№ справи:122/9766/2012 Головуючий суду першої інстанції:Двірник Н.В.
№ провадження:22-ц/190/4751/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Синельщікова О. В.
________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Синельщікової О.В.
суддів:Курської А.Г., Чистякової Т.І.
при секретарі:Щегловій Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 червня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
Оскаржуваним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 червня 2013 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування матеріальної шкоди 63.118,16 грн.
В задоволенні решти позову відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 700 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_8 ставить питання про скасування рішення суду і просить ухвалити нове рішення про відмову у позові у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, висновок суду про те, що показання відповідача та його пасажира ОСОБА_9 стосовно того, що вони рухалися на зелене світло світлофора, нічим не підтверджені, неспроможний, суперечить матеріалам справи та показанням свідка ОСОБА_10 Посилається на те, що судом безпідставно були прийняті до уваги показання свідка ОСОБА_11, яка навіть не бачила самої ДТП, а, тим більш, на яке саме світло світлофора рухався автомобіль Тойота. Також, вважає, що суд не повинен був приймати до уваги висновки експертиз, оскільки вони не містять відомостей про віну будь-кого із сторін у ДТП.
Крім того, зазначає, що суд, в порушення вимог статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 10 Цивільного процесуального кодексу України, не залучив до участі у справі як третю особу - страхову компанію, в якій застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, позивачку, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за встановлення вини відповідача ОСОБА_7 у дорожньо-транспортній пригоді, він як володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає за матеріальну шкоду, завдану позивачці пошкодженням належного їй автомобілю.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору, вважає, що суд першої інстанції повно і правильно встановив всі обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які відповідають обставинам справи, яку вирішив відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 16 березня 2010 року о 21 годині 45 хвилин за участю водіїв ОСОБА_12 - сина позивачки ОСОБА_6, який керував автомобілем Шкода Октавіа, реєстраційний номер НОМЕР_1, і відповідача ОСОБА_7, який керував належним йому автомобілем Тойота Прадо, реєстраційний номер НОМЕР_2, в результаті зіткнення яких на перехресті вулиць Самокіша і Севастопольської у м. Сімферополі, був пошкоджений автомобіль позивачки, і розмір матеріальної шкоди, визначеної за висновками комплексної судової документальної автотоварознавчої і автотехнічної експертизи № 11/37, 11/80, 3/72 від 25 квітня 2013 року становить 63.118,16 грн. (а.с.99-107).
Дослідивши і оцінивши відповідно до вимог статей 187-189, 212 Цивільного процесуального кодексу України докази, які зібрані в цивільній справі, а також у справі прокуратури м. Сімферополя № 56, в якій 04 липня 2011 року винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи відносно водія ОСОБА_7 за підстав пункту 2 статті 6 Кримінального процесуального кодексу України - за відсутністю складу злочину, а саме, відсутності необхідних для кваліфікації складу злочину, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України, ушкоджень здоров'я потерпілих, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про встановлення у ДТП вини відповідача ОСОБА_7
При розгляді справи судом встановлено, що водій ОСОБА_7, який рухався по вул. Севастопольській у м. Сімферополі, поки на перехресті горів зелений сигнал світлофора, виїхав на нього на красний сигнал, чим порушив вимоги пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху України, за яким червоний сигнал світлофора забороняє рух.
Щодо дій іншого водія ОСОБА_12, то суд встановив, що він перетинав перехрестя вулиць Самокіша і Севастопольської на зелений сигнал світлофора, діяв відповідно до Правил дорожнього руху України і не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем Тойота Прадо.
Доводи апеляційної скарги про неправильну оцінку показань окремих свідків, колегія суддів не приймає до уваги, тому що зазначені вище докази оцінювалися судом першої інстанції у їх сукупності, тобто за правилами частини 3 статті 212 Цивільного процесуального кодексу України.
Доводи апеляційної скарги про порушення вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та порушення норм процесуального права не притягненням до участі у справі страхової компанії, де була застрахована цивільна відповідальність відповідача, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 16 постанови № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснив, що відповідно до статті 21 Закону N 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.
Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 Цивільного кодексу України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.
У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_7 ні суду першої інстанції при розгляді цивільної справи, ні працівникам ДАІ і прокуратури, що встановлювали обставини дорожньо-транспортної пригоди, не заявив про страхову компанію, в якій застрахована його цивільна відповідальність, не надав страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Не названа відповідальна страхова компанія і не наданий відповідний страховий поліс і суду апеляційної інстанції представником відповідача, а також у матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем ОСОБА_7 вимог Закону України № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо письмового подання страховику, з яким укладено відповідний договір, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що шкода позивачці повинна відшкодовуватися її завдачем, і суд першої інстанції правильно встановив цивільно-правову відповідальність саме відповідача ОСОБА_7
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення не має.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Синельщікова О.В. Курська А.Г. Чистякова Т.І.