Суддів   Ісаєвої Н.В, Ткачук О.О.

при секретарі Зелінському О А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Савранського районного суду Одеської області   від 20 січня 2003 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

встановила:

12 червня 2001 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. В заяві позивачка ОСОБА_2 зазначала, що 12 вересня 1997 року її чоловік ОСОБА_3 позичав відповідачу ОСОБА_1 4000дол. США до 12 вересня 1998 року з умовою виплати 40 відсотків річних.

12 вересня 1998 року ОСОБА_1 повернув 1600 дол. США як відсотки за минулиі рік і попросив продовжити термін позики ще на рік на тих самих умовах. Однак з вересня 1998 року відповідач ОСОБА_1 відмовляється повернути позичені кошти у сумі 2400 дол. США, що еквівалентно 12 987, 84 гри Невиконанням зобов'язань відповідач ОСОБА_1 повинен відшкодувати її збитки у вигляді 7,5 процентів річних, а саме 300 дол. США щорічно за період 1997 - 2001 років, всього 1200 дол. США, що еквівалентно 6 493,62 грн.

Посилаючись на ці обставини та на ст. ет. 374,440 ЦК України (в редакції 1963р.), позивачка ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на її користь 12 987 грн. основного боргу, 6493,92 грн. завданих збитків та виграти по справі.

Відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечував і в своїх поясненнях зазначав, що він не позичав у ОСОБА_2 грошей в сумі 4000 дол. США.

Рішенням суду позов ОСОБА_2 було задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 987,84 грн. основного боргу та судові витрати в сумі 779,26 грн.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18.12.2003 року рішення суду першої інстанції було скасованоі ухвалене нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України рішення апеляційного суду Одеської області було скасовано на підставі того, що ОСОБА_4 несвоєчасно отримала поштове повідомлення про розгляд справи апеляційним судом.

У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про відмову ОСОБА_2 в позові мотивуючи тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та закону.

Справа № 22-5642/ 2006 рік

Головуючий у 1-й інстанції Бородій BE.                    Суддя-доповідач Ісасва Н.В.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1, перевірившії матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення суду в межах позовних та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_5 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що 12 вересня 1997 року уклаладено угоду позики, згідно з якою позивачка ОСОБА_2 позичила відповідачу ОСОБА_5 4000 дол. США, які останній зобов'язався повернути 12 вересня 1998 року. Однак 12 вересня року ОСОБА_1 повернув позивачці лише 1600 дол. США.

При цьому суд зазначав в рішенні, що факт укладення угоди позики між сторонами підтверджується наданою суду позивачкою розпискою (ас. 6).

Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦК України (в редакції 1963р.) договір позики - це договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає інший стороні (позичальнику) у власність (оперативне управління) або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку сум грошей чи відповідну кількість речей того ж виду і якості.

Відповідно за зазначеними вимогами закону при укладені угоди позики позикодавець передає у власність позичальнику гроші, а позичальник зобов'язується повернути позикодав таку ж суму грошей.

Сторони по угоді - позикодавець та позичальник, істотні умови угоди - її мету: предачу грошей у власність, та зобов'язання повернути таку ж суму грошей, повинні бути відображені в угоді, укладеній у письмовій формі.

Як вбачається з розписки, яка є у справі, "ОСОБА_1 позичив гроші в сумі 4000 доларіРВ під 40 процентів річних з 12.09.97 року до 12.09.98 року, 12.09.98 р. повернув % за рік 1600 дол "(ах. 28).

У розписці не зазначене, що між сторонами по справі, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, не має вказівки про передачу ОСОБА_2 ОСОБА_1 грошей у власність та про зобов'язання ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошей. Тому ця розписка не може розглядатися як доказ наявності договору позики між сторонами по справі.

Згідно з ч. 1 ст .374 ЦК України ( в редакції 1963 р.) вказані правовідносини не є договором позики і у першої інстанції не було правових підстав для застосування зазначеної норми права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 п. 3,4 ч. 1, 314 ч. 2,316,319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Савранського районного суду Одеської області від 20 січня 2003 року скасувати І постановити нове рішення.

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Верховного Суду України на протязі двох місяців.