Головуючий у 1 інстанції Доценко С.І.

Доповідач Сорока Г.П. Категорія 23

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

16 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Сороки Г.П., Мальцевої Є.Є.,

при секретарі - Костомановій А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про визнання договору оренди землі недійсним, за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на рішення Володарського районного суду Донецької області від 06 червня 2013 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

26 березня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі ДП «Ілліч-Агро Донбас» та просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №245 від 21.12.2006 року, укладений між нею та відповідачем, зареєстрований у Володарському районному відділі ДП Центр ДЗК 07.12.2007 року за №007297040715100424, зобов'язати відповідача повернути їй земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що договір не містить істотних умов, передбачених ст.15 Законом України «Про оренду землі», при його укладенні не було додержано вимог ст.638 ЦК України. Зазначивши, що в п.1 договору не вказані якісні характеристики землі за її складом та видом угідь (рілля, сіножаті, пасовища тощо), відсутня нормативна грошова оцінка земельної ділянки. В договорі не визначені умови використання та цільове призначення земельної ділянки; не вказані умови збереження орендованої землі; відсутні умови та строки передачі земельної ділянки орендарю; не вказані умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; не визначено умов страхування земельної ділянки; не визначено сторону, що несе ризик випадкового пошкодження або знищення земельної ділянки чи її частини. В договорі відсутні його невід'ємні частини - акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Договір не відповідає типовій формі договору оренди землі, затвердженій постановою КМУ від 03.03.2004 року №220.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 06 червня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №245 від 21 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас», зареєстрований у Володарському районному відділі ДП Центр ДЗК 07 грудня 2007 року за №007297040715100424.

Стягнуто з ДП «Ілліч-Агро Донбас» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 114.70 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач ДП «Ілліч-Агро Донбас» в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, необґрунтованість рішення, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ДП «Ілліч-Агро Донбас» Таначі Ю.А., яка доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, заперечення представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4, який просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглянув справу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди земельної ділянки №245 від 21 грудня 2006 року, зареєстрований у Володарському районному відділі ДП Центр ДЗК 07 грудня 2007 року за № 007297040715100424, не містить умови про цільове призначення земельної ділянки та умови повернення земельної ділянки орендодавцеві після закінчення договору оренди, що суперечить ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), додатковою угодою від 01.01.2010 року, зареєстрованою у Володарському районному відділі ДП Центр ДЗК за № 013834041015100777, ці порушення не усунуті. Тому дійшов до висновку про обґрунтованість позову, оскільки відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про оренду землі» дані недоліки договору є прямою підставою для визнання договору недійсним, і позов задовольнив.

При цьому, заперечення представника відповідача щодо пропуску строку позовної давності та застосування позовної давності визнав необґрунтованими, посилаючись на те, що, оскільки до спливу трирічного строку позовної давності сторони уклали додаткову угоду 01 січня 2010 року та зареєстрували її у Володарському районному відділі ДП Центр ДЗК ДКУ по земельним ресурсам 11 листопада 2010 року, якою недоліки договору оренди не було усунуто, права позивача не були відновлені, тому немає підстав вважати, що позивачкою пропущено строк звернення до суду.

Однак, з такими висновками суду колегія суддів погодитись не може.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Даним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У ч.ч.1-3 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.ст.14,18, ч.1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі, підлягає державній реєстрації і є укладеним та набирає чинності з моменту такої реєстрації.

Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» передбачений порядок укладення договору оренди землі, зокрема, передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин станом на момент державної реєстрації оспорюваного правочину істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що позивачка на підставі державного акту серії ДН №117291 від 17 березня 2006 року на право власності на земельну ділянку є власником земельної ділянки площею 6,56га, розташованої на території Республіканської сільської ради Володарського району Донецької області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.10).

21 грудня 2006 року між позивачкою та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки за № 245, який зареєстрований у Володарському районному відділі ДП Центр ДЗК 07 грудня 2007 року за № 007297040715100424 (а.с.7-8).

01 січня 2010 року між сторонами була укладена додаткова угода до договору оренди земельної ділянки № 245 від 21.12.2006 року, яка також зареєстрована у встановленому порядку 11 листопада 2010 року у Володарському районному відділі ДП Центр ДЗК за № 013834041015100777 (а.с.5).

В обгрунтування своїх вимог про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, позивачка посилалась на те, що договір не містить істотних умов, передбачених ст.15 Законом України «Про оренду землі», зокрема, в п.1 договору не вказані якісні характеристики землі за її складом та видом угідь (рілля, сіножаті, пасовища тощо), відсутня нормативна грошова оцінка земельної ділянки. В договорі не визначені умови використання та цільове призначення земельної ділянки; не вказані умови збереження орендованої землі; відсутні умови та строки передачі земельної ділянки орендарю; не вказані умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; не визначено умов страхування земельної ділянки; не визначено сторону, що несе ризик випадкового пошкодження або знищення земельної ділянки чи її частини. В договорі відсутні його невід'ємні частини - акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Договір не відповідає типовій формі договору оренди землі, затвердженій постановою КМУ від 03.03.2004 року №220, при його укладенні не було додержано вимог ст.638 ЦК України.

Між тим, як вбачається зі справи, в п.1 договору оренди зазначено об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), як цього вимагає закон. Також вказано цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до цільового призначення, визначеного в державному акті про право власності на землю.

Посилання позивачки на відсутність у договорі оренди нормативної грошової оцінки земельної ділянки, є безпідставними, оскільки така істотна умова договору ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» на момент укладання спірного договору не передбачалася. У зв'язку зі зміною законодавства в додатковій угоді до договору оренди внесено зміни у п.5.1 та зазначено нормативну оцінку землі (а.с.5).

Також не було передбачено обов'язковою умовою серед істотних умов зазначення в договорі умов страхування земельної ділянки, а тому відсутність такої умови в договорі оренди не може бути підставою для визнання договору оренди недійсним.

Доводи позивачки та її представника про те, що в договорі не визначені умови використання земельної ділянки, не вказані умови збереження орендованої землі, відсутні умови та строки передачі земельної ділянки орендарю, не вказані умови повернення земельної ділянки орендодавцеві, не визначено сторону, що несе ризик випадкового пошкодження або знищення земельної ділянки чи її частини є необґрунтованими, оскільки не випливають зі змісту договору оренди та додаткової угоди до нього.

Так, в пункті 2.1 договору сторони передбачили право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням відповідно до умов договору, дотримуватися екологічної безпеки землекористування і збереження родючості грунтів, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів, дотримуватися режиму використання водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони. Відповідно до пунктів 3.1,3.2 договору орендар має право: визначати напрямки своєї господарської діяльності; здійснювати товарне сільськогосподарське виробництво, сільськогосподарську дослідницьку діяльність, розміщувати та зводити об'єкти виробничої інфраструктури; здійснювати зрошувальні, осушувальні та інші меліоративні роботи; переважного придбання у власність орендованої земельної ділянки; передавати земельну ділянку у суборенду без зміни її цільового призначення на строк, який не перевищує строк, визначений договором оренди землі. Орендар зобов'язаний приступити до використання земельної ділянки після її передачі орендодавцем за актом приймання-передачі; виконувати встановлені відносно об'єкта зобов'язання, дотримуватися вимог, встановлених у п.2.1 договору, та виконувати обов'язки у відповідності з умовами договору оренди та Земельним кодексом України; не допускати погіршення екологічного стану та родючості земельної ділянки; нести ризик випадкового пошкодження чи знищення об'єкта оренди чи його частини; після закінчення строку договору оренди повернути орендодавцю орендовані землі у придатному для використання за цільовим призначенням стані.

Відповідальність сторін передбачена у п.7 спірного договору оренди. Додатковою угодою від 01.01.2010 року п.7 договору доповнено п.7.3, відповідно до якого на орендаря покладається відповідальність за забезпечення пожежної безпеки при веденні сільськогосподарського виробництва. Також орендарю забороняється проводити сільськогосподарські пали (спалювання стерні, післяжнивних залишків та розведення багать на полях) без відповідного дозволу, отриманого у встановленому законом порядку.

Згідно п.8.1 договору сторони домовились, що договір укладається строком на 15 років, та починає діяти з дати його державної реєстрації.

Відповідно до п.10.1 невід'ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки з визначенням кадастрового номеру, кадастровий план земельної ділянки, акт визначення меж в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Всі зазначені документи наявні у справі. Посилання позивачки та його представника на відсутність акту визначення меж в натурі (на місцевості) є безпідставними, оскільки ці межі визначенні в державному акті на право власності на земельну ділянку, у зв'язку з чим не вимагається складання окремого акту про визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 251 ЦК України строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Відповідно до ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Згідно п. п. 8.1 договору оренди сторони встановили строк дії угоди - 15 років, починаючи з дати його державної реєстрації - в даному випадку з 07 грудня 2007 року. Пунктом 3.2 договору сторони визначили обов'язок орендаря після закінчення строку договору оренди повернути орендодавцю орендовані землі у стані, придатному для використання за цільовим призначенням. Тобто, сторони, зважаючи на загальновідомі джерела трактування обчислення строків, що містяться у ч.1 ст. 254 ЦК України, обумовили строк повернення земельної ділянки, що має, з огляду на положення вищезазначених правових норм, спливати 07 грудня 2022 року.

Не можна погодитись з доводами позивачки та її представника, що порушенням вимог закону є невідповідність оспорюваного договору формі Типовому договору оренди землі, затвердженого постановою КМ України від 03.03.2004 року №220, з огляду на те, що законодавче регулювання спірних відносин не визначає це підставою визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. Тим більше, що зміст оспорюваного договору оренди відповідає вимогам закону та співпадає зі змістом форми Типового договору оренди землі.

Таким чином, виходячи з того, що оспорюваний договір оренди укладений у письмовій формі, зареєстрований у встановленому законом порядку, договір укладений відповідно до вільного волевиявлення сторін договору і містить всі істотні умови для таких видів договору, в тому числі, всі істотні умови, передбачені як обов'язкові у ст.15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також того, що у зв'язку зі зміною земельного законодавства між сторонами 01.01.2010 року було укладено додаткову угоду до договору оренди, яка також у встановленому порядку зареєстрована в ДП Центр ДЗК і яка ніким не оспорюється, у справі не вбачається підстав для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що всі зазначені у позовній заяві умови, які позивачка вважає не передбаченими умовами оспорюваного договору та підставою для визнання договору оренди недійсним, фактично наявні у змісті договору оренди, умови договору відповідають вимогам законодавства, діючого на час укладення угоди, а тому, твердження позивачки та її представника не відповідають фактичним обставинам справи. Порушень прав позивачки при укладанні договору не встановлено.

Однак, вирішуючи справу, суд першої інстанції не звернув належної уваги на зміст оспорюваного договору та вимоги ст.15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та на зміст державного акту на право власності на земельну ділянку, що призвело до помилкового висновку про недійсність договору. Тому, таке рішення не може бути визнане законним та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову про визнання договору оренди недійсним.

Оскільки не встановлено підстав для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, то відсутні підстави для застосування наслідків недійсності угоди та покладання на відповідача зобов'язання по поверненню позивачці належної їй земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, так як відповідач правомірно на законних підставах користується цією ділянкою.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду, як таке, що не відповідає обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, понесені відповідачем витрати по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги у розмірі 114,70грн. підлягають відшкодуванню за рахунок позивачки.

Керуючись ст.ст.307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задовольнити.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 06 червня 2013 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21 грудня 2006 року №245, зареєстрованого у Володарському районному відділі ДП Центр ДЗК 07 грудня 2007 року за №1421785500:05:000:0744, та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Ігнатоля Т.Г.

Судді : Сорока Г.П.

Мальцева Є.Є.