Справа № 22ц -4160/2006 р. Категорія: визнання договору дарування недійсним

Головуючий:  1 -ї інстанції -

Поліщук Т.В.

Доповідач:      Карімова Л.В.

УХВАЛА ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

27 листопада 2006 року судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -Карімової Л.В., суддів:    Зазулинської Т.П., Кірсанової Л.І., при секретарі    Зелінській І.В. розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 15 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Люботинська міська рада Харківської області про відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку з знищенням дерев та відновлення права землекористування,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з зазначеним вище позовом. Просила відновити її порушене право землекористування і зобов'язати відповідача перенести огорожу у відповідності з межовими знаками, посилаючись на те, що вона після смерті матері ОСОБА_3 є спадкоємицею 1\3 частини будинку АДРЕСА_1, в якому вона проживає з 1942 року, тому вважає себе законним власником будинку. За цією частиною будинку закріплена земельна ділянка площею 1535 кв.м, якою вона тривалий час користується на законних підставах, оскільки сплачує податки за землю. Між тим відповідач 23.10.2005 р. без її на те згоди вирубав 100 дерев та 100 кущів, вартість яких у сумі 5000 грн. й просить стягнути з ОСОБА_2, який незаконно привласнив частину цієї земельної ділянки.

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти позову, пояснював, що йому на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 1000 кв.м біля цього будинку. Крім того у 1997 році відповідно до рішення Люботинського міськвиконкому йому передано у тимчасове довгострокове користування на 15-ть років під городництво земельну ділянку площею 340 кв.м. Зазначеними земельними ділянками він користується на свій розсуд на законних підставах.

Представник третьої особи - Люботинської міської ради - проти позову заперечував, оскільки вважав, що вимоги ОСОБА_1 не грунтуються на законі.

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 15 червня 2006 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та постановити нове, яким задовольнити її позов, відновивши її порушене право землекористування та зобов'язавши відповідача перенести огорожу у відповідності з межовими знаками.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки вважає, що суд необ'єктивно досліджував надані нею докази щодо закріплення за частиною будинку (де вона проживає і власником якої є за правом спадкоємства) земельної ділянки площею 1535 кв.м , за яку вона добросовісно сплачує земельний податок на протязі всього життя. Вважає, що виділена відповідачу у довгострокове користування земельна ділянка площею 340 кв.м, надана міськрадою за рахунок належної їй земельної ділянки, на якій відповідач без її згоди порубав дерева та кущі. Посилається на те, що судом не враховано, що такі неправомірні дії відповідача підтверджуються актом службових осіб міськради та її зверненнями до органів міліції.

Вважає також, що суддя не мала право розглядати її позов, оскільки нею раніше вже вирішувався судовий спір за іншим позовом до ОСОБА_2

Вислухавши пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 14 Конституції України передбачене право громадян, юридичних осіб і держави набувати землі у власність з метою використання їх для господарської діяльності, житлової забудови і забезпечення життєдіяльності людей.

Порядок, підстави і форми набуття права власності на землю визначаються нормами Земельного Кодексу (ЗК) України.   Згідно ст. 116 цього Кодексу громадяни набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Виходячи з цих положень Земельного кодексу України, районним судом правильно встановлені обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Як убачається з довідки Люботинського бюро технічної інвентаризації будинок АДРЕСА_1 зареєстровано на праві приватної власності: в 1\3 частині за ОСОБА_4 відповідно договору купівлі-продажу, в 1\3 частині за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину по закону, а також     в 1\3 частині за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі продажу, посвідченого Харківською держнотконторою за НОМЕР_1 (а.с. 26).

Як пояснювала в суді першої та апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 в належній її дядькові ОСОБА_6. частині будинку проживала її мати, яка фактично користувалася земельною ділянкою, закріпленою за цією частиною будинку. В цьому ж будинку народилася та проживає і сама позивачка, яка після смерті матері користується зазначеною земельною ділянкою, оплачує за неї податок. Не оспорюючи той факт, що вона не має право установчих документів на вказану частину будинку та на закріплену за нею земельну ділянку, ОСОБА_1 між тим вважає, що вона як спадкоємець після смерті матері має право власності та користування ними, але відповідач порушує ці права (а.с. 97, 125-127).

Зазначені позивачкою обставини були предметом розгляду суду першої інстанції і їм в рішенні суду дана належна правова оцінка. Як встановлено районним судом  та підтверджено матеріалами справи (а.с. 109-114) відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1. Для обслуговування цього будинку та господарських будівель ОСОБА_2 відповідно до чинного законодавства передано у приватну власність присадибну земельну ділянку площею 1000кв.м, про що й видано Державний акт(а.с. 115). Також на підставі рішення виконкому Люботинської міськради від 11.03.1997 р. ОСОБА_2  надана в тимчасове довгострокове користування земельна ділянка площею 340 кв. м (а.с. 114).

Посилання позивача на ту обставину, що вказана земельна ділянка видана відповідачу за рахунок належної їй земельної ділянки площею 1535 кв. м є безпідставним, оскільки ОСОБА_1 не набула права власності на зазначену земельну ділянку або права користування нею відповідно до вимог ст.ст. 116, 125 ЗК України. При цьому факт оплати позивачкою земельного податку на вказану земельну ділянку не має правового значення.

За таких обставин є безпідставними вимоги ОСОБА_1 й про відновлення її порушеного права землекористування шляхом перенесення забору у відповідності з межовими знаками, та стягненні з відповідача матеріальних збитків за порубку дерев та кущів, які були на оспорюваній нею земельній ділянці.

Відповідно до вимог ст.ст. 20-24 ЦПК України судом першої інстанції було вирішено й питання про відвід судді (а.с. 91-92), тому підстав для задоволення і в цій частині апеляційної скарги ОСОБА_1 також не має.

Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, що є підставою для відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст.304, п.1ч.1 ст. 307, ст.ст.308,313-315,317,319 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 15 червня 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання цією ухвалою законної сили.