МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Фрунзе, 35, смт. Макарів, Київська обл., 08000, т. (04578) 5-12-39

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2013 р. Справа № 1016/2624/12

16 липня 2013 року Макарівський районний суд Київської області в складі головуючого судді Устимчук М.Ю., при секретарях Стернюк Д.А., Захарченко Т.М. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Макарів, справу за первісним позовом ОСОБА_1 до Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області, ОСОБА_3, третя особа Управління Деркомзему у Макарівському районі Київської області про визнання рішення сесії сільської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку незаконними та їх скасування та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним у зв'язку з фіктивністю ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Макарівського районного суду з позовом 23.10.2012 року посилаючись на те , що 11 жовтня 1997 року у відповідності з договором дарування , що посвідчений нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу її матір громадянка ОСОБА_4 подарувала їй житловий будинок у АДРЕСА_1. Після прийняття будинку у свою власність вона зареєструвала своє право власності на зазначене майно у Макарівському БТІ. Після цього вона стала постійно користуватись та розпоряджатись зазначеним житловим будинком, всіма господарськими спорудами та земельною ділянкою на якій розташований житловий будинок площею 0,25 га. У серпні 2012 року вона звернула до сільської ради про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки на якій розташований подарований їй будинок і дізналась, що на підставі рішення сесії Колонщинської сільської ради від 20.04.2005 року земельна ділянка вже передана у власність ОСОБА_4. З огляду на вище вказане вважає, що вказане рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4 та державний акт на право власності на земельну ділянку, виготовлений на імя ОСОБА_4 видані з грубим порушенням чинного законодавства і мають бути визнані незаконними і підлягають скасуванню. На підставі викладеного, обґрунтовуючи свій позов порушення норм Земельного кодексу України просила суд визнати рішення та державний акт на право власності на земельну ділянку незаконними та скасувати їх.

В подальшому , після ознайомлення представника позивача з матеріалами спдкової справи, до майна померлої ОСОБА_4, позивачкою було подано уточнення до позовної заяви що стосувалаь залучення в якості співвідповідача ОСОБА_3 як спадкоємиці померлої ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідачка ОСОБА_3 скориставшись своїм правом передбаченим ст.. 31 ЦПК України подала зустрічну позовну заяву про визнання договору дарування недійсним у зв'язку з його фіктивністю. Свою позовну заяву позвиач за зустрічним позовом обґрунтувала тим, що всупереч укладеному договору дарування у 1997 році, громадянка ОСОБА_4 продовжувала вільно володіти, користуватись та розпоряджатись будинком, у 2005 році здійснила приватизацію земельної ділянки площею 0,25 га . Більш того, громадянка ОСОБА_4 несла витрати по утриманню домоволодіння, оскільки саме вона була власником особових рахунків на комунальні послуги ( газопостачання та електропостачання), проживала та була зареєстрована у своєму домоволодінню до самої смерті. Вважає, що право чин був фіктивним бо не мав на меті встановлення правових наслідків, а тому просили суд визнати недійсним у зв'язку з фіктивністю договір дарування будинку по АДРЕСА_1.

Представник позивача ОСОБА_5 у судовому засіданні первісний позов підтримав, зустрічний позов заперечив та пояснив, що позивачка ОСОБА_1 та громадянка ОСОБА_4 є між собою близькими родичами, а саме донькою та матірю, а тому не дивно що донька дозволила своїй матері проживати у подарованому нею будинку. Після смерті громадянки ОСОБА_4 відкрилась спадщина на майно покійної, позивачка не звернулась своєчасно до нотаріальної контори, через суд намагалась продовжити строк прийняття спадщини , але їй було відмовлено. Саме у серпні 2012 року позивачці стало відомо про наявність державного акту на право власності на земельну ділянку .

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні свій позов підтримала, зустрічний позов не визнала та пояснила, що з 1995 року її матір ОСОБА_4 проживала саме з нею в місті Києві. Процесом приватизації земельних ділянок, який взагалі є дві ні вона, ні її матір не займались . Саме вона разом з своїм чоловіком доглядали за подарованим будинком, здійснювали поточні комунальні платежі та проводили поточний ремонт будинку. На словах їй було відомо що існує державний акт, проте жодного разу вона особисто його не бачила.

За клопотанням представника позивача ОСОБА_5 у зв'язку з заявою представників відповідача ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності до первісного позову, позивачка ОСОБА_1 за своєю згодою надала суду пояснення в якості свідка.

Як свідок ОСОБА_1 пояснила у судовому засіданні , що з 1995 року ОСОБА_4 проживала з нею у місті Києві до самої смерті , з 2003 року матір була лежача хвора, вона здійснювала постійний догляд за ОСОБА_4 Питанням приватизації ні вона, ні її матір не займалась. Дійсно на її квартиру було доставлено нотаріуса для оформлення довіреності від імені матері на чоловіка молодшої сестри ОСОБА_6 . Їй було відомо що довіреність надається для оформлення землі, і вона вважала, що мова йде про земельну частку (пай) , яку матір мала заробила . Про приватизацію земельної ділянки на якій розташований житловий будинок подарований їй вона достовірно дізналась у 2012 році, коли чоловік сестри привіз Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2 у судовому засіданні первісний позов не визнала, зустрічний позов підтримала та пояснила, що у ОСОБА_4 було три доньки : її матір ОСОБА_3, позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_6. Бабуся ОСОБА_4 проживала у своєму будинку по АДРЕСА_1. Відповідачка за первісним позовом ОСОБА_3 як найстарша донька і підтримувала її , проте ОСОБА_4 менше любила її ніж інших двох дочок. Відповідачка ОСОБА_3 не знала про існування договору дарування і дізналась про нього лише після смерті ОСОБА_4, за життя бабуся ніколи не повідомляла про цей договір дарування. Після смерті ОСОБА_4 її матір ОСОБА_3 розраховувала на 1\3 частину спадкового майна, що складалось на її думку з житлового будинку, земельної ділянки площею 0,60 га та земельної частки(паю). У 2005 році у квартирі позивачки за первісним позовом була видана довіреність від імені ОСОБА_4 на чоловіка ОСОБА_6 на приватизацію земельної ділянки площею 0,60 га та земельної частки(паю) площею 4,25 га і позивачка достовірно це знала.

Представник відповідача Чернілевський Т.Л. у судовому засіданні первісний позов не визнав, зустрічний позов підтримав.

Відповідач Колонщинська сільська рада свого представника у судове засідання не направили, подали письмову заяву у якій вказали , що позов ОСОБА_1 підтримують.

Третя особа Управління Деркомзему у Макарівському районі свого представника у судове засідання не направили, просили суд слухати справу у їх відсутності.

Вислухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, дослідивши письмові матеріали справи судом було встановлено, що 11 жовтня 1997 року приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу ОСОБА_10 було посвідчено договір дарування відповідно до якого громадянка ОСОБА_4 подарувала , а ОСОБА_1 прийняла у дар жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1. ( а.с. 9)

Жилий будинок з надвірними будівлями за вищевказаною адресою належав дарителю на підставі свідоцтва на право власності виданого 17 липня 1994 року Макарівським бюро технічної інвентаризації на підставі рішення виконкому Колонщинської сільської ради народних депутатів №4 від 26.03.1994 року та зареєстрованого в Макарівському БТІ 17 липня 1994 року за реєстровим №21.

Вказаний договір дарування за позивачем за первісним позовом Макарівським БТІ 08 січня 1998 року .

Відповідно до ст. 243 ЦК УРСР в редакції 1963 року, який був чинним на час укладення договору, за договором дарування сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність . Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Як слідує з пояснень сторін та свідків громадянка ОСОБА_4 . за станом здоровя вимушена була проживати з дітьми. Як вказала позивачка ОСОБА_1 допитана у судовому засіданні як свідок починаючи з 1995 року і до 2008 року ОСОБА_4 проживала з нею , оскільки потребувала сторонньої допомоги.

Суд при розгляді даної справи не встановлює якими мотивами керувалась громадянка ОСОБА_4 здійснюючи дарунок саме ОСОБА_1 та не акцентує свою увагу чи повідомлялись інші дві дочки про укладення договору дарування на користь ОСОБА_1.

Відповідно до ст.. 86 ЦК УРСР в редакції 1963 року право власності - це врегульовані суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 розпорядилась належним їй на праві власності майном і подарувала його своїй дочці позивачці по справі ОСОБА_1

Відповідно до вимог чинного на той час законодавства статті 227 ЦК УРСР в редакції 1963 року позивачка зареєструвала договір дарування у Макарівському бюро технічної інвентаризації , про що зроблена відповідна відмітка про реєстрацію на договорі дарування. ( а.с.9 )

За вимогами ст.. 128 ЦК УРСР в редакції 1963 року право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

У зустрічному позові позивач ОСОБА_3 посилається саме на той факт, що всупереч укладенню договору дарування громадянка ОСОБА_4 продовжила вільно володіти, користуватись та розпоряджатись нерухомим майном, оскільки несла витрати по утриманню домоволодіння, проживала та була зареєстрована у своєму домоволодінню до самої смерті.

Так, у судовому засіданні представники відповідача не подали будь-яких доказів щодо того, що громадянка ОСОБА_4 проживала , володіла і розпоряджалась подарованим майном, несла витрати на оплату комунальних послуг , була зареєстрована та проживала у будинку по АДРЕСА_1 до самої смерті.

До матеріалів справи було подано довідку №642 від 12.10.2012 року виданою Колонщинською сільською радою з якої слідує, що за даними сільської ради житловий будинок в АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_1 , в даному будинку ніхто не зареєстрований.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянка ОСОБА_4 померла у місті Києві.

Свідок ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_9, які є подружжям і проживають в АДРЕСА_2 у судовому засіданні пояснили, що до початку 2000 року громадянка ОСОБА_4 проживала у своєму будинку по сусідству з ними , а потім її забрали в місто Київ діти. З 2000 року по 2008 рік у домоволодінні по сусідству працювала позивачка ОСОБА_1 з своїм чоловіком. Земельну ділянку біля будинку обробляли і позивачка і відповідачка. . Всі квитанції по оплаті комунальних послуг носить по селу листоноша і кладе кому куди. Достовірно відомо, що квитанції на будинок по АДРЕСА_1 були виписані на ОСОБА_4, але хто їх оплачував їм невідомо.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечить.

Таким чином, суд вважає, що у судовому засіданні сторона відповідача ОСОБА_3 не довела тих обставин на які посилались у своєму зустрічному позові щодо того, що громадянка ОСОБА_4 проживала , володіла і розпоряджалась подарованим майном, несла витрати на оплату комунальних послуг , була зареєстрована та проживала у будинку по АДРЕСА_1 до самої смерті.

Так, за вимогами ст.. 58 ЦК УРСР в редакції 1963 року недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки ( мнима угода) . Саме з тих підстав, що сторони за договором дарування не мали наміру створити юридичні наслідки даного правочину - здійснити перехід права власності , відповідач у своєму зустрічному позові просив суд визнати договір дарування недійсним у зв'язку з його фіктивністю.

З такою позицією відповідача ОСОБА_3 суд погодитись не може, більш того у судовому засіданні встановлені взагалі протилежні обставини. Як відомо з матеріалів справи і не заперечується сторонами сторони договору дарування є близькими людьми. Важко зрозуміти ситуацію коли після укладення договору дарування рідна донька заборонить своїй матері після укладення договору проживати чи користуватись житловим будинком та надвірними спорудами. Достовірно встановлено, що громадянка ОСОБА_4 хворіла , саме позивачка доглядала її, возила то з Києва у село Березівку . то з села Березівка знову на Київ.

З огляду на вищевикладене , суд приходить до висновку, що доказів того, що договір дарування від 11.10.1997 року є фіктивним право чином вчиненим без наміру виникнення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків, тобто «про людське око» , протягом судового розгляду справи подано не було, а тому суд приходить до висновку, що зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Що стосується первісного позову, то з матеріалів технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на землю громадянки ОСОБА_4 було встановлено, що 20 квітня 2005 року Колонщинською сільською радою було винесено рішення «Про затвердження технічної документації з видачі гр.. ОСОБА_4 Державних актів на право власності на землю в межах села Березівка Колонщинської сільської ради». З додатку до вказаного рішення стало зрозуміло, що гр.. ОСОБА_4 в порядку ст. ст..116,117,125 ЗК України було передано безкоштовно у власність дві земельні ділянки площею 0,2499 га та 0,3427 га.

На підставі вказаного рішення було видано Державні акти на право власності на земельні ділянки : площею 0,2500 га , що розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення будівництво та обслуговування жилого будинку. ( а.с. 14 ) та іншу земельну ділянку ( Державний акт до матеріалів справи не поданий).

Відповідно до ст. 28 ЗК України від 28.12.1990 року, що діяв на час оформлення договору дарування , при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право володіння або користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. При переході права власності громадян на житловий будинок та по господарські будівлі і споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку , в разі неможливості поділку земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне володіння або користування власників будинку і споруд.

Відповідно до ст. 377 ЦК України в редакції 2004 року , який вже діяв на момент оформлення права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 , до особи, яка набула право власності на житловий будинок , будівлі або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) .

Відповідно до п. 18 Поставно Пленуму ВСУ №7 від 16.04.2004 року , до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю чи споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі ст.. 377 ЦК України , а з часу внесення змін до ст.. 120 ЗК України Законом України від 27.04.2007 року № 997-V і згідно зі статтею 120 ЗК України , переходило право власності на земельну ділянку на якій вони розміщені без зміни її цільового призначення, у розмірах встановлених договором, а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинок, будівлею або спорудою та на частину земельної ділянки яка необхідна для її обслуговування.

Таким чином, суд вважає, що Колонщинська сільська рада виносячи рішення від 20.04.2005 року не врахували існування нового власника житлового будинку по АДРЕСА_1, чим грубо порушила вимоги ст.ст. 86,87,116, 120 ЗК України, а тому вказане рішення є незаконним і підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що права позивача по справі як власника домоволодіння , яке розташоване по АДРЕСА_1 порушені, об'єкт права власності позивача розміщений на належній померлій ОСОБА_4 земельній ділянці , яка на даний час входить до спадкової маси яка має успадковуватись єдиним спадкоємцем померлої ОСОБА_4 відповідачкою ОСОБА_3 , а тому цивільний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Що стосується заяви представника відповідача щодо застосування строку позовної давності, то слід звернути увагу що на вимоги статті 267 ч.3 ЦК України, де чітко зазначено що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі зробленою до винесення ним рішення. Представник відповідача Чернілевського В.Г. у судовому засіданні таку заяву оголосив, строк позовної давності просив обчислювати з часу коли позивачка ОСОБА_1 на його думку дізналась про існування довіреності на оформлення права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку.

Проте , суд не може погодитись з доводами представника відповідача, оскільки позивачка ОСОБА_1 допитана у судовому засіданні як свідок вказала на те, що про існування Державного акту на право вланості на земельну ділянку площею 0,2500 га вона дізналась офіційно у 2012 році з письмової відповіді сільського голови Колонщинської сільської ради Макарівського району.

Доказів того, що позивачка дізналась про існування Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га що розташована в АДРЕСА_1 суду подано не було . Жодного клопотання про виклик та допит у судовому засіданні свідків складання довіреності на громадянина ОСОБА_6 , суду не заявлялось .

Керуючись ст. ст. 13, 15,60,79,88, 209,212-215,223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області, ОСОБА_3, третя особа Управління Деркомзему у Макарівському районі Київської області про визнання рішення сесії сільської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку незаконними та їх скасування задоволити.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним у зв'язку з фіктивністю , залишити без задоволення .

Визнати незаконним рішення сесії Колонщинської сільської ради від 20.04.2005 року в частині затвердження технічної документації , передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_4, яка розташована у АДРЕСА_1 , яка призначена для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га.

Визнати незаконним та скасувати державний акт на право влансоті на земельну ділянку площею 0,25 га , яка призначена для ведення ОБЖ і розташована у АДРЕСА_1 серії ЯБ №310842 , що виданий 20.01.2006 року та зареєстрований за №190 на імя ОСОБА_4.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Київської області через Макарівський районний суд протягом 10 днів з часу його проголошення.

Рішення набирає чинності відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Суддя М.Ю. Устимчук