Справа № 1/0907/962/2011
Провадження № 11/779/229/2013
Категорія ч. 2 ст. 364-1 КК України
Головуючий у І інстанції Лазарів О.Б.
Суддя-доповідач Попович С.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :
головуючого судді Поповича С.С.
суддів Томенчука Б.М., Кавацюка М.Ф.
з участю :
прокурора Шишка Є.А.
засудженого ОСОБА_2
захисника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського міського суду від 28 березня 2013 року, -
в с т а н о в и л а :
Вироком Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2012 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 364-1, ч. 1 ст. 366 КК України.
За ч. 2 ст. 364-1 КК України призначено покарання, із застосуванням ст. 69 КК України - 127 500 грн. штрафу.
За ч. 1 ст. 366 КК України звільнено від призначеного покарання у зв»язку із закінченням строків давності.
Цивільний позов ПАТ КБ «Приватбанк» залишено без розгляду.
18 березня 2013 року ОСОБА_2 подав на вказаний вирок апеляцію, в якій одночасно заявив клопотання про відновлення йому строку на його апеляційне оскарження, мотивуючи свою позицію в частині відновлення строку тим, що під час судового розгляду, а саме 30 травня 2012 року, ним було подане клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі акта амністії і в цей день в судовому засіданні він та його захисник підтримали дане клопотання. Справа була відкладена на 22 червня 2012 року. Однак в той день судове засідання не відбулося, розгляд справи був відкладений на 16 липня 2012 року, коли і був постановлений вирок.
В той же час відповідно до ст. 317 КПК України після розгляду судом всіх доказів, що є у справі, головуючий опитує учасників судового розгляду чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У випадку заявлення клопотань, суд їх обговорює і розв`язує, про що виносить постанову. Але за результатом поданого ним вказаного клопотання судом не було винесено відповідну постанову, що унеможливило її оскарження в апеляційному порядку. Про розгляд даного клопотання не зазначено і у вироку, незважаючи на те, що з часу його подання до суду і до дня постановлення вироку пройшло майже два місяці. Не вирішення даного питання вплинуло на результат справи по суті з постановленням судом вироку, і призвело, вважає, до порушення його процесуальних прав.
А про даний факт він дізнався лише 28 лютого 2013 року під час ознайомлення з матеріалами справи у зв`язку з призначенням судового засідання на 01 березня 2013 року по зміні виду покарання.
Оскарженою постановою в задоволенні клопотання засудженого про відновлення строку на апеляційне оскарження зазначеного вироку відмовлено, а подану ним апеляцію на цей вирок визнано такою, що не підлягає розгляду.
Суд мотивував свою позицію тим, що засуджений був присутнім в судовому засіданні під час проголошення 16 липня 2012 року вироку. Засудженому було направлено копію вироку, що підтверджується листом № 1-962/2011 від 20 липня 2012 року ( а. с. 194 т. 2 ). В матеріалах справи міститься власноручний підпис ОСОБА_2 про повідомлення йому щодо розміру та необхідності сплати штрафу за вироком суду ( а. с. 193 т. 2 ). Як підтверджують матеріали справи ОСОБА_2 після винесення судом вироку частково сплатив призначений йому штраф в розмірі 1 500 гривень. Також ОСОБА_2 неодноразово повідомлявся про розгляд питань пов`язаних з виконанням вироку. А 29 січня 2013 року звертався з заявою до суду про зняття арешту з будинку АДРЕСА_1, який був накладений в процесі розслідування даної кримінальної справи. Що засуджений також звертався до суду з заявою про розстрочення штрафу, який був призначений судом.
Тобто, суд вважав достовірно встановленим, що ОСОБА_2 знав про вирок суду від 16 липня 2012 року, про призначене покарання та про необхідність сплати штрафу за вказаним рішенням суду, а в клопотанні не навів жодної поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження вироку суду і що його твердження про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження вироку суду є безпідставним.
У апеляції засуджений ОСОБА_2 просить скасувати вказану постанову суду, відновити строк на апеляційне оскарження вказаного вироку, мотивуючи свою позицію тими ж обставинами, що зазначив і в апеляції на вирок, доповнивши свою позицію тим, що відповідно до ст. 367 КПК України 1960 року підставами до скасування чи зміни судових рішень є істотне порушення кримінально-процесуального закону. Вважає, що не вирішення питання застосування акта амністії та невинесення судом з цього приводу постанови, унеможливило оскарження такої постанови, вплинуло на результат справи по суті з постановленням судом вироку, відтак призвело до порушення його процесуальних прав.
А відповідно до ст. 367 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є в тому числі і істотне порушення кримінально-процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді, апелянта ОСОБА_2 та його захисника, котрі доводи апеляції підтримали, та при цьому пояснили, що дійсно 16 липня 2012 року ОСОБА_2 подав суду заяву про те щоб подане ним клопотання не розглядати і що вважають, що суду зобов»язаний був винести постанову в тому числі і по такій заяві, пояснення прокурора, який просив залишити оскаржувану постанову без змін, а апеляцію без задоволення, перевіривши матеріали кримінальної справи, обговоривши викладені в апеляції доводи, колегія суддів вважає, що апеляцію слід залишити без задоволення виходячи з наступного.
Як вбачається з протоколу судового засідання під час проголошення вироку суду 16 липня 2012 року засуджений був присутній в судовому засіданні ( а. с. 180-188 т. 2 ). Цього факту не заперечив і сам апелянт.
Відповідно до супровідного листа № 1-962/2011 від 20 липня 2012 року ( а. с. 194 т. 2 ) засудженому було надіслано копію вироку суду, чого він теж не заперечив.
16 липня 2012 року, перед проголошенням вироку, ОСОБА_2 подав власноручно написану ним заяву від того ж дня, про те, що просить подане ним клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв»язку з амністією не розглядати ( а. с. 179 том 2 ).
Протокол судового засідання за цей день теж підтверджує, що ОСОБА_2 заявив клопотання про те щоб залишити без розгляду його заяву про застосування амністії ( а. с. 188 зворот, том 2 ).
Відповідно до змісту ст. 273 КПК України 1960 року по такому клопотанню суд не повинен виносити письмової постанови з виходом до нарадчої кімнати.
Зауважень на протокол судового засідання апелянт не подавав, хоч йому про таке право було роз»яснено після проголошення вироку і повідомлено після письмово ( а. с. 195 том 2 ).
А після проголошення вироку, в той же день 16 липня 2012 року, ОСОБА_2 отримав письмове повідомлення щодо розміру штрафу за вироком та право добровільно його сплатити у місячний строк після набрання вироком суду законної сили, за що власноручно розписався ( а. с. 193 т. 2 ).
Як підтверджує квитанція № 1088.233.1 від 12 лютого 2013 року ( а. с. 20 т. 3 ) ОСОБА_2 добровільно частково сплатив призначений йому вироком суду штраф в розмірі 1 500 гривень.
29 січня 2013 року ОСОБА_2 звертався до суду з заявою про зняття арешту з домоволодіння, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, що йому належить, який був накладений в процесі розслідування даної кримінальної справи в якій зазначив, що вказаний вище вирок, яким його було засуджено, вступив в силу, а тому він ставить на вирішення таке питання ( а. с. 1 т. 3 ). За результатами розгляду цієї заяви постановою суду від 08 лютого 2013 року арешт, накладений відповідно до постанови слідчого від 29 серпня 2011 року на будинок, було скасовано ( а. с. 14-15 т. 3 ). В судовому засіданні ОСОБА_2 теж був присутнім ( а. с. 13 т. 3 ).
22 березня 2013 року суд, розглянувши відповідне клопотання, розстрочив ОСОБА_2 виплати штрафу у сумі 127 500 гривень, призначеного відповідно до вироку суду, до одного року ( а. с. 38-39 т. 3 ). Засуджений теж був присутнім в судовому засіданні, підтримав подане про таке клопотання ( а. с. 37 т. 3 ).
Зазначені вище обставини достовірно підтверджують, що ОСОБА_2 був присутнім в судовому засіданні при проголошенні вироку, йому було надіслано копію цього вироку в порядку ст. 344 КПК України 1960 року, він сам частково виконав вирок суду в частині призначеного покарання, сам же відмовився від розгляду судом поданого клопотання про застосування амністії, у зв»язку з чим суд і не розглядав цього клопотання по суті, чим сам же суперечить змісту своєї апеляції.
Вказане дає підстави колегії суддів прийти до висновку, що апелянт не навів обставин котрі підтвердили б, що строк на апеляційне оскарження ним пропущено з поважних причин.
Стаття 353 КПК України 1960 року передбачає, що у разі подання апеляції з пропуском встановленого статтею 349 цього Кодексу строку з поважних причин і наявності відповідного клопотання суд може відновити цей строк. У противному випадку суд відмовляє у його поновленні і визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду.
Вирішуючи клопотання ОСОБА_2 щодо відновлення строку на апеляційне оскарження вироку суд дотримався вимог процесуального законодавства і по суті правильно відмовив у відновленні цього строку оскільки поважних причин на таке у апелянта не було.
Постанова суду про відмову у відновленні строку на апеляційне оскарження може бути оскаржена в апеляційному порядку і суд апеляційної інстанції має право своєю ухвалою відновити пропущений строк, визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду, і дати розпорядження суду першої інстанції щодо виконання ним вимог статті 351 цього Кодексу, але тільки у випадку якщо апелянт доведе, що строк на апеляційне оскарження ним пропущено з поважних причин.
Проте, оскільки апелянт не довів, що строк на апеляційне оскарження пропущений з тих чи інших поважних причин, а зазначені вище обставини підтверджують, що таких підстав немає, то, відповідно, апеляція не може бути задоволена.
Крім того, питання про застосування амністії по відповідній заяві засудженого може бути розглянуто відповідно до чинного законодавства в тому числі і в порядку виконання вироку суду.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду від 28 березня 2013 року про відмову в задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження вироку Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2012 року по справі про засудження ОСОБА_2 за ст. ст. 364-1 ч. 2, 366 ч. 1 КК України - без змін.
На ухвалу протягом трьох місяців з часу її оголошення може бути подано касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
С У Д Д І :
_______________ ________________ _______________
С.С. Попович Б.М. Томенчук М.Ф. Кавацюк