Категорія 27 Головуючий у 1-ій інстанції Матвєєва Ю.О.

Суддя-доповідач Ткаченко Т.Б.

Р і ш е н н я

Іменем України

29 травня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

Головуючого - Песоцької Л.І.,

Суддів - Попової С.А., Ткаченко Т.Б.

При секретарі - Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», в особі Східного міжрегіонального управління Роздрібного бізнесу АТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», в особі Східного міжрегіонального управління Роздрібного бізнесу АТ «Ерсте Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 5 квітня 2013 року,

В с т а н о в и л а :

В грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк», в особі Східного міжрегіонального управління Роздрібного бізнесу АТ «Ерсте Банк» (далі ПАТ «Ерсте Банк» або Банк) звернулось до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в подальшому уточнив вимоги, просило в солідарному порядку достроково стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором №014/5654/3/23661 від 26.09.2008 року у сумі 21062,21 доларів США, у тому числі суму кредиту - 18234,67 доларів США, пеню за прострочку кредиту - 2250,37 доларів США, пеню за прострочку відсотків - 241,17 доларів США, штраф - 336,00 доларів США та відшкодувати судовий збір 1702 грн.51 коп.

Посилалось на те, що між ОСОБА_3 та відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк», правонаступником щодо прав і зобов'язань якого є ПАТ «Ерсте Банк», 26 вересня 2008 року був укладений кредитний договір № 014/5654/3/23661 (далі Кредитний договір), згідно якого відповідачу було надано кредит в сумі 28000,00 доларів США на строк до 25 вересня 2015 року, зі сплатою 14,00% річних на споживчі цілі.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки №014/5654/3/23661 від 26.09.2008 року, відповідно до якого останнім передано позивачу в іпотеку житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Також в якості забезпечення основного зобов'язання був укладений договір поруки 014/5654/3/23661/1 від 26.09.2008 року, згідно якого поручителем виступив ОСОБА_4

Відповідно до кредитного договору ОСОБА_3 зобов'язався щомісячно до 15 числа кожного місяця здійснювати сплату ануїтетних платежів згідно з графіком платежів, що є додатком №1 до договору (п.5.2 Кредитного договору).

Відповідно до п.4.1.5 Договору іпотеки та п.5.7 Кредитного договору відповідачі зобов'язувалися застрахувати предмет іпотеки на повну його вартість на випадок втрати, пошкодження або загибелі, а також здійснити страхування свого життя на користь іпотекодержателя за власний рахунок, а у випадках закінчення строків договорів страхування протягом дії кредитного договору, поновлювати дію договорів страхування та надавати копії платіжних документів про сплату страхових внесків до Банку.

У порушення умов укладених договорів відповідачами порушено два основних обов'язків: по поверненню кредиту та поновлення договорів страхування. У зв'язку з чим, відповідно до п. 5.6, п. 6.5 у позивача виникло право достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, комісії, штрафні санкції.

11 вересня 2012 року відповідачам була направлена вимога про усунення порушення зобов'язання - дострокове повернення боргу.

В січні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись з зустрічним позовом до Банку, в якому просили визнати недійсними Кредитний договір № 014/5654/3/23661 від 26 вересня 2008 року з доданою угодою №1 від 26 червня 2009 року, укладений між ПАО «Ерсте Банком» і ОСОБА_3; договір поруки № 014/5654/3/23661/1 від 26 вересня 2008 року з договором про внесення змін від 26.06.2009 року та договір іпотеки № 014/5654/3/23661 від 26.09.2008 року з договором про внесення змін до нього від 26.06.2009 року, укладені між Банком та ОСОБА_4

Посилались на те, що при самостійному проведенні відповідачами розрахунків, згідно графіку погашення платежів, відсоткова ставка по кредиту складає не 14%, а 15% річних. Позивачем за 2008-2009 рік нараховано 14,2% річних, в 2010 році - 15% річних та нараховано додатково відсотки на прострочену заборгованість за тілом кредиту до 14,2%, а в 2012 році до 14,7%. Зазначеними діями Банком неправомірно завищено заборгованість за тілом кредиту та умисно не вказав споживачам реальну відсоткову ставку, з метою отримання додаткового прибутку за вказаним договором, шляхом встановлення щомісячного платежу, який не відповідає відсотковій ставці, визначеній договором, оскільки б відповідач не погодився б з умовами кредитного договору, якщо б знав, що відсоткова ставка складатиме 15% річних. А тому така угода відповідно до ст.230 ЦК України повинна бути визнана судом недійсною, а разом з тим підлягають визнанню недійсними і договори іпотеки і поруки.

Посилаються також, що під час укладення договорів, були порушені їх права, передбачені ст.ст.11,18,19,20 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вони мали право на отримання повної і достовірної інформації, а їм не було роз'яснено різницю між ануїтентним та класичним варіантом нарахування відсотків, у зв'язку з чим в договорі зазначено саме той варіант нарахування відсотків, який вигідно банку, не роз'яснено можливість отримання кредиту одноразово чи шляхом відкриття кредитної лінії, що було більш привабливим для позичальника, оскільки не потребувало отримання вказаної суми одночасно;

Серед умов договору, відсутні посилання на відповідальність банку в разі порушення ним умов договору, а також не вказано порядку дострокового погашення кредиту; В договорі зазначено фіксовану відсоткову ставку 14%, однак в п.6.1 розділу 6 зазначено можливість банку змінювати відсоткову ставку; Банком не роз'яснено про можливість валютних ризиків у зв'язку зі зміною курсу долара США, а також не надано методику для використання при ухваленні валютного курсу; При встановленні в договорі пені в розміру 1%, банком порушені вимоги діючого законодавства, оскільки її розмір не повинен перевищувати розмір подвійної облікової ставки НБУ; безпідставно застосовано до них відповідальність у вигляді штрафу і пені, які відносяться до одного виду відповідальності, та не можуть бути одночасно застосовані; Банк нав'язав їм страхову компанію, не надавши право самостійно обрати страхову компанію на свій розсуд.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 5 квітня 2013 року позов ПАТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Ерсте Банк» достроково суму заборгованості за договором № 014/5654/3/23661 від 26 вересня 2008 року в розмірі 21062,21 доларів США, та у відшкодування витрат по сплаті судового збору стягнуто з відповідачів на користь банку по 851,26 грн. з кожного.

У задоволенні вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПАТ «Ерсте Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду, посилаючись в апеляційній скарзі на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідач ОСОБА_4, просить рішення суду першої інстанції скасувати , ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позов заявлений до Банку, а в задоволенні позову Банку до них про дострокове стягнення заборгованості відмовити.

Зокрема вказує, що не відповідає обставинам справи і наданим до матеріалів справи доказам висновок суду щодо відсутності обставин завищення Банком відсоткової ставки по кредиту, порушення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки, оскільки ОСОБА_4, як споживач, відповідно до положень ст.2 ГК України, є учасником відносин у сфері господарювання.

Помилковим є висновок суду щодо правомірності нарахування одночасно штрафу і пені за договором, тобто за одне й теж порушення, що є порушенням ст.61 Конституції та не застосовано положення ч.2 ст.549 ЦК України, відповідно до якої штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Крім того нарахування здійснено у доларовому еквіваленті, без врахування коливання курсу долара, та за курсом долара на момент подачі позову.

Судом не дана оцінка тим обставинам, щодо можливості банку страхування предмету іпотеки та життя на користь іпотекодержателя за власний рахунок з подальшим відшкодуванням понесених витрат.

Не мотивоване рішення суду щодо порушення Банком положень Закону України «Про захист прав споживачів» під час укладення Кредитного договору, а саме ст.11,18,19 цього закону.

При вирішенні справи судом не застосовані положення ст.ст.524,533 ЦК України, та не враховано, що умови Кредитного договору суперечать зазначеним нормам, оскільки зобов'язання має бути визначено у грошовій одиниці України - гривні.

Суд не звернув уваги, що іноземна валюта не є предметом договору споживчого кредиту, а договори, що передбачають отримання позичальником суми кредиту в іноземній валюті є такими, що суперечать закону, та їх укладення тягне за собою недійсність такого договору.

Крім того наявність генеральної ліцензії не є правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, оскільки використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу можливо при отриманні індивідуальної ліцензії.

Не дана належна оцінка судом що під час укладання договору позичальника не попередили про валютні ризики, більш того запевнили, що кредит у валюті більш вигідний. Подальше виконання Договору порушуватиме співвідношення позичальника його майнових інтересів, і інтересів банку, оскільки буде повернуто значно більше ніж домовлялися.

Не дана оцінка тому факту, що волевиявлення позивальника щодо підвищення відсотків під час підписання договору не було.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності відповідача ОСОБА_3, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_4, який підтримав апеляційну скаргу, просив рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Банку про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, а у задоволенні позову Банку про стягнення заборгованості відмовити, заперечення представника ПАТ «Ерсте Банк» - Алєкспєрової Я.А., яка просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині стягнення штрафу скасуванню, в решті частини рішення про стягнення заборгованості та відшкодування судового збору зміні, а в частині відмови у задоволенні позовів відповідачів - зашенню без змін з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення, згідно ст. 214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розділити між сторонами судові витрати та інше.

Задовольняючи позовні вимоги Банку в повному обсязі суд дійшов висновку про порушення відповідачем умов кредитного договору, а саме: протягом тривалого часу не сплачувались щомісячні платежі та передбачені умовами кредитного договору відсотки, комісія, а також після закінчення терміну договорів страхування, в порушення п.4.1.5 договору іпотеки та п.5.7 кредитного договору, відповідачем не укладено нову угоду про страхування.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 суд дійшов висновку, що вони безпідставно звернулись з позовом до Банку про визнання договору недійсним внаслідок омани і не надали достатніх доказів на підтвердження своїх вимог. Доводи відповідачів щодо вимог про недійсність договору не ґрунтуються на законі, вони не надали доказів того, що банком порушені їх права як споживачів.

З висновком суду про відмову у задоволенні позову відповідачів не можна не погодитися, оскільки він відповідає обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального права.

З рішенням суду в частині задоволення позову Банку про стягнення заборгованості колегія суддів не може погодитися повністю з наступних підстав.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається зі змісту оспорюваного кредитного договору, сторони передбачали всі істотні умови договору відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів. Згідно умов статті 3, пунктів 3.1- 3.4 та п.1,2, п.1.3 статті 1 кредитного договору сторони домовились, що за користування кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Банку проценти за ставкою 14,00 %.

Відповідно до п.5.2 кредитного договору позичальник зобов'язувався здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу кредитора: - щомісячно, до 15 числа (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, часткове погашення кредиту та відсотків за фактичне використання кредитних коштів згідно з Графіком платежів, наведеним в Додатку № 1 до Договору, та остаточне погашення отриманого кредиту до 25 вересня 2015 року.

Виходячи з п.3.4 кредитного договору, Банк нараховує відсотки та штрафні санкції по договору за фактичну кількість календарних днів користування кредитом, виходячи з кількості календарних днів у році. Тобто, Банк нараховує відсотки кожен день виходячи з остаточної суми кредиту та тривалості заборгованості, тобто за будь-який період відсотки нараховуються виключно на залишок кредиту.

Таким чином, укладаючи кредитний договір, сторони дійшли згоди з усіх істотних умов, на яких він укладався, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів позивач визначив для себе правила подальшої поведінки, в тому числі і щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами та встановлення бази для нарахування процентів, що не суперечить вимогам цивільного законодавства України, і не порушує прав та майнових інтересів позивача, а доводи апеляційної скарги щодо завищення позивачем відсоткової ставки по кредиту є неспроможними.

Вся необхідна інформація про умови отримання кредиту, тип відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору, різниця між разовим кредитом та не відновлюваною кредитною лінією, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, встановлено різницю між простим методом погашення та ануїтетним, тощо, які передують укладенню договору була надана позичальнику в письмовій формі до підписання кредитного договору, про що свідчить повідомлення позичальника - фізичної особи про умови надання споживчого кредиту, яке є додатком № 1 до Кредитного договору. Про ознайомлення з інформацією відносно умов кредитування відповідач ОСОБА_3 власноручно підписався (а.с. 16-18).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.627, ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 26 вересня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» (правонаступник ПАТ «Ерсте Банк») та відповідачем ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 014/5654/3/23661 про надання кредиту, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 28000,00 доларів США строком користування до 25 вересня 2015 року зі сплатою 14,00% на споживчі цілі.

Факт отримання коштів відповідачем підтверджується випискою з особового рахунку та заявою на видачу готівки від 26 вересня 2008 року.

Згідно умов укладеного договору відповідач зобов'язаний до 15 числа кожного місяця здійснювати погашення кредиту та сплату відсотків за фактичне використання кредитних коштів відповідно до графіку погашення.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, згідно договору іпотеки № 014/5654/3/23661 від 26 вересня 2008 року, ОСОБА_4 передав позивачу в іпотеку житловий будинок літ.А-1 з усіма надвірними побудовами та спорудами в цілому, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Також, в якості забезпечення основного зобов'язання був укладений договір поруки № 014/5654/3/23661/1 від 26 вересня 2008 року, згідно якого поручителем виступив ОСОБА_4. За даним договором він зобов'язався перед Банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов'язань, що випливають з основного кредитного договору.

Відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, з грудня 2008 року, платежі в погашення кредиту та сплати відсотків з його користування здійснювались з порушенням умов договору, що привело до створення простроченої заборгованості. Станом на 15 листопада 2012 року, відповідно до розрахунку заборгованості ( а.с. 7 - 9) заборгованість за кредитом складає 18234,67 доларів США, по процентам - 231,04 доларів США, пені за прострочення кредиту - 2250,37 доларів США, пені за прострочення відсотків 241,17 доларів США, штрафу 336,00 доларів США.

Відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, допускав прострочку їх повернення, а Банк нарахував розмір відсотків та штрафні санкції по договору за фактичну кількість календарних днів користування кредитом, виходячи з кількості календарних днів у році. За таких обставин, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що Банк збільшив відсоткову ставку, розмір якої за розрахунком апелянта становить від 14,2 до 15%, волевиявлення позичальника на яке не було, оскільки ним проведено розрахунок заборгованості, виходячи зі встановленого договором терміну повернення кредиту та сплати відсотків щомісяця до 15 числа та не враховані дні прострочки сплати кредиту.

Відповідно до п.6.5 Кредитного договору при порушенні позичальником зобов'язань, передбачених умовами договору, Банк набуває право вимагати дострокового повернення заборгованості за кредитом або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, комісії та штрафні санкції.

Підписуючи кредитний договір ОСОБА_3 взяв на себе зобов'язання.

В договорі передбачена відповідальність у випадку невиконання зобов'язань, зокрема, п.9.1 Кредитним договором передбачено, що за порушення строків повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків, інших платежів, позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення, а також штраф в розмірі 0,1% від суми наданого кредиту за кожен факт порушення строків повернення кредиту (його частини), сплати нарахованих відсотків , інших платежів.

Отже, при укладанні договору сторони домовились про сплату позичальником неустойки у вигляді пені в розмірі 1% від суми невиконаного зобов'язання.

Посилання в апеляційній скарзі на невідповідність зазначеного пункту договору в частині нарахування пені Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» є помилковим, оскільки як зазначено в преамбулі вказаного закону, цей Закон регулює договірні відносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Кредитний договір № 014/5654/3/23661 від 26 вересня 2008 року був укладений з фізичною особою ОСОБА_3, а тому вказаний Закон не розповсюджується на відношення між ним та ПАТ «Ерсте Банк».

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Тобто пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

Як вбачається з умов Кредитного договору ( п.9.1), за одне й теж порушення позичальником умов Кредитного договору, а саме за порушення строків повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків, інших платежів, позичальник повинен сплатити Банку пеню і штраф.

Оскільки Банк вимагає стягнення штрафу і пені саме за порушення строків повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків, інших платежів, здійснив відповідний розрахунок, а не за інші порушення умов Кредитного договору, що підтвердила в апеляційному суді представник позивача, колегія суддів вважає, що суд дійшов неправильного висновку щодо правомірності нарахування одночасно штрафу і пені за договором, тобто за одне й теж порушення.

Заявлені позивачем вимоги про одночасне стягнення з відповідачів 336 дол.США штрафу та 2250,37 і 241,17 доларів США пені за прострочення сплати суми кредиту та відсотків й інших платежів свідчить про безпідставне намагання кредитора застосувати до боржника (відповідача) подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж порушення договірного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання), що суперечить вимогам ч.1 ст.61 Конституції України та ч.3 ст.509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За таких обставин рішення суду в частині стягнення штрафу не відповідає нормам матеріального права і підлягає скасуванню.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій Україні, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, позивач, отримавши кредит в доларах США повинен їх повернути в тій самій валюті - доларах США.

Згідно зі ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Частиною 3 статті 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Частиною 1 статті 227 ЦК України визначені правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти, а саме вчинення правочину без відповідного дозволу ( ліцензії).

Відповідно до ст.5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: - неторговельні операції з валютними цінностями; - операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; - ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; - залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; - залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; - інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними коштами мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на час укладання оспорюваного договору законодавцем не були визначенні межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, що має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.

З огляду на наведене, виходячи з того, що Банку була видана банківська ліцензія та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, підстав визнання кредитного договору № 014/5654/3/23661 від 26 вересня 2008 року не має.

Кредит в доларах США був наданий саме за волевиявленням ОСОБА_3 про що свідчить заява - анкета та укладання позичальником ОСОБА_3 договору на відкриття рахунку саме в доларах США для отримання кредитних коштів в валюті (а.с.161-165,191).

Неспроможними являються і доводи апеляційної скарги на підтвердження недійсності договорів, щодо не зазначення відповідальності Банку, апелянт при цьому не зазначив за що саме.

Відповідно до п.4 Кредитного договору передбачені зобов'язання кредитора, які Банк виконав в момент укладання Кредитного договору, що підтверджується заявою на видачу готівки та не заперечувалось відповідачами (а.с.38).

У зв'язку з тим, що позичальник не виконав умови Кредитного договору щодо поновлення договору страхування від ризику смерті внаслідок нещасного випадку та страхування майна, застава якого є забезпеченням цього Договору, що передбачено п.5.7 Договору, позивач, відповідно до 6.5 цього Договору також мав права достроково вимагати повернення кредиту. Зазначений п.5.7 не містить переліку страхових компаній, з якими Позичальник ОСОБА_3 повинен був укласти договори страхування, тому доводи апеляційної скарги щодо примушення Банком укласти його ці договори з відповідною страховою компанією є безпідставними.

Погоджуючись з рішенням суду в частинізадоволення позову Банку про стягнення кредиту і відсотків за користування кредитними коштами в іноземній валюті, що відповідає положенням ст.533 ЦК України, неможливо погодитися з рішенням в частині стягнення пені в доларах США, оскільки пеня, за своєю правовою основою не відноситься до зобов'язання, а є санкцією за неналежне виконання або невиконання прийнятих на себе стороною зобов'язань.

Враховуючи положення ст.ст. 192, 524 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», рішення суду в частині стягнення пені підлягає зміні, а саме визначення суми пені в гривні України за курсом, який діяв на час ухвалення рішення судом першої інстанції.

Оскільки НБУ на 5 квітня 2013 року був встановлений офіційний курс гривні до долара США, а саме за 100 доларів США - 799,30 грн., з відповідачів в солідарному порядку підлягає стягненню 17987 грн.20 коп. пені за прострочення кредиту ( 2250,37 дол. США х 7,993 грн.) та 1927 грн.67 коп. (241,17 дол.США х 7,993 грн.).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист справ споживачів та визнанні договорів недійсними. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду в цій частині відповідачем ОСОБА_4 не надано.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, вважає, що рішення в частині стягнення штрафу та пені не відповідає положенням ст.ст.10, 60, 212-213 ЦПК України, ст.ст.192,524,549 ЦК України, а тому в частині стягнення штрафу підлягає скасуванню, в частині стягнення пені - зміні. Підстав для скасування решти частини рішення суду першої інстанції, оскільки воно ухвалено у відповідності до ст.ст. ст.ст.10, 60, 212-213 ЦПК України, колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи положення ст.88 ЦПК України, підлягає зміні і рішення суду в частині відшкодування судового збору, а саме з відповідачів на користь Банку підлягає відшкодуванню судовий збір по 828 грн.32 коп. з кожного, тобто пропорційно задоволеним вимогам Банку.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314,316 ЦПК України, колегія суддів,

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 5 квітня 2013 року в частині стягнення штрафу скасувати.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», в особі Східного міжрегіонального управління Роздрібного бізнесу АТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення штрафу в розмірі 336 доларів США відмовити.

В решті частини рішення про стягнення заборгованості та відшкодування судового збору змінити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1) та ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» заборгованість за кредитом 18 234,67 доларів США, пені за прострочення кредиту 17987 гривень 20 копійок, пені за прострочення відсотків 1927 гривень 67 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1) та ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» у відшкодування судового збору по 828 гривень 32 копійки з кожного.

В частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді