Справа № 2-1196/11

Провадження № 2/456/153/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2013 р. Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Андрейківа Ю. Я.

при секретарі Куртій В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2 до ЗАТ «ОТП Банк», приватного нотаріуса ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, суд -

в с т а н о в и в :

17.03.2011р.в суд надійшла позовна заява заявника представника позивача ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2 до ЗАТ «ОТП Банк», приватного нотаріуса ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки . В позові та в уточненні до нього представник позивача ОСОБА_1 просить :

- визнати недійсним кредитний договір №CM-SME 602/02/2008 від « 25»січня 2008р. укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2;

- визнати недійсним іпотечний договір № PM-SME 602/02/008 від « 25»січня 2008р. укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2;

- визнати недійсним договір поруки укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4;

- зобовязати закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» прийняти від ОСОБА_2 грошові кошти,як залишок коштів,що повертається у натурі,на умовах розстрочки платежів на 48 місяців;

- зобов*язати приватного нотаріуса ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач стверджує, що договір кредиту, на підставі якого йому було надано кредит в розмірі 170000,00 доларів США, складався Банком та містить положення, які значно погіршують положення позивача, та порушив правові умови договору кредиту, принцип справедливості та принцип рівності сторін договору. Позивач будучи впевненим, що на момент укладення кредитного договору,усі істотні умови що вказані у Договорі не є завідомо невигідними, та те що сторони Договору не порушують законів і діють у повній відповідності до діючого законодавства України, оскільки він повністю довіряв відповідачу, як професійному оператору певного виду послуг у сфері кредитування. Позивач зазначає, що законодавство, яке було чинним на момент укладення кредитного Договору, передбачало отримання індивідуальних ліцензій НБУ на проведення кредитної валютної операції з боку Банку та використання ним іноземної валюти на території України як засобу платежу, також Банк не попередив Позивача про нестабільність курсу долара і що його послуги, зважаючи на їх ціну, явно не задовольнять інтереси і вимоги Позивача, також Банк не попередив і про те, що вартість кредиту істотно зросла, ніж це очікувалось під час укладення договору. Так як Договір не містить порядку зміни Договору, який враховував би інтереси споживача, взагалі не містить умови про порядок припинення Договору, а це є суттєвими умовами, то Договір в цілому суперечить п.8 ч.1 ст.6 Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», також порушує вимоги законодавства, а саме статті 525ЦК України, що дає підстави для визнання Кредитного Договору недійсним.

В суді представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав викладених в

позові , в заяві про доповнення підстав позову та заяві про уточнення позовних вимог. Додатково

наголосив, що спірні договора невідповідають актам цивільного законодавства, недотримано вимог

щодо розпису сукупної вартості кредиту та зазначення вартості всіх кредитних послуг. Заява

позивача про погодження % ставки по кредитних послугах банку неможе братись до уваги як

погоджена ставка сторонами так як все має бути описано в договорах. Просив позов задоволити

повністю.

Позивач позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позові, зазначив що отримав на руки

кредитної валюти у розмірі близько 165000доларів США. Кредит брав добровільно та підписував

додаткові угоди про зміну процентної ставки бо була важка криза. Просив позов задоволити.

Відповідач не погоджуючись з позовом заперечив твердження позивача про те, що йому не

була надана інформація стосовно Закону України «Про захист прав споживачів», адже

позичальником для отримання кредиту було надано Анкету-заяву, яка свідчить про те, що Позивачем

свідомо вибрано валюту кредитування , розмір кредиту його строк та процентну ставку кредитування,

а тому в задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши усі наявні обставини та матеріали справи , заслухавши пояснення та доводи

представника позивача , суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не

підлягають .

25.01.2008р. між позивачем - ОСОБА_2 та відповідачем ЗАТ «ОТП Банк» було укладено

кредитний договір №CM-SME 602/02/2008 та іпотечний договір № PM-SME 602/02/008 від

« 25»січня 2008р.. Відповідно до умов договору кредиту відповідач надав позивачу кредит в розмірі

170000 доларів США. Відповідно до п.2 частини 1 Договору дату повернення кредиту визначено

25.01.2018р.. Позивач визнав, що даний договір було укладено добровільно , так як і перепідписані

угоди про зміну % ставки. За умовами кредитного договору було визначено плаваючу процентну

ставку яка складалась з фіксованого відсотка у розмірі 5,4% річних та FIDR на строк в 360 днів з

виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Як визнав в суді позивач він

отримав на руки в банку біля 165000доларів США, а остальні пішли на оплату за банківські послуги.

Кредитні кошти надавались банком позивачу на підставі кредитної заяви шляхом перерахування суми на рахунок позичальника . Відповідно до кредитної заяви від 29.01.2008р. з посиланням на кредитний договір №CM-SME 602/02/2008 від 25.01.2008р. позичальник ОСОБА_2 висловив згоду та прохання на видачу йому кредиту розміром в 70000 доларів США (в іноземній валюті) з встановленням плаваючої процентної ставки з розрахунком (FIDR + 5,4%) 12,9%. Відповідно до кредитної заяви від 04.02.2008р. з посиланням на кредитний договір №CM-SME 602/02/2008 від 25.01.2008р. позичальник ОСОБА_2 висловив згоду та прохання на видачу йому кредиту розміром в 30000 доларів США (в іноземній валюті) з встановленням плаваючої процентної ставки з розрахунком (FIDR + 5,4%) 12,9%. За таких обставин суд критично оцінює доводи представника позивача про порушенням зі сторони відповідача норм Закону України « Про захист прав споживачів» стосовно ненадання повної інформації про повної ціни кредиту та правил розрахунку процентної ставки. Як вбачається з кредитних заявок вони були підписані як позивачем так і відповідачем з посиланням на договір кредиту, а тому носять договірний характер та є невід»ємною частиною кредитного договору так як спрямовані на його виконання.

Згідно п.1.4.1.1.2 Кредитного договору встановлено , що у разі використання плавуючої процентної ставки, проценти за користування кредитом розраховуються як FIDR + фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахувань процентів. Відповідно до п. 1.4.1.3. Кредитного договору плаваюча процентна ставка підлягає коригуванню після перебігу кожного дванадцятого календарного місяця починаючи з дати укладення договору, а отже позивач був належним чином ознайомлений з умовами отримання кредитних коштів . Окрім цього згідно п.1.4 Кредитного договору з підписанням цього договору сторони висловили свою цілковиту згоду з тим що визначення порядку плати за кредит п . 1.4 Договору повністю відповідає волевиявленню сторін. Сторони також підтверджують , що вони повністю ознайомлені з порядком визначення плати за кредит, що і спростовує доводи позивача та його представника про ненадання такої інформації . Окрім цього сторони відповідно до додатку № 1 до кредитного договору №CM-SME 602/02/2008 від 25.01.2008р. погодили та встановили графік погашення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Відповідно до анкети - заявки поданої ОСОБА_2 26.12.2007р. позивач подав заяву на отримання кредиту під заставу комерційної нерухомості з бажаною сумою кредиту саме в Американській валюті розміром 170000 доларів США з обранням плаваючої процентної ставки та річної відсоткової ставки у розмірі 12,9відсотків, що підтверджує волевиявлення позивача до отримання кредитних коштів саме на таких договірних умовах.

Згідно положень ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Підставою недійсності правочину у розумінні ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Нормами ст. 626 ЦК України визначено, що договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Зі змісту ст.628 ЦК України вбачається, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Нормою ст.629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Посилання представника позивача на те, що відповідач на момент отримання позивачем кредитних коштів в валюті США немав індивідуальної ліцензії НБУ на проведення кредитно валютних операцій як на доказ який би давав підстави визнати недійсними договір кредиту та договір іпотеки є на думку суду достатньо необґрунтованим. Статтею 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет № 15-93. Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 2 Закону № 2121-ІІІ кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями). Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Як вбачається з банківської ліцензії № 191 від 08.11.2006р. виданої Національним Банком України ЗАТ «ОТП Банк» має право на здійснення банківських операцій визначені ч.1 та п.5-11ч.2 ст. 47 З.У. «Про банки та банківську діяльність» . Відповідно до Дозволу № 191-1НБУ виданого 08.11.2006р. ЗАТ «ОТП Банк» має право здійснення операцій визначених в п. 1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 З. У. «Про банки та банківську діяльність». Окрім цього згідно додатку до Дозволу НБУ № 191-1 від 08.11.2006р. ЗАТ «ОТП Банк» має

право здійснювати операції з валютними цінностями.

Судом за клопотанням представника позивача згідно ухвали суду від 11.01.2013р. було призначено судово бухгалтерську експертизу стосовно відповідності графіку кредиту розрахункам по договору та якою має бути реальна процентна ставка згідно Постанови правління НБУ № 168 але ухвала суду була залишена без виконання в зв»язку з несплатою позивачем вартості експертизи.

Нормою ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов»язана довести ті обставини

на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Керуючись ст.ст. 16, 192, 215, 526, 533, 625,627, 629, 638,651, 652, 1054 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», Постановою НБУ № 200 від 30.05.2007р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

В позові представника позивача ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2 до ЗАТ «ОТП Банк», приватного нотаріуса ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору , договору іпотеки, зобов»язання прийняти раніше сплачених коштів, зобов»язання нотаріуса виключити з реєстру записи на заборону про відчуження нерухомого майна - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: Ю. Я. Андрейків