Справа № 1017/6142/12 Головуючий у І інстанції Каліновська А.В.
Провадження № 22-ц/780/3970/13 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л.М.
Категорія 4 22.07.2013
УХВАЛА
Іменем України
11 липня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Даценко Л.М.,
суддів Савченка С.І., Панасюка С.П.,
при секретарі Бевзюк М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Миронівської міської ради Київської області, Відкритого акціонерного товариства "Кристал-М", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю,
встановила:
У грудні 2012 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, в якому посилається на те, що у 1975 році вона власними силами і за власні кошти збудувала гараж, позначений у плані БТІ літерою "А-1" загальною площею 21,8 кв. м. Офіційних документів щодо виділення земельної ділянки та щодо надання дозволу на будівництво гаража у той час не вимагалось. Відтак, з моменту закінчення будівництва гаража вона фактично набула права власності на нього, проте у БТІ вчасно свою нерухомість не зареєструвала.
У 1994 році земельна ділянка, яка знаходиться під зазначеним гаражем, якимось чином була занесена до державного акту на право постійного користування ВАТ «Кристал-М», тому в тому ж році їй зазначеним товариством було фактично надано в користування земельну ділянку площею 0,1000 га для обслуговування автогаража в АДРЕСА_1.
Також позивачка зазначила, що отримала у користування земельну ділянку, яка розташована за вказаною адресою, згідно протоколу загальних зборів ЗАТ «Кристал - М» від 22 травня 1994 року, договору суборенди землі від 01 вересня 2004 року та договору оренди землі від 25 червня 2010 року.
Просила визнати за нею право власності на самочинно збудований гараж, позначений у плані БТІ літерою А-1, площею 21.8 кв. м, розташований за вищезазначеною адресою. Позов заявила з підстав, передбачених ст. ст. 16, 376 ЦК України.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивачка подала апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій просила його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, оскільки суд не взяв до уваги надані позивачкою докази на підтвердження її позовних вимог, зокрема договір оренди земельної ділянки від 25.06.2010 року, укладений між ВАТ "Кристал-М" та позивачкою.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження, оскільки суду не надані докази того, що позивачем було побудовано спірний гараж та що позивач є користувачем земельної ділянки, на якій він розташований, а також, що будівництво зазначеного гаража велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Встановлено, що згідно копії технічного паспорту, складеного 12.03.2012 року, наявною у матеріалах справи (а. с. 8-12), спірний гараж знаходиться по АДРЕСА_1. 19 квітня 2012 року позивачка звернулася до Миронівської міської ради Київської області із заявою про визнання права власності на нежитлову будівлю - гараж, який розташований за вказаною адресою.
Листом Миронівської міської ради Київської області від 28 квітня 2012 року позивачці відмовлено у визнанні права власності у зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів на зазначений гараж. (а. с. 21)
В позовній заяві та в апеляційній скарзі позивачка посилається на те, що у 1975 році вона збудувала спірний гараж і офіційних документів щодо виділення земельної ділянки, надання дозволу на будівництво гаража та щодо введення в експлуатацію вказаного об"єкта у той час не вимагалось, тому з моменту закінчення будівництва гаража вона фактично набула права власності на нього. Відтак, застосуванню підлягає ч. 2 ст. 328 ЦК України 2003 року, яка встановлює, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Однак, такі доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах діючого на час виникнення правовідносин законодавства і до зазначених правовідносин не можуть бути застосовані норми ЦК України 2003 року виходячи з наступного.
Згідно ч. 3 ст. 105 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 10 ЗК УРСР 1970 року, який діяв на час виникнення правовідносин, міські Ради депутатів трудящих, їх виконавчі комітети в межах міста надають в користування, а також вилучають земельні ділянки для державних або громадських потреб відповідно до статей 16, 37, 38 цього Кодексу
За змістом ст. 16 ЗК УРСР 1970 року надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 24 ЗК УРСР 1970 року залежно від цільового призначення кожної земельної ділянки, наданої в користування, землекористувачі мають право в установленому порядку зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будови і споруди.
Згідно ст. 86 ЗК УРСР 1970 року всі землі в межах міста перебувають у віданні міських Рад депутатів трудящих, компетенція яких в галузі регулювання земельних відносин визначається статтею 10 цього Кодексу.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм матеріального права, які діяли на час виникнення правовідносин, надання земельної ділянки позивачці у користування повинно було здійснюватись в порядку відведення рішенням виконавчого комітету міської Ради народних депутатів в порядку, встановленому законодавством Української РСР. У рішенні про надання земельної ділянки повинна бути вказана мета, для якої вона надається та основні умови користування і залежно від цільового призначення земельної ділянки, наданої в користування, землекористувач мав право в установленому порядку зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будови і споруди згідно встановленого дозволу або належно затвердженого проекту.
З урахуванням наведеного, посилання позивачки на те, що станом на час будівництва гаража не вимагалось офіційних документів щодо виділення земельної ділянки та надання дозволу на його будівництво, є безпідставними і такими, що не грунтуються на вимогах чинного на час виникнення правовідносин законодавства.
Таким чином, оскільки позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу всупереч вимогам ст. ст. 10, 57-60 ЦПК України на підтвердження надання у встановленому порядку земельної ділянки для будівництва гаража та здійснення нею будівництва спірного гаража, то її доводи про те, що з моменту закінчення будівництва гаража вона фактично набула права власності на нього, є безпідставними і суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Крім того, суд вірно не прийняв до уваги посилання позивача на отримання у встановленому порядку права користування земельною ділянкою на підставі рішення загальних зборів від 22 травня 1994 року, оскільки станом на зазначену дату ЗАТ «Кристал -М» не набуло права постійного користування на землею площею 86,6 га відповідно до вимог ст. ст. 22, 23 ЗК УРСР 1990 року з огляду на те, що державний акт було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування лише 24 січня 1995 року, а тому не мало права нею розпоряджатись.
Оцінюючи надані позивачкою договір суборенди земельної ділянки від 01.09.2004 року та договір оренди землі від 25 червня 2010 року, укладеними між ВАТ Кристал-М» та ОСОБА_2, суд дійшов вірного висновку про те, що із зазначених договорів не вбачається, що позивачу була надана у користування земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, на якій розташований спірний гараж, та не надано відповідних доказів щодо відповідності меж земельної ділянки за вказаною адресою межам земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання позивачки на ст. ст. 328, 376 ЦК України 2003 року, оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що основними умовами при задоволенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, яка була їй передана у користування під уже забудоване нерухоме майно, є те, що особа дійсно збудувала його, будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією або ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу та земельна ділянка надана у користування у встановленому законом порядку.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову в позові.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, рішення суду від 21 травня 2013 року відповідає обставинам справи, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді