Головуючий у 1 інстанції Кашицька С.А.

Категорія 32 Доповідач Баркова Л.Л.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.

Кочегарової Л.М., Гаврилової Г.Л.

при секретарі Костомановій А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Донецька залізниця», третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Донецької області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

за апеляційною скаргою Державного підприємства «Донецька залізниця» на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 грудня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2012 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Зазначала, що 27 січня 1982 року, перетинаючи залізничну колію при виконанні трудових обов»язків, з нею стався нещасний випадок, внаслідок якого вона втратила працездатність на 100% та була визнана інвалідом першої групи. Відповідачем 29.01.1982 року складено акт форми Н-1 про отримання травми на виробництві, а за рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 02.02.1984 року відповідача визнано винним у настанні нещасного випадку. З 1982 року за рахунок відповідача та за відсутності можливості виготовлення для неї протезів нижніх кінцівок на території України, вона протезувалась в м. Санкт-Петербурзі. Після отримання у листопаді 2012 року індивідуальної програми реабілітації, за якою вона потребує протезування, відповідач відмовився добровільно відшкодовувати їй витрати на виготовлення протезів в м. Санкт-Петербурзі, розмір яких складає 540360,35 рублів. Тому просила стягнути з відповідача на її користь вартість протезів, відповідно до курсу російського рубля до гривні, а саме 137631,31 грн. та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ДП «Донецька залізниця», третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Донецької області про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ДП «Донецька залізниця» на користь ОСОБА_3 суму 137631,31 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ДП «Донецька залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1376,81 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ДП «Донецька залізниця» просить рішення суду в частині задоволення позову про стягнення витрат на протезування та судових витрат скасувати і відмовити позивачці у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення процесуального закону.

У відповідності із ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивачки, яка належним чином повідомлена про час і місце судового засідання, направила до суду телеграму про розгляд справи за її відсутністю.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ДП «Донецька залізниця» Рожковську Є.А., яка просила апеляційну скаргу задовольнити, представника Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Гузенка Р.О., дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності з п.3,4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до положень ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо) , які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Частинами 1 ст.3, ч.2 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи справу на підставі статей 23,1166,1167,1187 ЦК України, роз»яснень, викладених у п.1.2, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обов»язок по виплаті матеріальної шкоди позивачці, з якою стався нещасний випадок на виробництві, лежить на ДП «Донецька залізниця», яка є правонаступником Госпрозрахункового підприємства вагонів і ресторанів на ст.Жданов, а також джерелом підвищеної небезпеки, а тому, є підстави для стягнення витрат на виготовлення протезів в умовах Санкт-Петербурзького науково-практичного центру медико-соціальної експертизи, протезування та реабілітації інвалідів ім.Г.А.Альбрехта, оскільки на території України виготовити протези для позивачки за відсутністю необхідних комплектуючих деталей неможливо, що необхідність у протезуванні та його вартість позивачкою доведено.

Проте, погодитись з таким висновком суду не можна.

Згідно із ч.1 статті 2 Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІУ від 23.09.1999 року із змінами, який набрав чинності з 1 квітня 2001 року ( далі Закон №1105-ХІУ) та статті 2 Прикінцевих положень цього Закону, особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов»язаних з виконанням ними трудових обов»язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього закону.

До приведення законодавства України у відповідність із цим законом, законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.

Статтею 28 Закону №1105-ХІУ визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які, згідно із статтею 21 цього Закону, Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми складаються із: страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому; страхової виплати пенсії у зв»язку з втратою годувальника; страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; та страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

У відповідності із п/п »д» п.5 ч.1 статті 21 цього Закону, Фондом здійснюються та відшкодовуються соціальні послуги і виплати, як забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування.

У відповідності із ч.4 статті 34 Закону №1105-ХІУ, Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на протезування, санаторне курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК, та визначаються на підставі виданих лікарями довідок або рахунків про їх вартість.

Постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №18 від 09.06.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 липня 2010 року за №489/17784, затверджено Положення про організацію лікування, медичної реабілітації та забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання лікарськими засобами та виробами медичного призначення.

За частинами 3,4 ст. 3 зазначеного положення фінансування витрат здійснюється виконавчою дирекцією Фонду та його робочими органами шляхом відшкодування відповідно до укладених договорів із закладами охорони здоров»я, за рахунок коштів Фонду в межах асигнувань, передбачених бюджетом Фонду на ці цілі. У разі самостійної оплати лікування, медичної реабілітації, якщо заклади охорони здоров»я, з якими укладені договори, не в змозі забезпечити таке лікування, реабілітацію потерпілим, їх вартість компенсується за умови перебування останнього на обліку на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків, що підтверджують витрати, тощо.

Згідно із положеннями ч.2, 4 статті 32 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в України» від 06.10.2005 року №2961-ІУ, для отримання реабілітаційних послуг, визначених індивідуальною програмою реабілітації інваліда, в реабілітаційній установі державної або комунальної форми власності інвалід повинен звернутися з письмовою заявою до органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання. У разі неможливості реабілітації інваліда в Україні і за наявності відповідних коштів центральні органи виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, охорони здоров»я в межах своїх повноважень приймають рішення про направлення інваліда на реабілітацію за кордон.

Відповідно до роз»яснень, викладених у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» ( в редакції постанови від 24.10.2003 року), при стягненні з Фонду сум витрат на протезування, придбання путівки на санаторно-курортне лікування, автомобіля суд повинен зазначити в рішенні, що присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації, яка має надати ці послуги потерпілому.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, ОСОБА_3 з 01.09.1981 року була прийнята на роботу офіціанткою-рознощицею вагону ресторану госпрозрахункового підприємства вагонів-ресторанів м.Жданова, наказом №29 від 27.04.1982 року з на підставі п.2 ст.40 КЗпП УРСР, звільнена з роботи у зв»язку із переходом на інвалідність.

Відповідно до Акту форми Н-1 від 29 січня 1982 року, позивачка, перетинаючи 27.01.1982 року залізничну колію, при виконанні своїх трудових обов»язків, була тяжко травмована, внаслідок чого втратила 100% працездатності.

Відповідно до висновку МСЕК внаслідок нещасного випадку ОСОБА_3, встановлена перша група інвалідності безстроково.

За рішенням Іллічівського районного суду міста Жданова від 02.02.1984 року відповідальність за шкоду, спричинену здоров»ю потерпілій ОСОБА_3, було покладено на підставі ст.450 ЦК УРСР (ред.1963р.) на Донецьку залізницю.

Відповідно до наказу Донецької залізниці №180/Н від 10.09.1997 року госпрозрахункове підприємство вагонів-ресторанів м.Жданова було введено в склад Донецької залізниці в якості об»єднання, з передачею всіх прав і обов»язків останньому.

Представник відповідача Донецької залізниці при розгляді справи в апеляційному суді не заперечував, що до звернення позивачки до суду з даним позовом, підприємство не допускало затримок по відшкодуванню шкоди та добровільно перераховувало на особистий рахунок позивачки кошти на виготовлення протезів. Останнє перерахування грошових коштів в розмірі 106447,19 гривень мало місце 09.07.2009 року, що підтверджується платіжним дорученням за № 1986. Однак, у зв»язку із реорганізацією підприємства, фінансовими труднощами, наявністю заборгованості по заробітній платі та зміною законодавства щодо порядку відшкодування шкоди, позивачці було відмовлено у перерахуванні коштів на виготовлення протезів та роз»яснено про необхідність звернення до виконавчої дирекції Фонду з заявою про взяття її на облік для отримання від Фонду страхових виплат, в тому числі витрат на протезування.

З урахуванням наведених положень закону та приймаючи до уваги, що у зв»язку із прийняттям Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», № 1105-ХІУ від 23.09.1999 року (із змінами), втратили чинність Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації шкоди, заподіяної працівникові, ушкодженням здоров»я, пов»язаним з виконанням ним трудових обов»язків, і відшкодування страхових витрат на медичну та соціальну допомогу покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків за місцем проживання потерпілого, колегія суддів вважає помилковим висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для покладення зобов»язань по відшкодуванню витрат на протезування на підприємство, винне у настанні страхового випадку, а саме ДП «Донецька залізниця».

Та обставина, що позивачка не бажає писати заяву до Відділення дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у м.Маріуполі про отримання страхових виплат від Фонду, що позбавило підприємство можливості передати її особисту справу на облік як і те, що у Фонду на цей час не наступило права виплати їй страхового відшкодування, не зобов»язує ДП «Донецька залізниця» сплачувати їй це відшкодування.

Виходячи із положень закону, колегія суддів вважає, що тільки у випадку, якщо сума, визначених Фондом страхових виплат не покриватиме завданої шкоди у повному обсязі, потерпілий матиме право вимагати відшкодування шкоди з підприємства у частці, якої не вистачає для повного відшкодування.

Таким чином, оскільки судом повно встановлені обставини справи, що мають значення для її вирішення, однак неправильно застосовано норми матеріального права, що привело до неправильного вирішення спору, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову.

Судове рішення в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди не оскаржується.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька залізниця» задовольнити.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 грудня 2012 року в частині відшкодування матеріальної шкоди і судових витрат скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного підприємства «Донецька залізниця», третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Донецької області про відшкодування витрат на протезування в розмірі 137631 грн.31 коп., відмовити.

В решті частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржене протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.

Судді