Справа № 2- 562(2008р.)

Р І Ш Е Н Н Я

                                                 І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

2 липня  2008  року               Вінницький районний суд Вінницької області

В складі: головуючого  судді :   Андронова В.М.

                при секретарі :     Обревської О.А.       

 за участю  адвоката:                      ОСОБА_4.

         позивача:                     ОСОБА_1.

               відповідача :                     ОСОБА_2.

представника відповідача:            ОСОБА_3.

розглянувши у судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним,

В С Т А Н О В И В: 

ОСОБА_1. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2. про визнання договору дарування недійсним, мотивуючі свої вимоги тим, що  згідно договору дарування, посвідченого Вінницькою районною державною  нотаріальною   конторою   7.05.1996р.   за  реєстром   №2-2065   він подарував своєму внуку ОСОБА_2 цілий жилий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться  в АДРЕСА_1.

Такий договір дарування є недійсним зі слідуючих підстав.

Після  смерті  дружини, яка  померла  ІНФОРМАЦІЯ_1 року  він   вирішив залишити заповіт, яким заповідав своєму онукові ОСОБА_2. належний йому житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1. Він вважав,   що  поки він  живий, то  є власником цього будинку, може розпоряджатись та користуватись ним на свій розсуд.

Він оплачував всі комунальні послуги по абонентським книжкам на  його ім'я.

            В 2007 році його  онук ОСОБА_2. провів заміну абонентних книжок на оплату комунальних послуг на своє ім'я. На його  питання, чому він так вчинив, онук повідомив, що він є власником мого будинку, так як він йому його подарував, що його місце в будинку для престарілих.

            В грудні 2007 року прийшла його  дочка, яка почала виганяти його дружину, з якою він  перебуває в фактичних шлюбних відносинах 11 років, побила її, кидалась в неї посудом, кричала, що його  відправить в будинок для пристарілих, що він ні до чого не має права, вимагала, щоб він припинив розводити курей та індиків, бо він ніхто в цьому будинку.

            Тоді він зрозумів, що  не є хазяїном в своєму будинку, що йому на старості років прийдеться  «бомжувати», в кращому випадку помістять його  в будинок для пристарілих.

            Він  звернувся за юридичною допомогою і на запит адвоката в ООБТі йому повідомили, що 7.05.1996 року від його  імені був посвідчений договір дарування нотаріусом Вінницької районної нотаріальної контори.

            Тому позивач просить винести рішення, яким  визнати вказаний договір дарування недійсним.

            В судовому засіданні позивач ОСОБА_1. свої позовні вимоги  підтримав повністю аргументуючи їх доводами викладеними в позові.

            Відповідач ОСОБА_2. позов не визнав,  оскільки вважає, що з моменту  укладення договору дарування пройшло багато часу і тому позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з цими вимогами.

            Представник відповідача ОСОБА_3. повністю підтримав  думку  відповідача.

            Заслухавши пояснення сторін по справі, адвоката ОСОБА_4., яка підтримує інтереси позивача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до слідуючого.

            Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

            Судом встановлено, що 07.05.1996 року між сторонами по справі укладено договір  дарування, згідно якого  гр-н ОСОБА_1 подарував , а гр-н ОСОБА_2прийняв в дар цілий жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Вказаний будинок належить дарителю ОСОБА_1. на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом .Даний договір дарування зареєстровано в реєстрі за №2-2065 та  завірено підписом державного нотаріуса  Селезньовою Г.В., що підтверджується к\к  договору дарування (а.с.20-21)

            Відповідно до  вимог ст. 256 ЦК України  позовна давність -це строк , у межах якого особа може звернутись  до суду з  вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбаченого, що загальний  строк позовної давності становить три роки.

            Як вбачається з  досліджених доказів у справі, договір дарування був укладений між сторонами 07 травня 1996 року.

            Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від того чи дійсно права позивача порушені.

            Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову в зв'язку з пропущенням строку позовної давності, суд враховує те, що відповідач по справі та його представник  зробили відповідну заяву про застосування позовної давності, як це передбачає  ч.3 ст.267 ЦК України.

            Тому , встановивши, що строк позовної давності пропущено і підстав для його продовження немає, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

            Керуючись ст.256, 257, 267 ЦК України, ст. 10, 11, 15, 59, 60, 209, 212 - 215, ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

            Відмовити  в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Головуючий