АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження 22-ц/744/7868/2013 Головуючий у 1-й інстанції - Шевцова Т.В.

Справа № 200/4744/13ц Доповідач - Петренко І.О.

Категорія - 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2013 року

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Петренко І.О.

суддів - Котушенко С.П., Романюк М.М.

при секретарі - Солод О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Кредит-Дніпро» про визнання договорів недійсними,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернулась до суду з позовом та просила ухвалити рішення, яким визнати кредитний договір від 02 квітня 2007 року №020407-USD, укладений між нею та ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" недійсним з моменту його укладення; визнати договір іпотеки від 02 квітня 2007 року №020407-USD-ІП, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" недійсним з моменту його укладення; судові витрати по справі покласти на відповідача.

В обґрунтування позову вказує, що 02 квітня 2007 року між нею та ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" укладено кредитний договір №020407-USD, за умовами якого банк зобов'язався надати їй поновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом 350 000 доларів США, який за додатковою угодою від 18 жовтня 2007 року №1 збільшений до 370 000 доларів США, а вона зобов'язалась повернути у визначений договором строк отриманий кредит та сплатити 14 відсотків річних, розмір яких за додатковою угодою збільшений до 15%. Належне виконання зобов'язання забезпечено укладенням 02 квітня 2007 року договору іпотеки №020407-USD-ІП, предметом якого є її квартира АДРЕСА_1. Вона є споживачем кредитних послуг в формі поновлювальної кредитної лінії та на ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, лист НБУ №29-213/8207 від 15 серпня 2012 року,а тому вважає, що кредит надано їй з порушенням норм наведених статей законодавства, оскільки належним платіжним засобом є гривня. Втім, умовами кредитного договору (пункт 1.1) визначено вираження грошового зобов'язання банку в іноземній валюті - доларах США, а не у грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Крім того, за умовами п.7.3, 7.5 кредитного договору вона була вимушена погашати кредит та сплачувати відсотки у валюті кредиту, визначеній в п.1.2 кредитного договору, однак в договорі такий пункт взагалі відсутній, що свідчить про неможливість нарахування відповідачем відсотків за кредитним договором (невизначеність валюти) та неможливість виконання нею як позичальником своїх зобов'язань зі сплати відсотків та погашення кредиту. Окрім того, в порушення чинного законодавства банком надано кредит в іноземній валюті без відповідного дозволу (ліцензії) на такі дії. Для з'ясування питання про наявність у відповідача генеральної ліцензії на видачу кредиту у валюті вона надсилала запит до НБУ та отримала відповідь, з якої у додатку до дозволу №70-2 вбачає відсутність у відповідача такого права.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову застосовують норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішують справи. Згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони цього правочину.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у з'ясованих фактичних обставинах справи не встановлені дії відповідача з введення позивача в оману, в тому числі не встановлено підтримання діями відповідача в свідомості позивача його добросовісної помилки, а тому презумпція правомірності договору кредиту в межах заявлених у цій справі вимог не спростована, і, розв'язуючи спір, суд виходить з наявного конфлікту майнових інтересів, за якого позивач через свою неплатоспроможність намагається уникнути виконання зобов'язань зі сплати відповідачу обумовленої плати за користування кредитом, а тому його права не порушені, що за ст.ст. 15, 215 ЦК України виключає підстави для задоволення позову згідно з ст. 230 цього Кодексу.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02 квітня 2007 року між ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №020407-USD, за умовами якого позичальнику надано поновлювальну кредитну лінію з лімітом 350 000 доларів США на споживчі цілі. за умовами п.1.3 цього договору плата за користування одержаним кредитом встановлюється у розмірі 14% річних, а згідно з п.1.4, в разі порушення п.4.3 договору, плата встановлюється в розмірі 28% річних. Відповідно до п. 2.1 кредитного договору, забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за цим договором оформлюється іпотекою квартири АДРЕСА_1.

Пунктом 4.3 кредитного договору визначено остаточну дату погашення кредиту - 01 квітня 2012 року. Порядок розрахунків за договором визначено в розділі 7 договору, а п. 7.3 визначено, що нарахування та сплата відсотків за користування кредитними ресурсами здійснюється у валюті кредиту, яка вказана у п.1.2 цього договору.

За умовами п.9.1 кредитного договору, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 01 квітня 2012 року включно, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного та належного їх виконання.

Вказаний договір підписано сторонами, а отже сторони погодились з його умовами та ознайомленні з ними, окрім того, позивальником отримано примірник оригіналу кредитного договору в день його укладення.

Разом з тим, 02 квітня 2007 року ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" та ОСОБА_1 складено додаток №1 до кредитного договору №020407-USD, яким визначено графік зниження ліміту, який також підписано сторонами.

18 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №020407-USD, якою викладено п.1.1 в новій редакції та зазначено, що банк 18.10.2007 року надає позичальнику поновлювальну кредитну лінію з лімітом 370 000 доларів США на споживчі цілі. Додаткова угода підписана сторонами правочину, один із примірників якого належить позичальнику.

До додаткової угоди сторонами правочину складено новий графік зниження ліміту від 18.10.2007 року.

Разом з тим, ЗАТ КБ "Кредит - Дніпро" та ОСОБА_1. 29.05.2008 року складено графік зниження ліміту, визначений у додатку №2 до кредитного договору №020407-USD від 02.04.2007 року, який також підписано сторонами.

28 жовтня 2008 року сторони кредитного договору дійшли додаткової угоди №3, за якою виклали п.1.3 та 1.4 кредитного договору №020407-USD від 02 квітня 2007 року в новій редакції, змінивши відсоткову ставку з 14% річних на 15% річних, а з в разі порушення умов п.4.2 кредитного договору - з 29 % річних на 30% річних.

Додаткова угода №3 підписана позичальником та кредитором, а отже сторони правочину погодились на його умови, та ознайомлені з ними.

02 квітня 2007 року з метою забезпечення кредитного договору №020407-USD від 02 квітня 2007 року між ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №020407-USD-ІП, предметом якого є належна позичальнику на праві власності квартира АДРЕСА_1

Додатковою угодою №1 до іпотечного договору №020407-USD-ІП від 02 квітня 2007 року внесено зміни в частині збільшення кредитного ліміту до 370 000 доларів США.

13 листопада 2012 року ОСОБА_1 на адресу НБУ надіслано запит про отримання публічної інформації, а саме генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та додатку до генеральної ліцензії ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро".

Відповідно дозволу №70-2, виданого НБУ Закритому акціонерному товариству комерційному банку "Кредит-Дніпро", який долучений в якості доказу позивачем, останній виданий 24 грудня 2002 року на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", згідно з додатком до цього дозволу.

Згідно з додатком до дозволу №70-2 від 14.06.2006 року, перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро", визначає операції і з валютними цінностями, в тому числі і з правом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

З постанови Бабушкінського ВДВС ДМУЮ від 15 травня 2009 року вбачається, що приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_4 звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, на користь ЗАТ КБ "Кредит - Дніпро" в рахунок погашення заборгованості.

З копії виконавчого напису приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_4 від 28 квітня 2009 року вбачається наявне порушення ОСОБА_1 свого зобов'язання, внаслідок чого наступили умови, визначені в договорі іпотеки №020407-USD-ІП від 02 квітня 2007 року зі змінами, внесеними пізніш, які стали підставою звернення стягнення на предмет іпотеки в межах суми заборгованості, визначеної в еквіваленті 373 604,36 долари США.

Відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2012 року, яке набрало законної сили 13 серпня 2012 року, задоволено позовні вимоги ПАТ "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №020407-USD від 02 квітня 2007 року в розмірі 4 667 718,98 грн.

Відповідно ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та умовах, встановлених законом.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогоднішній день встановлені Декретом Кабінету Міністрів України, який має силу та статус закону.

Згідно ст.2 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції (у т.ч. операції, пов'язані з переходом права власності на іноземну валюту та зобов'язання, предметом яких є іноземна валюта) з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Ст.5 Декрету КМУ передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальні ліцензії, на весь період дії валютного регулювання.

Згідно п.2.3. «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року №275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати, в тому числі операції з валютними цінностями.

Згідно банківської ліцензії №70 від 24 грудня 2002 року, виданої НБУ Закритому акціонерному товариству комерційному банку "Кредит-Дніпро", яка долучена до матеріалів справи відповідачем, банк має право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Таким чином, суд першої інстанції в повному обсязі дослідив, проаналізував та дав належну оцінку, поданим сторонами доказам, що мають значення в конкретній справі, доводять існування відповідних юридичних обставин, застосував норми матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Інші доводи апеляційної скарги законності рішення суду першої інстанції не спростовують, рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, правові підстави для скасування рішення, відсутні.

Керуючись ч. 1 ст. 218, ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді