ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.07.2013 р. Справа № 914/2356/13
за позовом: публічного акціонерного товариства «Кредобанк», м. Львів
до відповідача: управління комунального майна Львівської міської ради, м.Львів
про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна №Л-4139-6/65/15 та зобов'язання відповідача укласти додатковий договір до договору оренди
суддя Юркевич М.В.
за участю представників:
від позивача: Бороха Ю.П. - головний спеціаліст юридичноо відділу
від відповідача: не з'явився
Суть спору: на розгляд до господарського суду Львівської області від публічного акціонерного товариства «Кредобанк» поступила позовна заява до управління комунального майна Львівської міської ради про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна №Л-4139-6/65/15 на новий термін на тих же умовах та зобов'язання відповідача укласти додатковий договір до договору оренди.
Ухвалою суду від 17.06.2013р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 02.07.2013р.
02.07.2013р. розгляд справи було відкладено на 16.07.2013р. з підстав викладених у відповідній ухвалі.
У судовому засіданні 16.07.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві. Відповідач явку уповноваженого представника в судове друге засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце його проведення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:
02.03.2006р. між управлінням комунального майна Львівської міської ради (відповідачем) та публічним акціонерним товариством «Кредобанк» (позивачем) було укладено договір оренди нерухомого майна №Л-4139-6/65/15 - приміщення за адресою м. Львів, вул. Левицького,67, на умовах якого відповідач зобов'язався передати нерухоме майно - нежитлові приміщення згідно технічної документації, а позивач взяв на себе зобов'язання прийняти їх в строкове платне користування.
В п.4.1. договору оренди сторони визначили строк його дії з 02.03.2006р. до 01.08.2009р. (із змінами внесеними до договору оренди від 15.06.2006р. (а.с. 15 ).
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, сторони в п.4.3. договору погодили, що він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Як вбачається із матеріалів справи, після закінчення терміну оренди, а саме 01.08.2009р., сторони жодних повідомлень про його припинення чи внесення змін не направляли, а тому відповідно до п.4.3. договору, він був пролонгований на той самий строк на який його було укладено, тобто до 01.01.2013р.
Враховуючи те, що після закінчення дії договору сторони протягом лютого 2013 року, як це передбачав п.4.3 договору, не висловили пропозицій щодо його припинення, то такий відповідно продовжився на новий строк, а саме до 01.05.2016р.
21.05.2013р. позивач звернувся до відповідача листом №04-4115/13 з пропозицією укласти додаткову угоду до договору оренди щодо його пролонгації на наступний термін. Однак, проекту такої додаткової угоди не надав.
У відповідь на лист позивача, управління комунальної власності Львівської міської ради листом №2302-1099 від 27.05.2013р., повідомило ПАТ «Кредобанк», що договір оренди №Л4139-6 від 01.03.2006р. припинив свою дію та відповідно він відсутній в базі бухгалтерського обліку.
З огляду на те, що управління комунального майна Львівської міської ради відмовило ПАТ «Кредобанк» в укладенні додаткової угоди до договору щодо його пролонгації, позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх прав з позовними вимогами до управління про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна №Л-4139-6/65/15 на новий термін на тих же умовах та про зобов'язання відповідача укласти додатковий договір.
Розглянувши доводи позовних вимог, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін. господарський суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову з огляду на наступне:
Статтею 8 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду для захисту його конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України.
В силу ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В частині 2 ст. 16 ЦК України законодавцем закріплено перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, який також кореспондується із положеннями статті 20 Господарського кодексу України.
Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.
Отже, предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Заявлена позивачем вимога про продовження дії договору оренди №Л-4139-6/65/15 на новий термін не відповідає способам захисту, передбаченим у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, а по своїй суті є вимогою про встановлення факту, а не про вирішення спору та захист права у спосіб, встановлений законом чи договором. Обраний позивачем спосіб не підлягає судовому захисту.
Щодо до пролонгації дії договору оренди укладеного між сторонами, то суд звертає увагу на приписи ст. 764 ЦК України, відповідно до якої якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Аналогічне за своїм змістом положення міститься також і в ч.4 ст. 284 ГК України та в ч. 2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Вказаний зміст умов пролонгації дії договору оренди сторонами був прописаний і в п. 4.3. укладеного договору.
Так, виходячи із умов договору, його другий термін закінчився 01.01.2013р. З огляду на те, що жодних повідомлень про його припинення чи зміну сторонами протягом місяця після його закінчення не заявлялось, тобто протягом лютого 2013 року, договір, як в силу закону, так і в силу його умов, автоматично пролонговано на новий термін до 01.05.2016р.
Про те, що договір було пролонговано свідчать також і фактичні дії відповідача. Зокрема, як вбачається із наявних матеріалів справи та не заперечується і управлінням, позивачем сплачувалась щомісячно та справно зараховувалась відповідачем орендна плата. Відповідач не звертався до банку про звільнення приміщення, в зв'язку із закінченням терміну дії договору. Станом на час звернення позивача до господарського суду останній продовжує користуватися нерухомим майном та сплачувати орендну плату.
У своєму відзиві на позовну заяву відповідач стверджує про те, що договір укладений між сторонами припинив свою дію 01.01.2013 р. Однак, такі висновки відповідача не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними в ній матеріалами.
Відтак, вимога позивача про продовження договору оренди №Л-4139-6/65/15 на новий термін не підлягає до задоволення, оскільки, по своїй суті є вимогою про встановлення юридичного факту, що не відповідає передбаченим законом (ст. 20 ГК України, ст. 15, ч.2 ст. 16 ЦК України) способам захисту порушеного права. Таку ж правову позицію займає і Пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29 травня 2013 року №12, де, зокрема, в п. 4.2 зазначається, що господарський суд відмовляє у позові в тому разі, коли з'ясує, що договір оренди є поновленим (продовженим) на строк, який був раніше встановлений договором.
Щодо другої вимоги позивача, стосовно зобов'язання відповідача укласти додатковий договір до договору оренди, то вона похідна від першої вимоги і аналогічно є вимогою про констатацію факту пролонгації дії договору оренди.
За результатами правового аналізу наявних матеріалів справи та поданих доказів, господарський суд дійшов висновку, що право позивача не порушено, а відтак не підлягає судовому захисту в спосіб обраний останнім.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 43,33,34,44,49,75,82,82-1,84,85 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Кредобанк» відмовити в повному обсязі.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
У судовому засіданні 16.07.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 17.07.2013р.
Суддя Юркевич М. В.