Справа № 22-1392 2006 року Головуючий суддя у 1 інстанції - Шеремет A.M.
Суддя-доповідач в Апеляційному суді - Буцяк 3.1.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2006 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка 3.1.
суддів Шимківа С.С., Ковалевича С.П.
з участю секретаря судового засідання Іванової І.С.,
ОСОБА_2, її представника, прокурора, ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 17 жовтня 2006 року у справі за позовом Прокурора м. Рівного в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання договору дару вання недійсним та визнання права власності,
встановила:
В жовтні 2001 року Прокурор м. Рівного пред'явив в інтересах ОСОБА_1 позов до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання договору дарування однокімнатної квар тири АДРЕСА_1 недійсним та визнання права власності на неї, посилаючись на те, що ОСОБА_1 на час укладення цього договору внаслідок своєї неграмотності, неписьменності, глухоти, німоти і поганого зору не розумів значення своїх дій.
Рішенням Рівненського міського суду від 17 жовтня 2006 року позов задоволено. Договір дарування ОСОБА_1 спірної квартири ОСОБА_3, від імені якого діяла ОСОБА_2. що був укладений 12 квітня 1995 року, відповідно до ст. 55 ЦК України 1963 р. визнано недійсним та визнано за позивачем право власності на цю квартиру.
В поданій апеляційній скарзі відповідач просить апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія су ддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких під став.
Відповідно до ст. 55 ІДК України 1963 p., яка була чинною на час укладення сто ронами спірного договору, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадя нина. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість. Судом безспірно встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи, неграмотним, страждає наслідками органічного ураження головного мозку, перенесеного в ранньому дитинстві, що спричинило його глухонімоту, затримку психічного (інтелектуального) розвитку. Через наявний у нього дефект психічної діяльності у вигляді глухонімоти, значного зниження інтелектуального функціонування, обмеженості соціальної адаптації він не здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Згідно з висновком комісійної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 24 листопада 2005 року на час укладення спірної угоди ОСОБА_1 в силу викладених вище причин не міг объективно розуміти значення своїх дій та усвідомлювати їх соціа льні наслідки.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, після укладення спірного договору дарування ОСОБА_1, який перед цим 29 грудня 1995 року створив свою сім'ю, і далі продовжував проживати у спірній квартирі та сплачувати за неї всі комунальні платежі. Про претензії відповідачів на спірне житло дізнався у 2001 році, коли вони стали вима гати від нього виселитися з квартири. До суду ж із позовом про визнання договору дару вання недійсним прокурор в інтересах ОСОБА_1 звернувся в жовтні 2001 року. Таким чином, зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що в да ному випадку нема підстав вважати, що позивач пропустив строк позовної давності, а тому доводи апелянта з цього приводу в апеляційній скарзі на увагу не заслуговують.
З урахуванням усіх викладених вище обставин місцевий суд, на думку апеляцій ного суду, прийшов до цілком правильного висновку про необхідність задоволення пред'явленого прокурором в інтересах ОСОБА_1 позову. Прийнявши до уваги доводи позивача та висновки експертів, суд першої інстанції цим самим відхилив показання свідків з боку відповідачів про усвідомленість дій позивача при укладенні ним спірної угоди на користь відповідачів.
Згідно з частиною 2 ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Проте таких підстав у даній справі колегія суддів не вбачає, оскільки, враховуючи встановлені обставини справи та стан здоров'я і поведінку ОСОБА_1 в судовому засі данні апеляційного суду, в об'єктивності зробленого експертами висновку не сумніва ється.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. У зв'язку з цим інші доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, оскільки не спростовують прави льності зробленого місцевим судом висновку про обгрунтованість позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від хилити.
Рішення Рівненського міського суду від 17 жовтня 2006 року залишити без зміни. Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: