Головуючий у 1 інстанції Гноєвой С.С.

Доповідач Сорока Г.П. Категорія 46

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

25 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Сороки Г.П., Мальцевої Є.Є.,

при секретарі - Шапар О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», про встановлення факту спільного проживання однією родиною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину квартири, припинення права спільної сумісної власності та стягнення компенсації, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 травня 2013 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

26 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про поділ майна подружжя, який в подальшому змінила та в остаточній редакції позову просила встановити факт її спільного проживання однією сім'єю з відповідачем на момент укладення угоди купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, визнати 2/5 частини даної квартири їх з відповідачем спільною власністю, визнати за нею право власності на 1/5 частину квартири, визнати автомобіль «Nissan Note», державний номер НОМЕР_1, її з відповідачем спільною сумісною власністю, припинити право спільної сумісної власності на автомобіль шляхом виділення ОСОБА_2 цього автомобіля, стягнення з нього на її користь 45 800 грн. у рахунок компенсації її частки в праві спільної сумісної власності на автомобіль.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що до реєстрації шлюбу вони з відповідачем тривалий час з 2004 року мешкали однією сім'єю в квартирі, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності, за адресою: АДРЕСА_2. В період спільного проживання з відповідачем на підставі договору купівлі - продажу від 06.04.2000 року було придбано квартиру АДРЕСА_1 вартістю 101 000 грн., з яких грошові кошти в розмірі 61 000 грн. були сплачені за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_2, а 40 000 грн. були сплачені за рахунок кредитних коштів, наданих ЗАТ «ПУМБ» за кредитним договором від 06.04.2007 року №5350350. З відповідачем зареєстрували шлюб 05 червня 2007 року, який в подальшому на підставі рішення суду було розірвано. Вказаний кредит в період шлюбу з 05.06.2007 року по 27.04.2010 року сплачувався за рахунок спільних коштів сім'ї. Також в період шлюбу ними за спільні кошти був придбаний автомобіль «Nissan Note» вартістю 91600 грн. за договором купівлі - продажу від 24.01.2008 року, який є їх спільною власністю. Оскільки у добровільному порядку не досягли згоди про поділ вказаного майна, просила суд задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 15 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано автомобіль марки Nissan модель Note, 2007 року випуску, сірого кольору, шасі (кузова, рами) НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1, об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини вказаного автомобіля за кожним.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині визнання права власності по ? частині за кожним, відмови в поділі автомобіля та стягнення грошової компенсації, позивачка ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в цій частині та ухвалити нове рішення, яким автомобіль виділити в натурі відповідачу та стягнути з нього на її користь грошову компенсацію вартості належної їй 1\2 частини автомобіля в розмірі 45800грн. При цьому посилається на невідповідність рішення суду нормам матеріального та процесуального права, порушення її прав.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, заяву про відкладення розгляду справи суду не подав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується телефонограмою, зареєстрованою у встановленому законом порядку за №1583 і в судовому засіданні підтвердила його представник ОСОБА_3, зазначивши, що відповідач знає про час та місце судового засідання, але не прибув з поважних причин, довірив їй представляти його інтереси.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, подав письмову заяву про розгляд справи у його відсутності, зазначивши, що спір щодо автомобіля не зачіпляє права та інтереси банку.

За таких обставин, виходячи з положень ст.305 ЦПК України, а також загальних положень процесуального законодавства про те, що сторона може приймати участь у судовому засіданні особисто або через свого представника, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача за участю його представника та у відсутності представника третьої особи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4, які доводи апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про поділ автомобіля та стягнення грошової компенсації скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову, заперечення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, яка просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Як вбачається зі справи, позивачка оскаржує рішення суду в частині відмови в поділі автомобіля, а в частині визнання автомобіля спільною сумісною власністю та відмови в задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання квартири спільною власністю та поділу квартири рішення суду ніким не оскаржується. Тому, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах апеляційного оскарження, колегія суддів перевіряє законність рішення суду лише в частині відмови в задоволенні позову про поділ автомобіля, а в іншій частині законність рішення суду не перевіряє у зв'язку з відсутністю апеляційного оскарження.

Згідно вимог ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглянув справу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 57 Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 70 СК України та за змістом ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено і це не оспорюється сторонами, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 червня 2007 року, який був розірваний на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 27 квітня 2010 року.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

До шлюбу відповідач ОСОБА_2 мав на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06 квітня 2007 року, укладеного між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_2 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1.

Згідно кредитного договору №5350350 від 06 квітня 2007 року, укладеного між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банком» та ОСОБА_2, відповідачу кредитною установою було надано кредит у розмірі 40 000,00 гривень строком до 06.04.2027 року з виплатою відсотків за його користування із розрахунку 16% на рік. Цільове призначення кредиту: для придбання нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1. Дана квартира на підставі договору іпотеки від 06 квітня 2007 року відповідачем була передана банку в іпотеку на забезпечення виконання кредитних зобов'язань за вказаним кредитним договором.

Згідно витягу виданого Маріупольським бюро технічної інвентаризації, право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1, було зареєстровано відповідачем 10.04.2007 року.

Відповідно до договору №01 N/08 від 24 січня 2008 року, укладеного між АООТ «Компанія Алекс» та ОСОБА_2, останнім було придбано автомобіль марки «Nissan» модель «Note», зареєстрований у 1-му відділенні РЕР м.Маріуполя при УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області, державний номерний знак НОМЕР_1.

Сторони в судовому засіданні не заперечували, що частина коштів на придбання автомобіля в сумі 50000 гривень, була отримана відповідачем ОСОБА_2 у кредит від Кредитної спілки «Кредитсталь» на підставі кредитного договору №154 від 23.01.2008 року.

Згідно довідки Кредитної спілки «Кредитсталь» №41 від 31.01.2013 року станом на 31 січня 2013 року ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором №154 перед кредитною спілкою виконані у повному обсязі.

Вирішуючи спір щодо встановлення факту проживання однією родиною та поділу квартири, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою в судовому засіданні не доведено факт її спільного проживання однією родиною з ОСОБА_2 до укладання шлюбу, а, оскільки квартира придбана відповідачем до укладення шлюбу з позивачкою за кредитні кошти та особисті кошти відповідача, виручені від продажу належної йому іншої квартири, тому суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову в задоволені позову про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та права спільної сумісної власності на квартиру, визнання за позивачкою права власності на 1/5 частину квартири і в задоволенні цих вимог відмовив.

Задовольняючи позов про визнання права спільної сумісної власності на автомобіль, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.ст.69,70,61 ч.1 СК України, ст.ст.372, 368 ч.3 ЦК України, виходив з того, що спірний автомобіль був придбаний в період шлюбу, що між сторонами відсутня домовленість і шлюбний договір щодо визначення часток в спільному майні, тому суд дійшов до висновку про наявність підстав вважати спірний автомобіль об'єктом спільної сумісної власності подружжя і частки подружжя є рівними.

Відмовляючи в позові про поділ автомобіля, суд першої інстанції, керуючись положеннями ч.ч.1,2 ст.365 ЦК України, виходячи з того, що на час розгляду справи відповідачем на депозитний рахунок суду сума в розмірі 45800 грн. не була внесена, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивачки в частині припинення права спільної сумісної власності на автомобіль та стягнення з відповідача грошової компенсації в сумі 45800 гривен, незважаючи на визнання відповідачем позовних вимог в цій частині, задоволенню не підлягають.

Переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і частки кожного із сторін є рівними, тобто, кожному належить по ? частині, оскільки цей висновок випливає з матеріалів справи, відповідає вимогам ст.ст.60,70 СК України і не оспорюється сторонами.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду про відмову в задоволенні позову про поділ автомобіля та стягнення грошової компенсації.

Відмовляючи в позові про поділ автомобіля та стягнення грошової компенсації, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не вніс на депозит суду грошову суму в розмірі ? частини вартості автомобіля, що становить 45800грн.

Однак, такий висновок суду не ґрунтується на вимогах матеріального права.

Так, відповідно до положень ст.71 даного Кодексу, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним Кодексом України.

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Як вбачається зі справи, позивачка просила автомобіль залишити на праві власності у відповідача, а з нього стягнути на її користь компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля у розмірі 45800грн, посилаючись на те, що автомобіль зареєстрований на ім'я відповідача і перебуває у його користуванні, а також на те, що автомобіль є неподільним майном, спільне користування майном неможливе.

Відповідач не заперечував проти такого поділу автомобіля і погодився з визначеною позивачкою ціною автомобіля.

Таким чином, оскільки автомобіль є неподільною річчю, розділити його між сторонами в натурі із збереженням його цільового призначення неможливо, також є неможливим спільне використання автомобіля колишнім подружжям, позивачка згодна отримати грошову компенсацію вартості належної їй частки у розмірі 45800грн. і відповідач визнав цей позов, у справі є достатні підстави для поділу автомобіля по запропонованому позивачкою варіанту.

Посилання суду першої інстанції на те, що такий поділ неможливий із-за того, що відповідач не вніс на депозитний рахунок відповідну грошову суму, є необґрунтованими, оскільки положення ст.365 ЦК України та ч.5 ст.71 СК України щодо обов'язкового попереднього внесення на депозитний рахунок суду вартості частки у спільному майні поширюються на випадки, коли позивач ставить питання про припинення права власності у спільній власності іншої особи, а в даному випадку позивачка сама добровільно відмовляється від належної їй частки у спільному сумісному майні подружжя, а положеннями ч.4 ст.71 СК України, ст.ст.372,370,364 ЦК України у таких випадках не вимагається внесення відповідачем грошової суми на депозитний рахунок, оскільки це би поставило в залежність від волі відповідача користування позивачкою правом на поділ майна і отримання компенсації, що є несправедливим.

З урахуванням наведеного, виходячи з того, що відповідач погодився з визначеною позивачкою ціною автомобіля, колегія суддів вважає обґрунтованим позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ автомобіля шляхом виділення автомобіля в натурі відповідачу та стягнення з нього на її користь компенсації вартості належної їй ? частки автомобіля у розмірі 45800грн.

Тому рішення суду в частині визнання за сторонами права власності по ? частині на автомобіль та відмови у поділі автомобіля і стягнення грошової компенсації підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову про поділ автомобіля шляхом виділення автомобіля в натурі відповідачу та стягнення грошової компенсації. У зв'язку з цим рішення суду в частині визнання за кожним із сторін права власності на ? частину автомобіля також підлягає скасуванню.

Доводи відповідача та його представника про те, що на користь позивачки з відповідача підлягає стягненню компенсація за вирахуванням 1\2 частини боргових зобов'язань за кредитним договором, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки згідно довідки КС «Кредитсталь» від 31.01.2013 року за кредитним договором від 23.01.2008 року кредит погашений (а.с.185), у сторін відсутні боргові зобов'язання перед кредитною спілкою, а відповідач не заявляв зустрічного позову про стягнення з позивачки на його користь частки грошових коштів, сплачених ним за його рахунок на погашення кредиту після припинення шлюбних відносин.

З урахуванням наведеного, апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню.

У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, скасуванням рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про поділ автомобіля та задоволенням цього позову зі стягненням на її користь грошової компенсації у розмірі 45800грн., сплачений позивачкою при подачі апеляційної судовий збір у розмірі 229грн. (пропорційно задоволеним вимогам) підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст.307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 травня 2013 року в частині визнання права власності за сторонами по ? частині автомобіля, відмови в задоволенні позову про поділ автомобіля та стягнення грошової компенсації скасувати і позов ОСОБА_1 про поділ автомобіля задовольнити.

Автомобіль «Nissan Note», 2007 року випуску, сірого кольору, шасі (кузова, рами) НОМЕР_5, державний номер НОМЕР_1, виділити в натурі та залишити у власності ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4, місце проживання: АДРЕСА_1) грошову компенсацію за належну їй ? частину автомобіля у розмірі 45800 (сорок п'ять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок та судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень.

В решті частини рішення суду залишити без зміни.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Ігнатоля Т.Г.

Судді : Сорока Г.П.

Мальцева Є.Є.